Вивчаючи історію міжвоєнного Калуша, зрозумів, що найбільше джерел належать до польського походження. Хоча не завжди це місто було польським.
Спочатку Калуш був селом на теренах українського Галицько-Волинського королівства. Далі він упродовж чотирьох сторіч власної історії перебував у складі польсько-литовської держави. Наступні півтора сторіччя Калуш залишався українсько-польсько-єврейським містом у складі Австро-угорської імперії. Потім Калуш після кількох місяців влади ЗУНР пережив 20-річчя польської окупації, три роки влади німецьких нацистів та половину сторіччя влади радянських росіян. Від 1991 року Калуш намагається знайти власне історичне обличчя в цьому європейському місті, переповненому як міжнаціональним партнерством, так і кривавими боями за кожен клаптик землі.
Доволі вичерпна інформація про Калуш, котра є доступною в польських джерелах, стосується двадцятиріччя перед Другою світовою війною. Не відаю, чи пам’ятають в рідному місті такого дослідника, як Орест Зборовські. Поки що не знаю його біографії. Але він залишив для нащадків солідну статистичну інформацію про всі калуські підприємства та їхніх власників, соціально-культурні об’єкти, розподіл власності між представниками основних етнічних громад міста тощо. Колись Україна, вступаючи чи повертаючись до Європи, буде змушена ухвалити закони про рестутицію (балтійські держави можуть поділитись досвідом. — Авт.). Тоді для всіх законних нащадків калуських власників прибуткових підприємств, земельних ділянок, будинків твори Ореста Зборовського стануть «настольними книгами».
Надаю дещицю «інформації Зборовського про Калуш» у власному перекладі з польської.
В 1921 році площа калуського повіту складала 1 133 кв. кілометри. В повіті мешкало 9 тисяч осіб, з них 1 тисяча – німці. Окрім Калуша, місцевий суд існував і у Войнилові. Найбільшим калуським підприємством була соляна копальня з трьома тисячами працівників.
Надалі даю цитату, аби правдиві калушери пошукали власних попередників – фамільянтів. Принаймні, дальній родич Савіка Шустера займав певну посаду в передвоєнному Калуші. І. Іванський працював віце-бурмістром. Родині Іванських також належало підприємство з виробництва цегли. З правнуком калуського адвоката М. Воробця я навчався в Миколаївському кораблебудівному інституті. Нині частина його родини мешкає в Тернополі. Одна з нащадків калуських акушерів Гумініловичів – Людмила була моєю однокласницею в СШ № 2. Читачі, шукаймо своїх! Слово — Оресту Зборовському:
Kałusz jako miasto powiatowe było siedzibą: Rady Powiatowej - prezes H. Prek de Borg; Okręgowego Towarzystwa Gospodarczego - prezes Z. Sobota; Powiatowej Kasy Chorych - naczelnik E. Stengel; Państwowego Zarządu Wodnego i Drogowego - kier. W. Szuster; Powiatowej Komendy Policji Państwowej - podkomisarz Jakonowicz.
Powiatem kałuskim zarządzali starostowie: S. Łukaszewski, O. Renström-Bruckman. W. Kostołowski, S. Długocki, S. Grudyński, S. Wolski. Wice-starostą był L. Wolański. W tym mieście górników rządzili burmistrzowie: H. Sobota, M. Jezierski, W. Fiedler. Wiceburmistrzem był I. Iwański, urzędnikami magistratu: Liebersbach, Ungehauer, Röhring. Dyrektorem rzeźni był Z. Saphir. Naczelnikami poczty byli E. Kocan i Roman. Nadzór kontroli skarbowej - nacz. J. Białas. Kasa Chorych - nacz. K. Weidman. Kasa Skarbowa-nacz. W. Łucki. Urzędem Skarbowym kierowali nacz. J. Krzyszkowski-Odrowąż i B. Jasieński. Drogomistrzem był Krwawicz. Urzędem katastralnym kierował nacz. inż. A. Margulies. Strażą Pożarną zarządzał nacz. L. Winnicki. Komendantem Policji był komisarz Podia. Geometrą był A. Margulies. Notariusze: A. Dziedzicki, K. Sokal, M. Moszoro. Adwokaci: H. Mandel, K. Alter, L. Bickel, J. Bremer, M. Finkelstein, Fruchtenman, M. Gold, A. Nadel, J. Rubin, E. Schwalb, J. Sochański, M. Sokel, M. Worobeć, T. Korytowski, Kutkowski, I. Aroniec, S. Szarkiewicz, M. Żelechowski. Lekarze weterynarii: A. Baczyński, J. Saphir, A. Locker. Lekarze dentyści: R. Margulies, L. Nadel, J. Zuker, Wiśniowska. Technicy dentystyczni: I. Reitman, Zuker. Akuszerstwem zajmowały się: E. Ehrenberg, H. Grab, M. Huminiłowicz, J. OIszewska, W. Pituliej, M. Zborowska/
Dyrektorem kopalni - Wieczny, sekretarzem - Jezierski, kierownikiem ruchu - inż. Mazurek. Kopalnią Hołyń kierował zawiadowca inż. Garbusiński, kierownikiem ruchu był inż. Stauffer. Kierownikiem fabryki chemicznej przy kopalni był Czаrnieńcki. Laboratorium kierował inż. Nowak. Chemikami byli inż. Zygmuntowicz, inż. Mazurkiewicz. Badaniami TESP w 1933 r. kierował prof. T. Kuczyński na Politechnice Lwowskiej i w kopalni.
Всі дослідники визнають високий рівень калуського шкільництва, який забезпечували 2 загальні школи, 1 робітнича школа, 2 чоловічі гімназії та єврейська школа Talmud Torah. Підкреслюю: ми говоримо про містечко з 17-тисячним населенням! Директорами шкіл були Подгурські, Курдидик, Костецький, Решетеловічова. Прізвища усіх відомих вчителів того часу, за винятком професорів, не буду перелічувати. Повідомляємо про благодійників: szkoła męska była ufundowana przez Jana Gromadkę i Antoniego Dobrzańskiego.
Dyrektorem gimnazjum był Piotrowicz. Profesorami byli: F. Białous, Potoczek, A. Tradzikowski, Kozłowski, Podkowiński, A. Grün, Friedlander, Straus, N. Spiegel, Friedlanderowa, J. Lieberbach, S. Piekut, Z. Morozewicz, E. Słypka, Piątkowiczówna, M. Sametra-Białous.
W Kałuszu działało: Bank Ludowy – dyr. Röhring, Bank dla Drobnego Przemysłu, Bank IKA, Bank Ukraiński - dyr. Barycz, Żydowski Bank Ludowy, Powiatowa Kasa Oszczędności.
В Калуші нуртувало культурне життя: польське, українське, єврейське, німецьке. Нині зупинюсь лише на українському середовищі, яке гуртувалось навколо Народного дому. Там діяли кінозал, клубна, гімнастичні зали та читальня «Просвіти».
Просвітянами керував В. Мікласевич. Також існували інші громадські організації: товариство «Зірка», товариство «Рідна школа», очолюване С. Загаєвичем. Діяли і «Союз українок» під орудою Чарпіти, і український хор «Боян». Місцевий осередок української націонал-демократичної організації очолював Решетилович. Ця партія змогла провести власного представника З. Пеленьского, просвітянина, до польського сейму. Місцевий осередок українського соціал-радикальної партії довів до Сейму Й. Куровця. На відміну від легальних УНДО, УСРП, в підпіллі діяла місцева філія ОУН, очолювана священиком Й. Мокжицьким. Оунівською молоддю керував Барич. В Калуші діяли «Пласт», «Луч». До міста приїздив український театр Садовського, що виступав в Народному домі.
Про український футбол в Калуші, який в 1957 році власною грою за місцевий «Хімік» відзначив 17-річний хавбек Йосип Йосипович Сабо (Йожеф Сабо), написано небагато. До Другої світової війни українці грали за клуб «Зірка». У поляків та євреїв були власні калуські футбольні команди (ТESP, «Стрілець» та «Hakoach»). В «Зірці» сяяли І. Париш, Й. Бойчук, Й. Мандрик, М. Кушлик, Й. Павлюк, П. Заводович, П. Корановський. В 1935 році в Калуші з’явився ще один український футбольний клуб – «Сокіл», а при «Зірці» виникла жіноча команда з волейболу.
Далі – буде…
