загрузка...


Гей-парад чи захист прав?

Дата публікації: 2019.08.07 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

Конфлікти навколо парадів чи маршів «гідності/рівності», необхідність публічної охорони представників спільноти ЛГБТ вимагають пояснення, за що насправді борються прихильники одностатевих шлюбів та інших варіацій сексуальних стосунків між людьми.

Відразу поясню, що мене не цікавлять грантоїди, котрі заради фінансової підтримки назвуться і геями, і транссексуалами, і квірами, і чортами з хвостами.

Не буду писати й про київські прайди російськомовних «нетрадиціоналістів», третина котрих — громадяни РФ, які щорічно приїздять до Києва помарширувати за оплату від європейських донорів. Позаяк під час війни з Росією українська держава протягом 5 років зберігає «безвіз» з агресором.

В західному світі різноманітні громадські організації та спільноти домагаються реєстрації гомосексуальних шлюбів головно через матеріальні причини, пов’язані з недолугістю окремих частин спадкового, соціального права у відповідних країнах сталої демократії. Позаяк, коли створювались ці юридичні норми, ніхто не вважав геїв рівними з гетеросексуалами.

Міжнародне законодавство та національні норми усіх нормальних країн стверджують, що усі люди є рівними перед ЗАКОНОМ, судом, у власних правах. Привілеї чи дискримінація ЗА БУДЬ-ЯКОЮ ОЗНАКОЮ є забороненою. Українська Конституція фіксує цю фундаментальну рівність (справедливість) в ст. 21: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними», ст. 22: « Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними», ст. 24: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або ІНШИМИ ОЗНАКАМИ».

Всім відомо, що в сучасному світі існує успадкування майнових та немайнових прав згідно заповідальних розпоряджень живого спадкодавця. У випадку відсутності заповіту в будь-якій формі відбувається успадкування за законом. Чому одностатеві пари бажають законодавчого закріплення права на реєстрацію їхніх шлюбів? Через таке поняття, як «обов’язкова доля».

Звернімо увагу, приміром, на ФРН. Там обов’язкова частка виникла в 1976 році через реформу сімейного права. Від того часу, в Німеччині різко зменшилась кількість розлучень. Позаяк з’явилась обов’язкова частка подружжя, чоловіка та жінки, в спадковому майні, не залежно від заповідального розпорядження (заповіту чи договору про спадкування), таємницю якого ніхто не порушує. Тобто, якщо чоловік вчинив таємний заповіт на користь будь-кого, його дружина (коли він про неї «забув») все одно після його смерті отримає власну обов’язкову частку в спадковому майні. У цій країні така частка (окрім дружини або чоловіка на неї мають право живі батьки померлого/ї) – не менше 1/2 частини, яка належала б їм за законом, у випаду відсутності заповіту. Німецькі особи з обов’язковою часткою за законом є кредиторами, котрі мають право вимагати від спадкоємця за заповітом виплати їм їхньої долі.

У Франції батьки померлого не володіють обов’язковою долею. Але така доля належить тому з подружжя, хто пережив спадкодавця та дітям померлого. Окрім того, французькою особливістю є пріоритет дітей над чоловіком/жінкою та більша доля шлюбних дітей в порівнянні з позашлюбними (бастардами).

Натомість в Австрії, Греції, Чехії обов’язкові долі шлюбних та позашлюбних дітей не відрізняються — половина частини, що могла б відійти їм — спадкоємцям за законом. До речі в Данії обов’язкова доля дітей складає лише 1/4, що безпосередньо впливає на одну з найнижчих народжуваність, серед європейських країн.

В Португалії обов’язкова доля однієї дитини дорівнює 1/3 долі за законом. Коли в померлого спадкодавця дітей більше, аніж одна, їхня доля, що ділиться рівно на всіх дітей, складає 2/3.

В Іспанії обов’язкова частка спадкового майна складе 2/3. Але усі діти мають право лише на 1/3. Іншу третину заповідач ще за власного життя може заповідати в якості додаткової долі для «улюбленої» дитини.

В Англії з її англо-саксонським прецедентним правом від 1975 року діє «Акт про спадкування». Рішенням суду, не залежно від змісту заповіту, подружжя, що пережив/ла померлого та діти можуть отримати «розумне утримання» від спадкоємця, який вступив у права. Для подружжя (жінки або чоловіка) розумне утримання, в якості обов’язкової долі, може з’явитись лише у випадку, якщо він/вона не зареєстрував/ла новий шлюб.

Всі європейські країни та півсотні членів ООН, що використовують англійське прецедентне право (з власними історичними варіаціями), передбачають в тій чи іншій мірі існування обов’язкової долі подружжя, незалежно від потаємного змісту заповіту чи заповідальної угоди, оформленої за життя заповідача.

Одностатеві пари воюють за повну легалізацію гомосексуальних шлюбів у власних країнах. Щоб той із подружжя, хто залишився живим, незалежно від існування заповіту, дітей, мав законне право на обов’язкову долю в спадковому майні.

Додатково активісти спільноти ЛГБТ змагаються і за власні соціальні права. Коли звичайна, пересічна подружня пара (шлюб зареєстровано) укладає страхові угоди з однією страховою кампанію, вона має бонус. Якщо на складну, коштовну операцію бракує грошей на страховому рахунку чоловіка/жінки, він/вона може скористатись страховим полісом власної жінки/чоловіка, де гроші є. Партнерські одностатеві пари, без зареєстрованих шлюбних вдносин, такої можливості позбавлені. Тобто, замість того, щоб відповідно корегувати безліч законів, треба лише легалізувати одностатеві шлюби. Зазначений спосіб забезпечення загальної рівності усіх перед законом, незалежно від сексуально орієнтації, є найбільш дієвим.

Фальшивим захисникам доволі гнучких християнських цінностей нагадаю дещицю.

Перші три сторіччя від моменту виникнення християнство вважалось лише молодою гілкою давнього юдаїзму, котрий, як і повсталий в 7 сторіччі нашої ери іслам, визнавав нормальним існування більш як одної дружини, рабинь, з якими встановлювались сексуальні зв’язки, позашлюбних дітей тощо.

Чимало очільників католицької церкви були або геями, або традиційними чоловіками, які легко порушували целібат (кохали жінок, підтримували власних дітей).

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: