загрузка...


Мова і послід

Дата публікації: 2018.11.13 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

Зранку життя інакше, ніж чимдалі від сходу сонця. Так само у Франківську інакше, ніж чимдалі на схід. Інакше, наприклад, життя мови.

От сьогодні зранку, в дальній парковій лісосмузі, зустріли ми з Вуді знайомого по вигулу собак. І щойно його спаніель поприсідав десь серед дерев на листя і траву, як зі свого маршруту сходить і підбігає огрядний, впевнений у всьому чоловік.

Миттєво дістає з кишені на дупі затертий і засиджений кусок поліетилену з-під чогось, вже неіснуючого, приготований, очевидно, для власних потреб:

— Пакетик дать? Возьмите пакетик! Пакетик берите!

Знайомий прийняв пакетик без вагань, із дупи - в руки. Мабуть, за звичкою приймати все. Лише на лиці його проступили докори сумління — вдавані такі — декóри сумління, швидше. Під пристрасним наглядом грузного чемно зібрав туди паруючий теплом послід і, відвісивши між двома пальцями, простягнув його зворотньо власникові зі словами:

— Тепер і ви приберіть за собою, будь ласка, ви тут щойно накуцькали своєю мовою. Ми вам, звичайно, вдячні, що ви приїхали оберігати нашу землю від нашої природи, але піклування про землю мовою окупанта попахує мінами, гіршими, ніж гімняні. Ми можемо продовжувати ходити разом: я прибиратиму за песиком, а ви — за собою, можемо зробити гімно засобом гуманітарного обміну, або обігу, рахуйте, що воно теж є висловлюванням, тільки дегуманізованим.

Огрядний одразу згадав маршрут і заціпеніло повернув себе на стежку - мовчки, бо так і не обрав, якою мовою відповідати. Мова і послід — це, все ж, безумовності, які створюють умови і потребують умов. 

А собаче спорожнення в природньому середовищі, сповненому непотребом з точки зору прискіпливої частини людства, — тема драстична, не врегульована на рівні наших підходів, її вирішення потребує інфраструктури, неіснуючоі наразі й в планах. Автомати з утилізаційними пакетами підуть на годівлю вандалів цілком україномовних. Бо мова про мову.

І тут — як з неприхованим сечоспусканням: якщо хтось вдається до нього вочевидь вимушено, то свідки проходять і непричетно відвертаються. А якби до нього вдався той, хто раніше попадався на ексгібіціонізмі перед дітьми у подвір'ї школи, то це вже б змахувало на іншу вимушеність, викличну. На такі виклики відповідають викликами, поліції - як мінімум.

Отак приблизно тепер тут з російською: коли нею дають розпорядження, котрими ще й торкаються землі, яку з нею колись зачищали, то їі вказівний палець починає сприйматись, як привселюдно вирячений пісюн.

Так їй поробили, так її підставили вдячні носії— навіть рідну мову. Вона запилена такою історією, яка не переривається, хоча теперішній масштаб зачисток тут декоративний, какашечки-безделушечки, але сприймається це, як закинута в горóд будьоновка з ДНР: "а тут я потом ещё щавель посажу".

Тому відповідь Огрядному — не прояв націоналізму, тим більше — не сегрегування, справа навіть не у самій мові, а у способі її носіння.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: