Депутати міської ради на чолі із міським головою Ігорем Насаликом їхали до Києва на захист рідної мови у момент прийнятт 3 липня парламентарі прийняли у другому читанні закон “Про засади державної мовної політики”. Це викликало бурхливі протести у суспільстві. Того ж дня у Києві розпочалися акції протесту. Кілька депутатів оголосили голодування, пізніше до них під Українським домом долучилися протестувальники. 4 липня, у середу, в Івано-Франківську розпочалася акція протесту без партійних прапорів, а вже ввечері перші автобуси із івано-франківцями вирушили на Київ.
У Калуші не відбулося жодної акції протесту. Проте, був створений міськрайонний штаб на захист рідної мови. До штабу увійшли представники громадських організацій та політичних партій, підприємці, голови фракцій у міській та районній радах — усього 20 осіб. 5 липня в Івано-Франківську відбулася сесія обласної і місцевих рад, на якій було прийнято відповідне звернення. До звернення внесли і поправку калушан про те, щоб їхати до Києва. Голова облради Олександр Сич повідомив: про час і місце — інформуватимуть. Проте, вже наступного дня Верховна Рада пішла у відпустку і штаби з організації поїздки призупинили дії. Але планували виступити на захист рідної мови наприкінці липня, коли було анонсована позачергова сесія Верховної Ради.
30 липня відбулася позачергова сесія Верховної Ради, проте з Калуша знову не рушив жоден автобус. Народні обранці, між тим, до “мовного” питання не поверталися.
Майже 40 тис. гривень — за 2 тижні…
зібрали у Калуші на захист рідної мови. На хвилі протесту у місті почався збір коштів. Спочатку йшлося про те, що працівники бюджетної сфери перерахують свій одноденний заробіток. За приблизними підрахунками “Вікон”, вийшла б немала сума — 140 тис. гривень. Однак, потім вирішили, що денний заробіток — це багато, а кошти вирішили збирати не централізовано, а — добровільно. Приміром, освітяни провели термінові збори трудового колективу. За словами заступника начальника управління освіти Лесі Кобзан, було вирішено перерахувати 10 тис. гривень із коштів профспілки. Щомісяця працівники освіти перераховують профспілці 1% від своєї зарплатні, проте, не всі освітяни є членами профспілки.
У медицині пішли іншим шляхом. За словами в. о. заступника міського голови Василя Турчина, медики перераховували кошти добровільно. Усього зібрали 7410 гривень. Майже 4,5 тис. гривень на захист рідної мови перерахували “комунальники” — КП “Міськсвітло”, КП “Екосервіс” та левову частину — КП “Водотеплосервіс”. Ще 800 гривень надійшло від профспілкових організацій ПК “Мінерал” та музичної школи №2, і 6157 — від профспілкової організації виконавчого комітету Калуської міської ради. До акції доєдналося і ТзОВ “Добробуд-плюс”, яке належить депутату міської ради Володимиру Кузику (1 тис. гривень), та об’єднана профспілкова організація “ЛУКОР-Карпатнафтохім” — 2 тис. гривень. Окремо Віктор Масляк пожертвував 400 гривень. Загалом на рахунок надійшло 32,6 тис. гривень, готівкою — 6,3 тис. гривень. Левову частку грошей зібрали у перші дні після оголошення мобілізації на захист рідної мови. Зараз, хоча збір коштів і триває, гроші на рахунок практично не надходять.
За словами члена міськрайонного штабу Романа Короля, за зібрані кошти до Києва можна відправити 4 автобуси, тобто приблизно 200 людей. Орієнтовно така кількість калушан зголосилася їхати на захист мови. В основному це — члени молодіжних політичних та громадських організацій. Роман Король упевнений у тому, що ініціативу підтримає навіть духовенство. Щоправда, коштів, яких зібрали, вистачить, щоб оплатити автобуси, а от на харчування людей залишається орієнтовно по 20-30 гривень на особу. Цього вистачить, щоби “протриматися” на хлібі і воді добу. Однак, не виключено, що політичні організації не залишать своїх партійців без засобів для існування. Головне — рушити. Попри те, що коштів є тільки на 4 автобуси, із Калуша очікують міні-колону із шести. Адже на свої виїзні сесії їхатимуть і депутати міської та районної рад, поїздка яких може фінансуватися з місцевих бюджетів.
Але, попри оптимізм, нині невідомо, чи потрібен ще буде згасаючий запал калушан для захисту рідної мови. “Мовний” закон прийнятий у другому читанні, підписаний спікером Верховної ради Володимиром Литвином і хоча ще і не завізований Президентом. Питання в одному: чому минулого тижня, коли був гострий суспільний запит, калушани залишилися пасивними, навіть попри наявність коштів та “повну бойову готовність”?
— Поїздка до Києва на захист рідної мови не повинна виглядати як екскурсія, — стверджує Роман Король. — Це — загальна мобілізація краян, грунтовна акція, яка має бути добре продумана й організована. При обласній раді був створений спеціальний штаб, який очолив представник від ВО “Свобода”. Цей штаб має координувати дії по всій області. Минулого тижня очільник Калуського міськрайонного штабу Олександр Челядин телефонував до області, проте, там повідомили: потреби їхати до Києва ще немає. Частково трапилася плутанина, оскільки невідомо було: збереться Верховна Рада чи ні у зв’язку зі з’їздами партій? Калушани можуть їхати у будь-який момент, проте, не хочемо зіграти роль зривного клапана. Якщо на протест до Києва виїдуть тільки калушани, це виглядатиме як екскурсійна поїздка: кошти ми витратимо, а у потрібний момент грошей не матимемо. У області нам повідомили, що на захист мови підніметься не тільки наша область, але і Тернопільська та Львівська. І коли ми вирушимо єдиною колоною, яка може налічувати до 300 автобусів, тоді акція виглядатиме справді потужно.
Роман Король каже, що навіть не припускав думки про те, що зібрані кошти можуть бути використані не за призначенням. І вважає, що мовне питання себе не вичерпало.
Міська влада запевняє: якщо зібрані кошти не знадобляться на захист рідної мови, тоді вони будуть використані на інші соціальні проекти. Які — визначатимуть, питаючись думки, зокрема, і громади. Проте, питання має ще й інший аспект: на розгляд депутатам обласної ради пропонується ціла програма захисту рідної мови — черговий документ, який, як уже зрозуміло, у державі нічого не змінює. Найбільш дієвий спосіб протидії — радикальна боротьба. Про нього останнім часом багато говорять, але рідко втілюють у життя. Зневіра суспільства — вагомий гальмівний аргумент. Але, якщо ініціатива вже розпочата, залучені людські резерви і гроші, то зупинятися напівдорозі, мотивуючи відсутністю координації — невиправдано. Між тим, не виключено, що “мовне” питання з новою силою постане з осені — як козир для виборця, який притримують обидві сторони: і ті, які підтримують “мовний” закон, і ті — які проти. Тоді вже, ймовірно, і не знадобляться кошти громадян, оскільки у фінансуванні акції будуть зацікавлені політики. Мова стане підставою для торгів, гасел, мітингів, розмов. Аби лише не заговорили до смерті.
