Богдан Андрійович Бандера є найбільш втаємниченим з трьох братів Степана Бандери та, водночас, найбільш пов’язаним з містом Калуш. Хоча в Калуші відсутні згадки про нього. Перш, аніж писати про нього, висловлюю подяку історикам Володимиру Ковальчуку (м. Київ) та Юрію Зайцеву (м. Миколаїв), з яким маю честь бути знайомим упродовж минулих 25-ти років. Досліджень історії родини Бандер явно замало, скільки б ми не говорили чи писали.
Отже, Богдан Бандера народився в 1919 році в с. Старий Угринів Калуського району. Від 1926 року до 1932 року він навчався в Калуській школі «з червоної австрійської цегли» (нині Калуська школа №1).
Фото: life.pravda.com.ua
Школа була збудована за типовим проектом після чергового поділу Польщі та приєднання Галичини до Австро-Угорської імперії. За цим самими кресленнями була збудована і Львівська школа з поглибленим вивченням польської мови (так вона нині називається). Порівняйте фото двох шкіл – сестер. Спочатку викладання в найстарішій Калуській школі велось німецькою мовою. Найвідомішим випускником цієї школи (як німецької) є Францішек Смолька – президент австрійського парламенту. Від 1919 року до 1939 року викладання в школі здійснювали польською мовою. Саме від 7 до 13 років Богдан Бандера навчався в Калуші. Потім, від 1933 до 1939 року він вчився в Стрийській, далі – Рогатинській українських гімназіях, вступивши до ОУН.
Перед «червоним вереснем 1939 року» Богдан Бандера – студент Львівської політехніки нелегально перейшов кордон та за підробленими документами до 1940 року навчався в Холмській гімназії. Він виглядав значно молодше власних 20 років. З початком війни Богдан повернувся до Калуша в статусі районового провідника ОУН. В листопаді 1918 року його батько – Андрій Бандера був одним з тих, хто саме в Калуші проголосив відновлення української держави у формі ЗУНР. Родинна традиція була збереженою: після проголошення Ярославом Стецьком 30.06.1941 року у Львові відновлення української держави в Калуші цю почесну місію доручили виконати Богдану Бандері.
З появою німецьких окупантів на Калуських теренах Богдан Бандера знову опинився в підпіллі (його тодішні псевдо: Митар, Лемко) й з першими похідними групами в 1943 році вирушив на південь України. Ніхто ніколи не здогадувався, що цей юнак є рідним братом самого Степана Бандери.
У вересні 1943 року Богдан Бандера очолив молодіжну мережу ОУН (б) Херсонської округи, котра підпорядковувалась Миколаївському проводу на чолі з легендарним «Директором». В південних краях Богдан Бандера користувався наступними псевдами: Богдан (ніхто не знав, що це його реальне ім’я), Богданчик, Іван. Найбільш активну діяльність Богдан Бандера розгорнув в Баштанському районі (нині – Миколаївщина). Оунівці не здогадувались про його походження. Тому коли енкаведисти викрили юних націоналістів з Баштанщини Любомира Алімана, Олександра Яковлева, Павла Микитенка, ті лише казали про якогось русявого, лисуватого хлопця малого зросту, котрий не планував здаватись живим.
Богдана Бандеру вбили 11 березня 1944 року в селі Піски Баштанського району Миколаївської області на подвір’ї Тамари Задираки. Вбили Бандеру червоноармійці Сибірської дивізії, котрі випадково впіймали юнака та вирішили, що він німецький шпигун. Позаяк Богдан володів німецькою, польською, українською мовами. Але не бажав чи не міг говорити з росіянами російською мовою (згадали «а какая разніца»?). Визволителі і забили Богдана Бандеру до смерті прикладами. Далі хтось пристрелив юнака, «чтоби нє мучілся».
Селяни 12.03.1944 року поховали Богдана Бандеру на городі Тамари Задираки в селі Піски. Навіть після всіх декомунізацій, чотирьох років війни з РФ, пропозиції голови Миколаївської ОДА повісити на місцевій облраді червоно-чорний прапор в селі Піски немає ані вулиці Богдана Бандери, ані жодного пам’ятного знаку на місці його мученицької смерті.
Чи пам’ятають в Калуші про видатного земляка?