Через значну кількість організацій та фізичних осіб, які в сучасній Україні називають себе правозахисними та правозахисниками, варто все з’ясувати з понятійним апаратом.
До правозахисних організацій належать недержавні, неприбуткові об’єднання громадян, які, зазвичай, одночасно діють в наступних напрямках: захист прав людини в конкретних випадках, розслідування фактів порушень прав людини, правова просвіта, аналіз стану дотримання прав людини органами державної влади та місцевого самоврядування.
Правозахистом є захист прав і свобод фізичної особи від зазіхань органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових та/чи службових осіб.
Захист прав людини в конфлікті з іншою фізичною особою можна віднести до правозахисту лише тоді, коли на боці цієї особи діють /прямо або опосередковано/ органи державної влади чи місцевого самоврядування. Якщо ви в конфлікті двох сусідів захищаєте одного з них (вашого товариша, кума, просто симпатичну вам особу), ваші дії не належать до правозахисту. Навіть коли ви робите це, не переслідуючи жодної власної вигоди. Майнової чи нематеріальної.
Найбільш ефективною формою правозахисту є судовий захист прав та законних інтересів особи. Але окрім судового захисту існують позасудові форми захисту. Особливо ці методи застосовують в посттоталітарних країнах, на кшталт України. До позасудових форм належать advocacy (представництво інтересів), прямий та опосередкований лобізм, безпосереднє звернення до порушників (юридичних чи посадових, службових осіб), звернення до недержавних організацій (NGOs), ЗМІ, профспілок, груп населення тощо.
Якщо ви звертаєтесь зі скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових службових осіб, вам доцільно знати головні положення закону „Про звернення громадян”.
За ст. 7 закону забороняється надсилати скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії або рішення яких оскаржуються.
Згідно зі ст.17 скарга на рішення, що вже оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ОЗНАЙОМЛЕННЯ громадянина з ухваленим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважних причин термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду.
За ст. 19 органи державної влади та місцевого самоврядування, установи, організації, незалежно від форм власності, об’єднання громадян, підприємства, ЗМІ, їхні керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані: об’єктивно, всебічно та вчасно перевіряти заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати усунення порушення прав, реальне виконання прийнятих у зв’язку із заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; на прохання громадянина не пізніш, як у місячний термін, довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об’єднання громадян за місцем замешкання громадянина.
Відповідно до ст. 20 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їхнього надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, НЕВІДКЛАДНО, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Звертаючись до місцевих державних адміністрацій, додатково посилайтесь на норму ст. 119 Конституції України: „Місцеві державні адміністрації на відповідній території ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність та правопорядок; додержання прав і свобод громадян”.
Громадяни України мають право звернутись до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, незалежно від форм власності засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їхніх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації власних соціально-економічних, політичних та особистих прав (майнових та немайнових) і законних інтересів та скаргою про їхнє порушення.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по-батькові, місце замешкання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Звернення може бути усним чи письмовим, надісланим поштою чи переданим до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену особу, якщо ці повноваження належним чином оформлені. Письмове звернення повинно бути підписане заявником із зазначенням дати. Звернення також може подаватись групою осіб.
Якщо питання, порушені в одержаному певним органом зверненні, не входять до його компетенції, то звернення в термін не більше 5 днів пересилається за належністю, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі, якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення, воно в той же строк повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.
Уповноважені органи чи посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.
Окремо слід нагадати конституційні гарантії, котрими не завжди користуються громадяни України, і про які «забувають» представники усіх трьох «гілок» влади та «сучків від гілок».
Відповідності до ст. 8 Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Ст. 24 Конституції України стверджує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими (тобто, будь-якими) ознаками.
Ст. 40 Конституції України гарантує: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений строк.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право БУДЬ - ЯКИМИ не забороненими законом засобами захищати власні права і свободи від порушень та протиправних посягань.
За ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Якщо група осіб узурпувала владу в державі і брутально порушує базові права громадян (перетворюючи життя на виживання), то зміна влади – це не право, а ОБОВ’ЯЗОК народу. Реалізація цього обов’язку може відбуватись, як в законодавчо окресленому варіанті через вибори, так і в інших завчасно нерегламентованих формах. Однією з таких форм в українському варіанті є МАЙДАН.