Нещодавно вийшов черговий пропагандистський продукт — російський телеканал НТВ показав фільм про події на сході та півдні України. У «Військовому кореспонденті» головний герой — «американець», а «махрових бендерівців» грають українські актори.
Переваги Росії над Україною в інформаційній війні зараз очевидні. Чому? Найперше, у цьому напрямі наш сусід працює не кілька місяців, не рік, і навіть не п’ять. Згадайте, скільки часу по телебаченню, зокрема в Україні (бо не завжди українському), йшов кінематографічний фастфуд про війну, кримінал, поліцію, солдатів, кадетів, спецназівців. Шкідливий вплив таких серіалів уже доведено.
Важливим також досвід Росії в такій галузі. Війна проти України — не перша: і проти Чечні, і проти Грузії проводили не тільки бойові дії. Насамперед, ці держави намагалися дискредитувати серед росіян за допомогою медіа та кіно, щоб народ нітрохи не сумнівався у позиції влади.
Звісно, не варто забувати і про гроші. На підтримку держаних ЗМІ в Росії виділяють мільярди. Тому канали «штампують» постановочні сюжети про «карателів» на Сході. Тому онлайн-медіа «Новоросії» перекладені кількома мовами, наприклад, веб-сайт «Русская весна» ведеться російською, німецькою, англійською та французькою. Чи створено в Україні достатньо ресурсів-відповідей?
І зараз Росія, в тому числі її агіткінематограф, працює за старим сценарієм — почавши війну, кіно одразу поспішає на допомогу, аби пояснити народу, що ж то таке твориться. Чечня, «Серпень. Восьмого» — Грузія, «9 рота» — Афганістан і т.д. Тепер цей перелік поповнився новим «шедевром» російської пропаганди. Минулого тижня російський канал НТВ представив глядачам прем’єру фільму «Військовий кореспондент». Фільм, як ви здогадалися, про війну на сході України, де «ополченці» хочуть, аби їх всього лиш «поважали». Показово, що стрічку уже можна переглянути в Інтернеті, та ще й в високій якості. Онлайн фільм подивилося понад 100 тисяч осіб. Видно, про авторське право мова не йде — пропаганду мають побачити якнайбільше людей.
В анотації до «Військкора» сказано: «Американський репортер Мет Макк’ю звик довіряти лише фактам. За його плечима — Афганістан, Лівія, Ірак і високі телевізійні нагороди у сфері журналістики. Після того, як в далекій і незрозумілій для більшості американців країні — Україні — сталася чергова зміна влади, Мет за завданням інформаційного каналу вируши втуди і незабаром опинився на сході країни. Він усього лише намагався дізнатися і розповісти правду про цю війну, але Вашингтон звинуватив його в зраді, Київ оголосив шпигуном, а українські військові засудили на смерть...».
Головний герой російського фільму — американець? Це, щонайменше, дивно. Ви не подумайте, Америка й надалі «ворог номер один», просто тут уже американець розчаровується у «країні вільних можливостей» і справжньої демократії. Сам репортер повторює гасла російської пропаганди, а «доброволець-ополченець», говорить, що воюють тут не з Києвом, а з... Америкою, яка «нагнула весь світ». Мабуть, сценарист таки не помилився у виборі головного героя — репортеру-росіянину могли б не настільки повірити.А от негативна конотація фрази «чергова зміна влади», що, вочевидь, означає вибори, зумовлена тим, що росіянам (чиєю країною вже майже 15 років керує колишній директор ФСБ РФ) зрозуміти необхідність вибору важко.
Дія фільму починається кадрами з Одеси, звідки ведеться абсурдний діалог між американським журналістом в студії, аргументація якого — «так сказали мої друзі в Києві», і головним героєм — військкором, який надає «факти». До слова, дія розгортається саме в Одесі після другого травня, події якого російська пропаганда вже неодноразово називала «українською Хатинню». Не дивно, що у фільмі геть відсутня аргументація проукраїнського боку, а от американець кілька разів повторює про те, щодовіряє лише «фактам». До слова, ось кілька таких «фактів»: «Україна обстрілює російські (!) території», «Київ незаконно змінив владу, а Донбас просто хотів свободи», «ми нелегально переходимо кордон з Україною, оскільки Україна заборонила в’їзд всім чоловікам молодше 60 років», «на моїх очах вбили журналістів російського телебачення, які знімали, як Київ фігачить свої міст фосфорними бомбами». Абсурдність цього зашкалює, принаймні, так думаємо ми. А от в Росії люди це проковтнуть, як і історію про «рабів» чи «розіпнутих дітей».
Окремо треба згадати про творців «Військового кореспондента». Багато облич українцям добре відомі: режисер цього фільму Павло Ігнатов, він же режисер серіалу «Кадетство», сценарист — Володомир Андрєєв, що знімався в «Глухарі» та «Інтернах». Ще більш образливо, що виконавці головних ролей — Ольга Винниченко та Антон Єрьомін — українці, вони навчалися в київських вишах та працювали в українських театрах. Та ще не все — актор другого плану Віталій Таганов, що грає командира-українця, який здається в полон, — заслужений артист України. Звичайна собі зрада… Решта героїв фільму — також звичні обличчя з «Вулиці розбитих ліхтарів», «Бандитського Петербурга», «Дільничного», навітьз «Моєї прекрасної няні». Зрозуміло, звідки ростуть ноги «зазомбованості»?
Цікаво, чи буде відповідь українського кінематографу, чи буде контрпропаганда? Поки в нашому кіно не створили жодного фільму про війну, оскільки донедавна «успішно» використовували російські. Та зараз, вочевидь, необхідність у таких українських фільмах існує. Є позитивні тенденції — у листопаді з’явилася інформація, що на замовлення каналу «2+2» зніматимуть серіал «Нацгвардія». Прем’єру заплановано на річницю створення Нагвардії, тобто на весну. Говорили і про фільми про АТО за підтримки МВС і Міноборони, але… Словом, поки наші говорять — російська пропаганда робить.