ЕкоЕнергія




Слідами персня, подарованого Марисеньці

Дата публікації: 2017.09.01 | Коментарів: 0 | Переглядів: 4063

Перш, аніж розповісти черговий фрагмент біографії  польського короля Яна ІІІ Собєського, котрий по материнській лінії походив з Даниловичів, — нащадків племінниці українського короля Данила Галицького, волію висловити подяки. Дякую чудовим авторам за їхні книжки. Спасибі, Piotr Kroll (дослідник історії польської дипломатії), Ludwik Kubala (експерт з питань польсько-російських конфліктів в 17 сторіччі), Олександра Шутко (найвідоміша дослідниця біографії  Хатідже Турхан, однієї з трьох українок – матерів турецьких султанів).

А тепер поміркуємо про перстень Марисеньки, за яким вона приїздила до Калуша 31.08.1686 року. Про що я неодноразово писав у «Вікнах».

Всі польські джерела стверджують наступне:

«Jesienią 1661 roku Sobieski (32-річний Ян) i Zamoyska (20-річна Марисенька, ще дружина Яна Замойського – Собєпана) spotkali się w Warszawie w kościele Karmelitów. Jan przysiągł ukochanej wierność i para wymieniła się pierścionkami».

Вважаю, що  тоді Ян подарував Марисеньці перстень, який він придбав в  квітні 1654 року на Стамбульському «Гранд Базарі» у вірменських ювелірів. До слова, і цей базар, і ювелірні «торгові точки» там досі існують. З Марисенькою полковник Я. Собєський познайомився лише в березні 1655 року, коли балював у Варшавському королівському палаці. Отже, в Стамбулі перстень купувався для іншої жінки – доньки Павла Орховського, на той час померлого й похованого у Франції гувернера Марека та Яна Собєських.

В 1646 році помирає батько Яна та Марека Якуб Собєський, калуський староста. В червні 1649 року, коли ще тривало повстання Височана, союзника Хмельницького, власником Калуша став Ян Замойський. В 1652 році після битви під Батогом Марек Собєський, улюблений син матері – Софії Теофіли, потрапляє в полон. Богдан Хмель наказує відрубати йому голову. Чому Зенон Хмельницький, котрий завжди торгувався, ухилявся від штурму фортець, якщо власники відкуплялись, купляв/продавав полонених через турків/татарів, цього разу відмовився від значного викупу і позбавив життя 22-річного полковника Марка Собєського, не відомо. В майбутньому королю Яну ІІІ Собєському, прихильнику утворення об’єднаної держави Польщі, Литви та України, польські шляхтичі – противники ідеї єдиної держави трьох народів нагадували про обставини загибелі старшого брата.

Мати Яна постійно дорікала Янові, вважаючи саме його винним у смерті брата. Позаяк під час бою під Батогом Ян лікувався у Львові, в будинку Собєських (нині – площа Ринок, 6) після програної дуелі. Ян, відомий кобетяр, був викликаний на дуель литовським гетьманом Міхалом Пацом. Міхал був закоханий в доньку Павла Орховського, як і Ян, котрому вона вже встигла відповісти взаємністю. В 1653 році Ян попросив дозволу матері одружитись на доньці Орховського. Софія Теофіла не лише була проти. Вона зробила все, щоб «зіпсована» Яном красуня щезла. Дівчина буквально зникла з поверхні землі, спогадів сучасників, польських документів. Синові  Софія Теофіла – власниця Жовкви розповіла власну версію: «Я видала заміж дівчину за бідного польського вояка, дала їм грошей і наказала терміново виїхати з Галичини. Ані нового прізвища предмету твоєї дуелі, ані напрямку її руху я тобі не скажу». Тривала українсько-польська війна.

На цьому тлі 18. 01.1654 року Б. Хмельницький уклав Переяславську військову угоду з представниками російського царя Олексія Михайловича. Польський король зрозумів, що потрібно терміново не допустити будь-яких мирних переговорів козаків з турками. Тому зі Львова до Стамбулу була скерована дипломатична місія на чолі з досвідченим амбасадором Міколаєм Бєгановським, котрий вже працював в Стамбулі протягом 1643-1644 років. Завдання посольства Бєгановського – зашкодити зближенню турецької та української держав, враховуючи союзницькі стосунки Б. Хмельницького та кримського хана, сувереном котрого був турецький султан. До місії було включено кілька молодих польських магнатів. Серед них на його особисте прохання опинився і  24 річний полковник Яна Собєського.  В посольстві Бєгановського Ян повинен був перебувати на умовах «інкогніто». Шляхтичі планували ближче зазнайомитись з одвічними ворогами та зробити закупи. Найбільше в польсько-литовській державі цінувались арабські коні та ювелірні прикраси, які привозили з Туреччини.

Посольська делегація вирушила зі Львова 29.01.1654 року. Тогочасне місто Стамбул було і є найбільшим європейським населеним пунктом. В 1654 році він обіймав європейську частину. Галат, Бешикташ, Каботаж – та інші села на азійській території не вважались частинами Стамбулу. Делегація Бєгановського повинна була суходолом через Галичину, Буковину, Молдову, придунайські князівства доїхати до західної фортечної стіни колишнього Константинополя. На початку березня делегація зустрілась з пашою сілістрійським, який пильнував на підступах до Стамбулу. Далі перед самою кріпосною стіною (зараз там знаходиться монастир Хора та «Музей Хора») делегацію розпитували про мету відвідин.

Світлини Аїди Болівар

Після закінчення « митного, прикордонного ритуалу» 29.03.1654 року дипломатична місія Бєгановського в’їхала до західної частини Стамбулу та вирушила до району Фатіх. А вже 01.04.1654 року Бєгановський був прийнятий великим візирем. В цей час Османська імперія була заклопотана війною з Венецією за острів Кріт, тому прагнула миру на північних кордонах. Далі 05. 04. 1654 М. Бєгановський разом з делегатами (серед котрих був Ян Собєський в якості заступника керівника посольства) був зустрінутий членами Великого Дивану і потрапив на аудієнцію до самого 12-літнього султана Мехмета ІV в палац Топкапи, район Султанахмет. При розмові були присутні великий візир та мати султана 27 – річна українка Надія з під Хотина, блондинка з блакитними очима, в Туреччині відома в якості Хатідже Турхан. Про церемоніал обміну подарунками не пишу, не цікаво. Ян Собєський зрозумів, що  султана Хатідже Турхан розуміє польську мову і не потребує перекладача, слухаючи про що між собою домовляються учасники польського посольства.

Як не намагався Ян заховатись за статусом «інкогніто», турки звернули на нього увагу. Особливо мати султана, Надія з Поділля. Османці з’ясували, що юний, кремезний вусань є онуком великого гетьмана Жолкєвського, нащадком Даниловичів. В 1654 році в султанському палаці зустрілись саме той Ян і саме той Мехмет, котрого Ян в 1683 році переміг під Віднем.

Наступні дні польські дипломати були змушені купувати подарунки для численних турецьких чиновників. Через турецькі апетити довелось навіть позичати кошти в інших християнських амбасад. Тим часом надійшла інформація, що до Стамбулу наближається козацька делегація, котра буде просити в султана наказу для кримських татарів не домовлятись про взаємодію з поляками. Війна за Кріт змушувала турків тягнути час до повного з’ясування ситуації в Україні.

Остання аудієнція Бєгановського та великого візира відбулась 15.04.1654 року, турки пообіцяли виконати все, про що їх просили поляки. Але польській делегації наказали не полишати Стамбул. Позаяк турки вислали до Криму розвідників, щоб переконатись, що Богдан Хмельницький дійсно перейшов під руку московського царя. Польські амбасадори знаходились в очікуванні. Козаки вже були під Стамбулом.

Через війну ціни в Стамбулі були надто високими. Тому ніхто з делегації Бєгановського не купував арабських скакунів. Згодом 20. 04. 1654 поляків знову запросили до султанського палацу. Бо надійшло підтвердження укладання Переяславської угоди. Додатково з Яс передали копії листів Хмельницького до обох дунайських князівств та семигородського князя із пропозицією піти гетьманським шляхом під руку «християнського царя». Ці листи так обурили турків, що козацька дипломатична місія стала непотрібною. Натомість Бєгановський був 21. 04. 1654 запрошений на огляд військових кораблів, де отримав гарантії надання наказу кримським татарам не допомагати козакам та москвинам у війні проти поляків.

Польська делегація покинула Стамбул 03.05.1654 року.

Щодо Яна ІІІ Собєського (1629 р. н.) та султани Хатідже Турхан — Надії Хотинської (1627 р. н.) існує легенда про їхню другу зустріч в 1673 році під Хотином.

В 12-річному віці біляву, синьооку полонянку привезли в палац Топкапи в якості подарунка кримського хана для матері султана Ібрагіма І. Згодом, коли Хатідже Турхан вже стала матір’ю майбутнього султана (народивши 02.01.1642 року Мехмета ІV), в Стамбулі невідомо якими чином з’явився її молодший брат Йосип, турецькою «Юсуф – ага», що був отруєний в 1689 році. Від 9-ліття сина і до його 16-річчя Надія була валіде та регентом султана.

Протягом 1672-1673 років Хатідже знаходилась поряд з сином Мехметом ІV під час його походу на Поділля. Протягом полько-турецької війни 1672/1676 років, що закінчилась підписанням мирної угоди в Журавно, частина козаків воювала на стороні поляків під орудою Яна Собєського. Натомість інша частка українців під проводом гетьмана Петра Дорошенка боролась проти поляків на боці турків. Мехмет ІV з допомогою козаків та кримських татарів 27.08.1672 року захопив Кам’янець Подільський. Його мати Надія раділа, коли місцеві християнські храми (церкви та костьоли) переробили на мечеті. В Туреччині Хатідже Турхан дуже шанують, як і «Роксолану». Дехто пропонує вшановувати обох і в Україні. За що?

Достеменно відомо, що Хатідже Турхан, в 1673 році в час польської облоги Хотина залишала турецькі війська і в супроводі невеликого загону відвідувала рідне село. Яким чином вона проходила через військо Я. Собєського, що пильнувало Хотин, не відомо. Так само не зрозуміло, як Хатідже поверталась з батьківського села, знову проїздила попри Яна і потрапляла назад, до турецьких військовиків. Нагадую: війська Собєського оточили фортецю Хотин, 11. 11. 1673 вони розбили турків під мурами фортеці, а 13. 11. 1673 Хотинська фортеця здалась полякам.

Вочевидь, «прогулянки» матері турецького султана Мехмета ІV із загоном озброєних турків посеред поселень, оточених войовничими поляками,  були б неможливими без особистого дозволу гетьмана Яна Собєського.

Переконаний, тоді відбулась друга та остання зустріч Яна з Надією, про яку він не писав в листах до Марусеньки. Принаймні, в оприлюднених на сьогодні листах.

А жіночий перстень, придбаний в квітні 1654 року на Стамбульському великому базарі, Ян через 7 років подарував Марисеньці, у Варшавському костелі кармелітів.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: