У сусідній Польщі вже третє десятиліття поспіль діє «цифрова» програма, суть котрої сканувати усі (!) книжки, надруковані польською мовою до появи Інтернету та оприлюднити їх в мережі для загального безоплатного доступу. Порівняйте з Україною… і не плачте.
У першу чергу, роблять доступними книги, що поки що перебувають на теренах інших держав, зокрема, України. В нашій країні знаходиться унікальне 165-сторінкове видання GALICYA pod względem geograficzno-topograficzno-historycnym.
Автором цієї книжки, виготовленої у Львові в січні 1849 року, є Іпполіт Ступніцкі — Hippolit Stupnicki. Ґрунтовна робота складається з наступних розділів: географія королівства Галичини та Лодомерії; топографія королівства Галичини (включно з Краковом); історія королівства Галичини.
Переповісти увесь обсяг чудового видання в одному блозі — нереально. Проте, не можу утриматись від важливих висновків автора та згадки про певний інформативний матеріал, корисний для навчального курсу «Історія рідного краю».
Польський історик однозначно визнає, що Львів — Lwiwhorod — заснований українцями та завжди був українським містом, столицею галицького королівства.
Obwód Stanislawowski є одним з найкрасивіших в Галичині, як і саме теперішнє місто Івано-Франківськ.
Населення найбільших міст Галичини в 1848 році не завжди відповідає сьогоденному впливові цих громад на розвиток краю. У Кракові тоді мешкало 80 тисяч осіб; у Львові — 67 тисяч (серед них 24 тисячі євреїв); у Бродах — 28 тисяч мешканців (включно з 19-ма тисячами євреїв): в Тернополі — 13 тисяч осіб, в Станіславові та Чернівцях — по 10 тисяч обивателів, половину населення трьох зазначених міст складали іудеї; Коломия — 8 тисяч мешканців, Золочів — 7 тисяч осіб.
Узагалі, все населення королівства Галичини та Лодомерії налічувало понад 5 мільйонів осіб. Навіть за теперішніми мірилами королівство є середньою за розмірами європейською державою.
Пан Ступніцкі без жодних пояснень ігнорує Калуш. Нагадаю, населення тогочасного Калуша складало 6,5 тисячі осіб. У місті вже добували корисні копалини. Приміром, для менших містечок навколо Станіславова — Тисмениці (6 тисяч мешканців), Надвірної, Богородчан чи Галича (по 4 тисячі обивателів) автор знаходить місце та добрі слова у власні книжці. Тричі згадано село Хотінь (нині частина Калуша, зазначено виключно для з’ясування відстаней між містами, містечками, селами королівства.
Натомість, сам Калуш «не помічено». Навіть попри дві бойові перемоги Яна Собєського над турками, досягнуті саме під Калушем, про які, як і власне про Яна, пан Іпполіт не забув згадати. У позитивному сенсі. Залишаю загадку калуської образи автора місцевим краєзнавцям. Не може бути в достатньо об’єктивного історика такого невмотивованого ставлення до нашого Калуша — «невипадкового» міста Галичини.
Пам'ятник Яну Собєському в Калуші. Фото: Taras Sondey/Facebook
