Якщо ви цікавитесь єврейською частиною історії Калуша, можете скористатись нижче наведеними джерелами. Повним зібранням відомостей про 196 найвідоміших єврейських родин з Калуша володіє неприбуткова організація Gesher Galicia. Проте доступ до інформації є відкритим лише для членів цієї спільноти, котрі дотримуються статутних вимог, сплачують внески. Аналогічно діє Jewish Gen Family Finder та Roots Foundation, які володіють даними про всі «єврейські рекорди Калуша». На жаль, ця інформація чомусь відсутня у відкритому доступі. Додаткові відомості можна отримати в Jewish Records Indexing Poland, JawishGenOrg’s. Проект зветься “All Ukraine Database”.
Ця робота з «калуськими» документами Львівського державного історичного архіву фінансується грантами ізраїльських благодійників та світового єврейства. Зокрема, йдеться про оригінали історичних цінностей, власником яких був або тимчасово є український народ.
Систематизовано 25 карт Калуша з переліком будинків та прізвищами власників нерухомого майна, станом на 1914 рік. Карти вже викуплені, архівний номер 186 – 12 – 227 (перше тризначне число – номер фонду), музею не належать.
Єврейською неприбутковою організацію також придбана австрійська книга із зазначенням всіх земельних ділянок та власників землі в Калуші станом на 1850 рік (Grund Parzellen Protocoll), архівний номер 186 – 1 – 6577, де єврейські землевласники Калуша посідають 20 сторінок.
Існує список мешканців Калуша в 1918 році, архівний номер 146 – 48 – 64. Заявка на придбання цього документу єврейською організацією ще не розглянута музеєм.
Інформація про всіх учнів Калуської німецько-єврейської школи станом на 1789 рік, архівний номер 146 – 85 – 1903, ще не викуплена в музею. Заявка розглядається.
Перелік привілеїв, дарованих єврейській громаді Калуша в 1676 році королем Яном ІІІ Собєським, архівний номер 146 – 88 – 289, поки що належить архівові. Заявка на його купівлю єврейською організацією не розглянута. Поляки не виявляють зацікавленості в придбанні документу з оригіналом підпису польського короля. Цього раритету навіть в музеї Я. Собєського у Вілянові (Варшава) немає.
Опис прав, дарованих калуській єврейській громаді в 1766 році королем Станіславом Августом, архівний номер 146 – 88 – 289, на щастя, керівництво архіву ще не продало євреям.
В архіві на продаж чекають аналогічні документи про права калуських євреїв, які в 1669 році підписав король Міхал Корибут Вішнєвєцкі, а в 1663 році завірив власним підписом король Ян Казимір, архівний номер є попереднім.
Тобто, достеменно відомо, що євреї в Калуші з’явились не на початку XVII сторіччя, а всередині. Позаяк перший перелік дарованих їм польським королем прав зафіксовано лише в 1663 році.
Збереглася і податкова книга власників в Калуші, 1745 – 1789 роки, номер 166 – 1 – 1655 – 1657.
Така сама збірка існує за 1790 – 1822 роки, архівний номер 166 – 1 – 1658 – 1661. Ці юридичні свідчення також бажає викупити міжнародна єврейська громадська організація, яка подала заявку.
Єврейська спільнота ще не викупила перелік власників всіх земельних ділянок в Калуші станом на 1879 рік із зазначенням адрес, архівний номер 186 – 1 – 6575. Але заявку подано, як і на всі книги земель й власників землі в Калуші впродовж XIX сторіччя та кадастрову книгу Калуша за 1910 рік.
Механізм зміни власника архівних документів є наступним. Міжнародна єврейська неприбуткова організація звертається з листом до музею, де обгрунтовує необхідність ознайомлення з певними документами архіву та вироблення фільмокопій в межах міжнародного гуманітарного проекту. Далі ця благодійна структура просить передати саме їй «єврейські» документи безкоштовно, на знак зміцнення українсько-єврейської співпраці, порозуміння та вічної дружби. До цього листа долучається письмові звернення єврейського амбасадора в Україні та ізраїльського кабміну. Рішення про передачу – колегіальне, його повинна ухвалити комісія. Чому я пишу про документи «куплені», «викуплені», навіть коли вони формально передані безоплатно? Без хабарів ніхто з українських посадовців нікому й ніколи нічого не передає безкоштовно.
Є ще механізм передачі артефакту в тимчасове користування. Нагадую, як Львівські картинна галерея, історичний музей передавали до Кабміну, Адміністрації президента України деякі експонати в тимчасове використання, замінюючи оригінали копіями – для відвідувачів. Суперкоштовні картини, книжки, малюнки потім випливали в деклараціях «видатних колекціонерів»: Дмитра Табачника, Ігоря Гриніва, Бориса Колесникова та інших. Про колекцію Віктора Януковича, що зникла після пограбування Межигір’я, треба говорити окремо. Все, що було вкрадено в українських музеях, архівах, тепер «списують» за вимушені дарунки «донецьким». А хто перевірить? І коли?
Далі згадаю про калуську «еліту». Не злим, тихим словом…Чому бодай копії перелічених документів відсутні в Калуському краєзнавчому музеї? Важко зробити копії? Наразі жоден з керівників міста, принаймні, за минулих 25 років, навіть не намагався їх отримати. Жоден (!) не звертався до архіву. Навіщо? Головне – дати людям пенсії, воду, електрику, тепло, субсидії, пільги, вихідні для висаджування та збирання бульби в городах….
А ще у Львівському державному історичному архіві є один надзвичайно цікавий документ – “Tabula Krajowa” (фонд 166, 1780 – 1891). Це збірка понад 300 оригіналів документів (з фільмокопіями): різноманітні угоди, заповіти, що стосуються Калуша.
Всі, хто цікавиться історією єврейської громади Калуша, можуть прочитати книжку “Kalusz, the life and destruction of the community” («Kalusz, hayeha ve-hurbana shel ha-kehila»), що надрукована в Тель-Авіві, рік видання — 1980. Хто з калушан бачив цю книжку?
Вступ України до ЄС є неможливим без ухвалення законів про реституцію. Законні спадкоємці власників будівель, землі в Калуші (громадяни України, Польщі, Австрії. — Авт.) не замислюються про близьке майбутнє. На відміну від громадян Ізраїлю. Якщо міжнародні неприбуткові єврейські організації та фонди викуплять оригінали всіх документів, дотичних питань власності на калуське нерухоме майно та земельні ділянки, що буде потім? Я здогадуюсь про алгоритм наступних дій. А калушани та їхні народні обранці?