(Уривок із роману «Травам не можна помирати», спеціально для «Вікон»)
Професор психіатрії Снєжнєвський та професор психіатрії і полковник КГБ Лунц йдуть довгим коридором. Здається, наче вони обнімаються, взявшись перед тим за руки.
Професор Снєжнєвський, світило радянської психіатрії, і почесний член багатьох психіатричних наукових товариств світу, що патологічно толерантні, як і належить психіатрам, є талановитим гедоністом. Тонко відчуває всі зиґзаги людської душі. Він переважно лагідний і завжди посміхається.
Професор Лунц, із широчезним жаб’ячим ротом, із московського заможного роду( мама була професором консерваторії, а батько –педіатром), є інтелектуальним обличчям радянської психіатрії, яка протистоїть тлінному впливу прогнилого Заходу. Він знає напам′ять сотні віршів десятків поетів і непогано орієнтується у літературі загалом. Професор Лунц у 1953 році так налякався, що готовий підписати навіть зречення від власної родини, тільки би не ув’язнили. Також він найдужче любить проводити експерименти над психікою хворих, щоб вивчати межі терпіння і різні особливості реакції на тортури. Це навдивовижу захоплююче – необмежена влада. Рот Лунца іноді ширшає майже на очах.
Снєжнєвський і Лунц люблять людей. Навіть інакодумців. Вони не вбивають їх, а дають можливість лікуватися і переосмислити свої помилки. У круговерті маразмів людських думок і бажань, про які добре знають професори, у одвічній веремії життєсмерті, важливо не стати людиноненависником.
Професори мають підмогу. Вони не єдині на цім святі любові до людини в інституті судової психіатрії імені Сербського. Ціла когорта їхніх колег-однодумців дихає у спину. Ті, що мали патологічні уявлення про мораль, не можуть працювати тут.
Ленін влучно назвав інтелігенцію гімном, тішиться Лунц.
Ленін надто далеко бачив, доповнює Снєжнєвський.
Ленін закликав безпощадно боротися із всілякими священиками та іншими іскусствоведамі, які не визнають методу соціалістичного реалізму.
Ленін занадто добре відчував мистецтво, додає Снєжнєвський, мріючи про нинішню розкішну вечерю.
Два йдуть глянути на цікавий екземпляр – поета-хохла, який навіть не пробує говорити по-російськи.
Прийшли. Працюють на пару, але Снєжнєвський переважно спостерігає.
– Ненавидишь русский язык? …Когда вийдешь из больницы, у тебя не будет стоять член… «Реве та стогнє Дніпр шірокій» и «Татьяна, милая Татьяна, с тобой одной я слёзы лью//ты в руки модного тирана уж отдала судьбу свою».. Ты серйозно считаешь первое, из стонами, лучшим стихом? Считаешь Шевченку лучше великого Пушкина?
Лунц і Снєжнєвський фактично не слухали Максима. Хоча він багато не говорив. Аудієнція світил, що мусили оглядати пацієнта у зв′язку із рідкісним збігом обставин (а найперше – операцією «Блок», яку треба було тріумфально завершувати, прикувши до неї чимало уваги) завершилася.
Максима вивели із кабінету.
І без пауз і роздумів, бо дуже багато роботи, Снєжнєвский підозрює, що Максим Томіленко є:
– Шизоид из острым психотическим усложнениям на почве бредовой идеи украинского языка.
Лунц каже:
– Вьялотекущая шизофрения – это ещё райский диагноз для этого Томиленки. Я читал его стихи в подстрочнике на русском. Что сказать? Бредовые представления и мания националистического почвенничества пополам из каким -то полуумным ницшеанством.
Вони дещо дратуються. Що трапилося? Які причини? Чому їх , метрів психіатрії, примушують оглядати якогось замухриченого київського малороса!?
Але дратуються професори потайки. Снєжнєвський підозрює Лунца, адже той єдиний не приховує свого особливого кагебешного статусу в інституті.
Той хохлацький хлопець талановитий і ще у Києві, напевно, вимордуваний. Але Лунц може потім копати…а йому, Снєжнєвському, треба протягом двох наступних місяців докінчити підручник «Загальна психопатологія», також поїхати в Лондон на міжнародну конференцію. Якраз цього року він став дійсним учасником Всесвітньої психіатричної асоціації; значить, він на правильному шляху.
«Так що нічого не вийде, Даниле Романовичу, затримати мене вам не вдасться», – думає і приємно усміхається Снєжнєвський до Лунца.
Лунц має широкі повноваження, але занадто добре пам’ятає кілька місяців чекання арешту у 1953 році. А Снєжнєвський його недолюблює –і при потребі, швидко знайде шизофренію і у нього. Він же відомий світові, його не зачеплять .Лунц бачив, що той Максим –просто молодий поет, не позбавлений певного таланту.
Але якщо Лунца послали разом із Снежнєвським, значить, щось задумали. Та й рідко зустрінеш такого кретина, щоб не хотів говорити російською, навіть тут, навіть біля нього, самого Данііла Лунца! У будь-якому разі хлопець вже не жилець на світі.
– Умер Максим и хер с ним – подумав Лунц. І сказав:
– Андрей Владимирович, вы, конечно правы. Здесь шизофрения и возможно маниакально-депрессивный психоз на почве украинского языка, вмести взятые. Он даже нам отвечает по-укрАински и требует переводчика, так что…
Снєжнєвський каже, що радянська влада безконечно добра до лінгвонекрофілів.
Лунц згоджується, що українська мова є якимось підіпсутим діалектом.
Снєжнєвський каже, що не розуміє, навіщо радянська влада така терпляча до лінгвонекрофільства, як-от, у випадку цього Максима.
Лунц додає, що буде рекомендувати посилювати класову пильність щодо націоналістичних і шовіністичних ухилів в УРСР.
Снєжнєвський каже, що українська мова фактично мертва.
Лунц згоджується.
Професори дещо поспішають. Снєжнєвський має нині день народження у родичів. Лунц давно обіцяв приїхати в гості до старого приятеля-генерала, який вмів любити радянську владу і Сталіна так, що власноручно розстрілював, коли було потрібно. Лунц радий, що йому не довелося цього робити, бо він все-таки є гуманістом і естетом.
Раптом Снєжнєвський починає танцювати, запрошуючи до повільного вальсу Лунца, здається, під музику Шопена.
Танцюють і сміються. Щоправда, у Снєжнєвського вужчий рот і він може менше заковтнути ворогів СРСР. Але дуже старається. Для зубрів нема поняття непристойного. Вони таке бачили і таке знають, що ліпше мріяти про великі просторі крематорії для всіх інакодумців.
– Але чому великі і просторі? – регоче Снєжнєвський
– Великі і просторі тому, що вони не помістяться у маленькому і вузькому – заливається сміхом Лунц.
– То може давати їм уколи для умертвлення…. ?
– Е ні, не всім. Частина ще може виступити пропагандистським матеріалом. Покаянні статті і листи із тюрми дезорієнтивно діють на тих, хто ще веде так звану боротьбу.
– Так, дезорієнтивно – ірже Снєжнєвський, вмент перетворюючись на кентавра із величезними зубами.
– Ідея масових покаянь дуже цікава, згодьтеся! – квакає Лунц, стаючи масивною товстою ропухою.
Кентавру із ропухою стає незручно танцювати. Вони тимчасово розтискають свої обійми, щоб завтра знову сплестися у пильному симбіозі.
А Максима визнали хворим і перевели до Дніпропетровської психіатричної лікарні особливого призначення. Але діагноз вписали не за Снєжнєвським – «вьялотекущая шизофрения», а за Лунцом – «маниакально-депрессивный психоз на почве навьязчивой идеи украинского языка»...