Кілька разів на день очі мимоволі читають мотто «Ми йдемо своїм шляхом». Зазвичай якісь особливі стежини закінчуються безвихіддю, сірою стіною, глухим кутом. Бо шлях до статусу розвинутої країни для задоволених власним життям громадянє давно відомим. Усім, хто вміє читати. Не варто вигадувати свій, специфічний український rover.
До слова, гасло «Ми йдемо своїм шляхом» постійно виголошували Пол Пот, Фідель Кастро, Уго Чавес, Муамар Каддафі та інші поводирі власних народів на специфічних, оригінальних, «своїх» дорогах до загального блага. Але менше з тими авторськими правами.
Бірюковатні топ-радники без жодної освіти кажуть, що ми рухаємось до західної демократії, в усіх сенсах. Мушу викласти короткий «лікнеп» про спільну, західну Європу.
Спочатку Європа об’єдналась навколо споріднених цивілізаційних цінностей. І лише потім з’явились спільні:збройні сили, митна площа, ринковий простір, «безвізовий Шенген», валюта. І хоча деякі європейські держави не вступають до НАТО або не відмовляються від власної національної грошової одиниці, базові європейські МОРАЛЬНІ ЗАСАДИ для них Є святими, ПЕРВИННИМИ. Профіт – вторинний.
Цивілізаційний фундамент загального європейського дому націй складається з трьох головних культів: ПРАЦІ, ОСВІТИ, ПРАВА. Ці засадничі принципи успішного людського життя є спільними для всіх країн західного світу, а не лише європейців.
1. Що означає західний культ праці, доброчесності в стислому викладі, «на хлопський розум»? Будь-яке законне заробляння коштів є почесною формою витрачання власного життя. Той, у кого є постійна робота, не голодує, не плаче від неспроможності оплатити комунальні послуги. Йому на базові життєві потреби завжди вистачає заробітку. В собівартості продукції європейських виробників заробітна плата працівників складає 30-40% (в Україні – до 15 %). Якщо хочеш комфортнішого, більш заможного життя, мусиш більше та ефективніше працювати. Це єдина умова успіху. Порівняйте з Україною. Самотужки. Позаяк я не бажаю вживати слова з арсеналу «мови ненависті».
Багатства сучасних європейських мільярдерів є наслідком наполегливої праці 3-7 поколінь їхніх батьків, дідусів-прабабусь. Там багатієм може також бути нобелевський лауреат, геніальний винахідник. Тобто, особа, що багато працює над собою та задля суспільства.
Європейські лідери зазвичай пересуваються з допомогою громадського транспорту. І мешкають їхні прем’єри з канцлерами в квартирах чи будиночках, які коштують в десятків разів менше, аніж палац будь-якого українського «начальника» середнього рівня з митниці, податкової, поліції, прокуратури, адміністрації чи міністерства. Наш чинодрал також багато працює … з «відкатами», «дерибанами», «проплатами», «мутками», «нєпанятками», «рішаловом». Не знаю, як цей непотріб перекласти англійською.
До речі, «скоробагатько» – українське слово, котре БУКВАЛЬНО НЕ ПЕРЕКЛАДАЄТЬСЯ на жодну з найбільш поширених європейських мов.
2. Західний культ освіти, знань є не відомим всучасній Україні, як і культ праці. Не може в Європі університетський професор, PhD, отримувати за власну роботу вдвічі/втричі менше, аніж манікюрниця з «освітою» — дев’ять шкільних класів плюс двомісячні курси в найближчій перукарні. У них серед безробітних навіть в кризові часи кількість осіб з вищою освітою ніколи не перевищує 10%. В Україні цей показник сягає 40%. Водночас серед українських міських голів, депутатів, міністрів є особи без вищої освіти взагалі або з підробленими дипломами. Про фальшивки знає вся країна. Але хто ж тут притягне до відповідальності високопосадовця, що купив диплом про заочне набуття /випускником вечірньої школи/ кваліфікації магістр права протягом лише одного року? З українських академіків, докторів юридичних наук — парламентарів (котрі ЗАХИСТИЛИ ДИСЕРТАЦІЇ В УКРАЇНІ, НЕ ВОЛОДІЮЧИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ), не воліється насміхатись. «Болонський процес», кажете? Насправді все не просто сумно, а трагічно. В державі, де такі поняття, як правосвідомість, незалежність судової влади, рівність усіх перед законом, невідворотність покарання, належать до галузі фантастики та плагіатної творчості спічрайтерів керівників.
3. Наразі об’єднана Європа є територією, де панує культ права, закону, як найвищої форми справедливості. Європейців неможливо уявити поза рівністю усіх перед судом, презумпцією невинуватості (і не лише в кримінальному судочинстві). Водночас дотично осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, на відміну від інших, поширюється ПРЕЗУМПЦІЯ ВИНУВАТОСТІ. З якою вони добровільно погоджуються, вирушаючи служити народові. Вислів «слуга народу» в Європі не може бути клоунським штампом.
Натомість у нас відповідні статті Конституції України про рівність, заборону привілеїв та дискримінації тощо (№№ 21, 24) не працюють, як й усі інші конституційні декорації олігархічного режиму.
Українська боротьба з корупцією є синонімом створення численних антикорупційних органів для чиновників із захмарними зарплатами. Спеціальна, військова та звичайна прокуратури, поліція, суди, антикорупційне бюро та протидійна агенція минулого року витратили на боротьбу з корупцією більше 10 мільярдів бюджетних гривень та повернули до бюджету… 150 тисяч гривень, набутих в корупційний спосіб. Жодного топ-корупціонера не засуджено. Нечувана для європейців ефективність. Там чиновниця вирушає у відставку, якщо купила шоколадку з бюджетних коштів. Гроші вона, звісно, потім повернула.
Далі — не буду, продовжуйте без мене. Спираючись на особистий, набутий в Україні досвід. Не відаю, куди, в якому керунку «ми йдемо своїм шляхом». Але абсолютно переконаний: цей шлях веде нас НЕ В ЄВРОПУ.