загрузка...


Бойківські калушійки — конкуренти коломийок

Дата публікації: 2020.02.24 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

Після оприлюднення «Маршрутом «Калуський Спотикач» на "Вікнах" та сайті "Обозреватель" мене не полишали турбувати питанням: а що, власне, співали в калуських наливайках, генделиках, кнайпах, їдальнях, закусочних, бутербродних, пельменних, шашличних, бістро, кафе та рестораціях? Тим паче Калуш причетний і до єврейського музичного стилю «клезмер», що виник саме в містечках Галичини, і до пісень УПА (як батьківщина Степана Бандери), і до калушійок — жартівливої противаги коломийок.

Якщо в товаристві були відсутні стукачі, після п’ятої-шостої гальби пива, посиленого спотикачем, обов’язково звучала перероблена «Черемшина». Згадаймо:

«Соловейко звив гніздечко в стрісі,

кулемет заховано у лісі…

з вечора в садочку, в темному куточку,

жде Бандера жде».

Легендарний фільм «Білий птах з чорною ознакою» нагадав місцевим батярам «Причесавси – прилизавси в білі сподні вбравси, як побачив ту дівчину на порозі вср..вси».

В рестораціях з живими музиками улюбленою піснею була «Файдулі-фай». І не лише тому, що «файдуля» калуською мовою означає файна, слічна дівчина або молода жінка, а «фай» є ідишевим варіантом німецького «файн». Цей шлягер прийшов до Калуша зі Львова — столиці Галицького краю та законодавця в музичній стрефі.

«На вулиці Колєнтая, файдулі-файдулі, фай,

била баба поліцая, файдулі-файдулі, фай».

Вулиця Колєнтая була присутньою у Львові та відсутньою в Калуші. Проте тутай була одна з найстарших вулиць міста — Саліна (в часі мого дитинства вона називалась вулицею Леніна). Тому місцевий варіант анти-поліцейського наспіву виглядав наступним доволі еротичним чином:

«На СалІні, на вулИці, файдулі-файдулі,

фай, поліцаю дали цИці, файдулі-файдулі, фай».

Останній куплет найбільш відомої в радянські часи тримовної пісні Галичини в Калуші закінчувався по-місцевому гонорово:

«А хто Калуш не шанує, файдулі-файдулі, фай,

най нас в дупу поцілює, файдулі-файдулі, фай».

Направду Калуш знаходиться на Бойківщині. Це такуй доконаний факт. Як і те, що столицею Гуцульщини є місто Коломия. Коли пишуть про гуцулів та їхні коломийки, чомусь забувають про бойків та їхні калушійки. Калуській шляхті — прикро. Історія традиційного взаємного жартівливого кепкування між гуцулами та бойками налічує кілька сторіч.

На вулиці Словацького (росіяни-окупанти називали її  вулицею Калініна), в незалежній Україні її назвали ім’ям Грушевського, в культових калуських кнайпах — «Пельменній» та «Шашличній» — можна було почути і сороміцькі коломийки, і не менш приперчені калушійки.

Працівниці “Під ясенами” чули не одну сороміцьку пісню. Фото: Анатолій Подлатов

Найбільш пристойні з котрих звучали так:

«Ішов гуцул до дівок в шкіряним ремені,

ніс той гуцул для дівок штири пуцьки в жмені»;

«Хтіли бойка поховати пишно, ги китайця,

лишень гріб є замалий, мало місця яйцям»;

«Коломия-коломийка-коломийяєчка,

засмоктала баба діда по самі яєчка»;

«Сиділи ми з Катрусев та бавились тигрУсем,

а тИгрус то є тИгрус – пів дупи мені вигриз».

Пригадується й галицька пісня, пристойним в якій є лише початок

«Прости мене, мИла, за те, що ти мене бИла,

билам п’яна ще й співала….не давала».

Здогадайтесь самотужки, що тота пані не давала підгорецькому вуйку.

Наразі на вище згаданій музиці виросло кілька поколінь калушан, включно з автором :)

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: