Правозахистом я займаюсь від 1997 року. Працював в різних проектах, програмах. В якості волонтера (тобто, без оплати) протягом кількох років раз на тиждень консультував соціально незахищених мешканців Миколаївщини: інвалідів, безробітних, багатодітних, пенсіонерів. Приймальня знаходилась в Миколаєві, за адресою вул. В. Морська, 45. Пишу це не задля якоїсь самореклами, а для більшої переконливості наступних висновків.
Судовий захист власних прав та свобод для більшості громадян України за всі 27 років незалежності ще ніколи не був таким недосяжним, як нині. По-перше, починаючи від 01. 01. 2018 особи – фахівці в галузі права не зможуть представляти інтереси громадян в цивільних, господарських, адміністративних суперечках. Для наступних інстанцій особи з пенсією, приміром, 2000 грн на місяць чи зарплатнею 4000 грн на місяць змушені звертатись до послуг адвокатів з відповідним свідоцтвом. Безоплатна правова допомога для таких осіб є недоступною. Позаяк вони не є малозабезпеченими особами, котрі мають право її отримувати.
Реформатори, котрі пролобіювати законодавчі радощі для бідних, абсолютно недоречно посилаються на розвинуті країни, де існує адвокатська монополія на представництво інтересів громадян не лише в кримінальному процесі, а й в будь-яких інших. Спочатку треба досягти рівня життя, рівня пенсій та зарплат отих країн, а потім підтягувати усі інші західні норми. Яким чином пенсіонерка – інвалід 2 групи з пенсією 60 євро на місяць, частина якої витрачається на оплату комуналки, а решта – на макарони, хліб, супи-концентрати з кістковим набором (для собак), може сплатити послуги адвоката? Раніше вона могла оформити довіреність в ЖЕКу і попросити навіть онука-студента юрфаку представити її інтереси в суді. Тепер цей шлях закрито. А суд приймає лише нотаріально посвідчені доручення, або посвідчені в сільраді (якщо в селі, де зареєстрований учасник процесу немає нотаріуса).
Міністр юстиції бадьоро звітує про центри безоплатної юридичної допомоги для малозабезпечених громадян при обласних управліннях юстиції.
Але ці центри є лише в обласних містах. Приміром, в Миколаївській, Одеській чи Херсонській областях з їхніми відстанями від сіл до центрів Петренка проїзд одного кілометра на маршрутці коштує не менше 1 грн. Якщо селянка двічі подолала бодай 80 км для консультації в центрі та отримання тексту процесуального документу (позову, відгуку на позов, апеляційної скарги тощо) – вона вже витратила третину власної місячної пенсії лише на поїздки за безоплатною допомогою.
Центри не обслуговують осіб, пенсія чи зарплата яких бодай на 1 грн перевищує «поріг бідності», яка дає право кваліфікуватись в якості малозабезпеченої особи. В центрах вимагають довідки про розмір пенсії чи зарплати та про склад сім’ї.
Проте, до цих проблем додаються й розміри судового збору. Суддя звісно може відтермінувати сплату збору чи звільнити позивача від сплати судового збору. Але лише може, а не зобов’язаний (на).
Отже, за подання позову майнового характеру фізична особа повинна сплатити від 640 грн до 8 000 грн, за немайнову позовну заяву – 640 грн. За заяву про видачу судового наказу – 320 грн.
За подання апеляційної скарги – не менш, як 704 грн. За касаційну скаргу – не менш, як 768 грн. Ці норми стосуються судів загальної юрисдикції.
За подання адміністративного позову громадянин буде платити від 640 грн до 8 000 грн. Спробуйте у вашому районному суді, куди маршрутка вирушає тільки двічі на день, визнати неправомірним рішення сільради, що порушує ваші права. Коли ваша місячна пенсія складає 1700 – 2000 грн. А за написання позовної заяви адвокати-монополісти (їх 2-3 на район), попередньо домовившись, вимагають щонайменше 1000 грн. І суддя каже – поки не сплатите 640 грн судового збору, слухання не розпочну. Бо ви – багата сільська пенсіонерка, у вас є 8 га земельного паю, в оренді одеського, київського чи харківського агрохолдингу.
Судді місцевих судів скаржились законодавцям на завантаженість судів. Депутати допомогли – розвантажили та трохи збільшили зарплату. Мінімальна місячна платня судді першої інстанції складає 16 тисяч грн. Статті 21, 24, 55 Конституції України є недіючими. Жодної рівності громадян перед законом та судом не існує. Укорінилась дискримінація за майновою ознакою. Норма про те, що кожен може за захистом власних прав та законних інтересів звернутись до суду, також не працює. Як і більшість конституційних гарантій в Україні.