ЕкоЕнергія




Єврейське питання і Калуш

Дата публікації: 2017.02.20 | Коментарів: 0 | Переглядів: 2229

Вивчаючи легенди середньовічного Калуша, неможливо уникнути національного питання.


Заснували поселення Калуш в часи українського Галицько-Волинського королівства (ХІІІ сторіччя) українці. В ті часи їх називали русинами.


Після окупації Галичини Польщею наприкінці XIV століття в Калуші з’явились поляки. Совіцька Росія, під черговим псевдо «срср», в 1945 році виселила майже всіх калуських поляків до Польщі (головно – в місто Ополе та навколишні містечка). Калушани, котрі наполегливо ідентифікували себе в якості виключно поляків, були змушені осісти, окрім Кракова, в щойно відвойованих у німців західних воєводствах – Вроцлав, Ополє, Катовіце, Гданьськ.


В Калуші після 1945 року залишились лише ті поляки, котрі погодились «записатись» українцями, з відповідною транскрибацією прізвищ та зміною імен. Янів записали Іванами, Гелени стали Оленами, Міхали – Михайлами, Мечіслави – Мстиславами, Войцехи – В’ячеславами тощо. Політика переробки поляків на українців в повоєнній Галичині була дзеркальною стосовно польського державного механізму – негайної жорсткої полонізації українських громадян Польщі. Операція «Вісла» за таких братерських відносин сталінської Росії та комуністичної Польщі була неминучою.


Третьою етнічною групою, котра будувала Калуш, були євреї. Перші іудеї з’явились в Калуші на початку XVII сторіччя. До кінця цього століття зусиллями політики польського короля Яна ІІІ Собєського, його дружини Марисеньки, Польща стала прихистком французьких, німецьких євреїв, котрі рятувались від європейських переслідувань. Наступний етап масового переселення до Калуша вже «польських та австрійських жидів» почався після 1772 року, коли Галичина потрапила під владу Австро-угорської імперії.


Четвертою етнічною спільною Калуша, за хронологію, чисельністю та впливом, стали австрійські німці, які з’явились в місті та повіті наприкінці XVIII сторіччя.


Таким чином, від початку ХІХ століття і до Другої світової війни населення Калуша складалось з трьох рівних за чисельністю груп: українців, поляків, євреїв (по 30%) та 10% німців. Водночас, упродовж цього періоду траплялись відтинки, коли євреї (саме ашкенази, а не сефарди. — Авт.) домінували, складаючи до 40% населення міста та посідаючи чільні позиції в місцевих владі, бізнесі.



Представник єврейської громади. Калуш, 1917 рік


Чотири етнічних спільноти Калуша порівняно з іншими регіонами України доволі мирно співіснували, іноді спільно виступаючи проти «чужих». Приміром, місцеві калушани не дозволили «зайти» в місто вірменській етнічній громаді, котра посідала впливові позиції в сусідньому Станіславові від моменту його заснування. Вірмен до Калуша спільно не пустили українці/поляки/євреї. В основі такої позиції місцевого самоврядування, на основі Магдебурзького права, лежить ще одна, поки не з’ясована, калуська легенда. До речі, татари (полонені) в Калуші «прижились» на умовах повної асиміляції. Тобто, калуські Келебаї впродовж чотирьох сторіч ніколи не порушували питання будівництва мечеті. Вони ставали українськими християнами.


Серед чотирьох основних етнічних спільнот доля єврейської частини Калуша виявилась найбільш трагічною. Від початку появи перших євреїв в Калуші (XVII сторіччя) вони заселяли окремішню дільницю. Dzielnicę żydowską nazywano „Małą Palestyną”.
W 1825 r. gmina żydowska zbudowała w centrum Kałusza wielką synagogę (znajdowała się ona na miejscu obecnego hotelu „Prykarpatśkyj”). Wszystkich synagog, w których modliło się 6000 „synów i córek Izraela” było w mieście pięć: jedna wielka i cztery mniejsze. Sto lat później w mieście mieszkało 7210 obywateli, w tym 4266 Żydów.


В ті часи Мойше Мейєр, місцевий «олігарх», був обраний бурмістром Калуша. Це був перший ортодоксальний іудей, обраний міським головою на теренах Галичини. Саме він виступив головним спонсором будівництва нової синагоги в історичному центрі міста – як символу міцних позицій калуського єврейства, котрому належали місцева броварня, виробництво будь-якого алкоголю, цукерок, шкіряних виробів, переробка м’яса, гендель металом, лісом, 90% «торгових точок» базару (навпроти сучасної ЗОШ №3).


W XIX w. społeczność żydowska Kałusza podzieliła się na trzy nurty – ortodoksyjny, chasydzki i postępowy (haskala). Większość ludności należała do nurtu ortodoksyjnego. Znanymi rabinami Kałusza byli Józef Babat, Jakub Leizer, Michał Brawer, Jakub Nusbaum i Szlomo Schikler. Chasydzi natomiast skupiali się wokół tzw. “Diabelskiego klucza” i rabina Jechiela.


W 1910 r. w mieście mieszkało 8000 osób. Połowę z nich stanowili Żydzi. Powstało żydowskie gimnazjum, w którym w 1911 r. pracował jako nauczyciel P. Paluszyński. W 1914 r, podczas I wojny światowej, Rosjanie spalili 200 domów żydowskich – całe centrum Kałusza.


Тобто, єврейських погромів в Калуші не було ніколи, впродовж чотирьох століть, навіть в часи Хмельниччини, калуськими провідниками якої були Семен Височан та Іван Грабовський. Але як тільки в місті з’явився «руцкій мір», євреї стали першими жертвами росіян, в 1914 році.


Частина калуських євреїв підтримала відновлення української державності в листопаді 1918 року, одним з калуських провідників якої був батько Степана Бандери – отець Андрій. Wielu Żydów w 1918 r. wstąpiło do tutejszej milicji – „Żydowskiej Drużyny Kałusza”. Podczas istnienia Zachodnioukraińskiej Republiki Ludowej (1918-1919) w powiecie kałuskim działały Żydowskie Rady Narodowe, reprezentujące wspólnoty żydowskie na tym terenie.


Польська окупаційна влада в 1919/1939 роках переслідувала не лише українців – борців за незалежність України, а й їхніх єврейських симпатиків. Серед калуських євреїв траплялись такі, котрі в якості «українських буржуазних націоналістів» опинялись і в польських концентраційних таборах, і в німецьких, і в російських (радянських). Але ця тема є табу для сучасного Ізраїлю. Євреїв, які воювали за незалежність України в складі УПА, офіційний Тель-Авів не визнає євреями! («Іх там нє било і нєт»).


Аналогічною є політика сучасної Республіки Польща. Варшава категорично не визнає, що в складі загонів УПА були й етнічні поляки, котрі віддали власне життя за незалежну Україну. В польському сеймі завше звучить лише одна стара, нудна, примітивна, виготовлена в московському КДБ політична платівка про «Волинську різню».


Німецькі нацисти остаточно вирішили «єврейське питання» в Калуші. Podczas II wojny światowej, w czerwcu 1941 r. Kałusz zajęły wojska niemieckie. W październiku 1941 r. Niemcy wymordowali tysiące Żydów z Kałusza i okolic. W sierpniu 1942 r. getto w Kałuszu zostało zlikwidowane, a część Żydów przeniesiono do Stanisławowa. We wrześniu 1942 r. ostatnich Żydów z Kałusza wywieziono do niemieckiego nazistowskiego obozu zagłady w Bełżcu.


Калуш назавжди покинули: ідиш, синагоги, ремісники, торговці, лікарі, адвокати, вчителі, клезмери.


А старий жидівський цвинтар за проспектом Лесі Українки заростає бур’янами.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: