ЕкоЕнергія




Золото і мідяки

Дата публікації: 2017.09.20 | Коментарів: 0 | Переглядів: 2151

При початку 90-их, підчас горезвісної соціальної депресії, я лежав у лікарні з розривом ахілового сухожилля. Слід було мати гроші на лікування і  всі інші додаткові фактори, що неминуче витікають із цього процесу. Направду, хто хоче лікуватися, повинен бути здоровим. Цей чорний національний гумор недалеко відбіг від правди. Принаймні, для громадян України.

Гіпс, милиці, післяопераційний біль... Не втомлюватиму деталізацією, лише скажу, що грошей брати було нізвідки. Мені тоді стукнуло тридцять - і я ще не позбувся залишків  романтичного ідеалізму( певне, що не позбувся їх і донині, але на те вже нема ради...). Процес загоєння ускладнювався всілякими запаленнями, на взірець рожі, як її називає народна медицина. Єдиною розрадою були дешеві цигарки, які тихцем палив у лікарняному туалеті, коли вже міг на милицях до нього добратися.

Коли вже не було де позичати грошей, я подумав, що це гаплик. Але один із моїх знайомих, на той час доволі успішний художник, подарував мені двадцять доларів. Ніяке золото чи діаманти не могли зрівнятися із цим подарунком! Я був радий, що він зичить( мав список усіх позичених сум до копійки, які потім, теж до копійки, повернув). Але він сказав: «Я даю просто так, візьми, нехай тобі ці гроші підуть на користь». Це був для мене подарунок Креза. Я лише подякував йому, зате весь лікарняний вечір був неймовірно схвильованим, як це буває, коли стикаєшся не із хамством та черствістю, а із безкорисливою добротою... Ті гроші перейшли до мене із шляхетних рук, бо куплені ліки почали відчутно допомагати. Фактично цей подарунок збігся із поворотним моментом у лікуванні. Та й тоді двадцять доларів мали іншу ціну, ніж нині.

Почався процес одужання. Я жив у гуртожитку. Траплялося так, що змушений був зичити кілька картоплин на вечерю. Тренував ногу, знову підучуючись ...ходити. Стикався із викінченою байдужістю, навіть цинізмом. Відтоді я трохи звик до порожнечі і безглуздя у людських стосунках, як-от у славнозвісній п′єсі Беккета «Чекаючи на Годо».

 Але до безкорисливості не звикну ніколи. Відтоді я, настільки міг, теж намагаюся час до часу наслідувати вчинок свого знайомого художника. Бо сказано у великій книзі про оцінку людини за справами, а не балаканиною. Ще важливо, щоб наша безкорисливість не ставала предметом внутрішньої гордині, який, мовляв, я хороший, який пухнасто-чуйний...

Одних друзів я втратив, інших – набув. Других набагато менше. Їх легко порахувати на пальцях однієї руки. Вони сприймають мене без романтичного глянцю. Так само я намагаюся сприймати їх. Є речі, котрі не можна говорити навіть друзям. Цього я навчився із роками. Бо кожна непересічна  людина не вміщається у прокрустове ложе наших уявлень про неї. Можна сказати навіть так: ми сприймаємо друзів, як наші проекції мрій, якими би ми хотіли бути. Або як наші, глибші чи поверховіші, дзеркальні відображення.

До наших друзів слід бути терпимішим. Бо інших ми чомусь не маємо.Як відомо,  наші приятелі – це ми. Або наші підлаковані чи погіршені тіні. Такими ж ми є для них.

З роками ми набуваємо більшого досвіду і болячок. Але – я переконаний у цьому донині! – теж втрачаємо. Переважно втрати глибші, ніж набутки, хоча непомітніші зовні. Ми стаємо респектабельнішими( хоча у нашій країні-лихоманці, це дається надто дорогою ціною) і черствішими. Ми байдужіємо до інших життів, не рахуючи інтересу до злостивих пліток. Блиск золота небезпечніший від блиску мідяка, бо розтлінює наші душі.

Мені близька позиція героя твору Альбера Кам′ю «Міф про Сізіфа». Людина повинна робити добро іншим, де може і як може. Не сподіватися на лаври. Не очікувати  віддарунків. Не афішувати свої вчинки, щоб від них не пахнуло сподіваннями на небесну бухгалтерію, яка все рахує, або моральним святенницьким ексгібіціонізмом. Робити добро, навіть розуміючи його марноту. Ще раз згадаймо про Сізіфа, який викочував догори камінь, а той знов і знов котився донизу... Звісно, що ми – далеко не святі, але цей недосяжний(?) ідеал стоїчності людського духу завжди манить, як далека тремтлива зірка...

Без грошей прожити неможливо, бо ми створені із плоті. Поклоніння культу та ідолу плоті робить наше життя, без сумніву, багатшим та змістовнішим. Але часто ця змістовність лише позірна. Гонитва за ідолом насолоди спрощує і утилізує нас, роблячи подібними, мов квартири після стандартного євроремонту. Поклоніння молоху розваги і безконечного гедонізму розніжує і розбещує.

Можна об′їздити всю планету, залишаючись на дні серця тугодумом і закомплексованим провінціалом. Можна все життя не виїжджати за межі  країни і бути власником золотої душі. Бідність жодним чином не є індульгенцією душевної краси. Вона, між іншим, може розтліняти більше, ніж багатство. Люди - володарі мідяків –  часто мідяками і мислять. Безконечні думки про те, де взяти хоча би жменьку грошей, часто озлоблюють нас, сповнюючи соціальною ненавистю і глибинною недовірою. І ми перестаємо повносило сприймати красу життя, займаючись безконечним мідяковим ритуалом пошуку, незрідка не гребуючи для  будь-якими способами...

Але володарі статків часто також мають мідякові душі. Закономірностей не існує.

Мати Тереза не боялася прокажених. Януш Корчак разом із дітьми пішов на страту, хоча йому пропонували життя. Багато святих старців бажало собі хворіб, щоб розділити людські муки. Великомученик Стефан був побитий камінням. Багатьом із нас такі вчинки можуть видатися беззмістовним мазохізмом. Але, настільки я спроможний це збагнути, вони свідчать про височінь християнського духу, звільненого від мідяків корисливості. Духу як еквіваленту золота. Але не того, що є синонімом заможності чи крезівської розкоші, бо чимало багачів страждали і були нещасливими.

Іноді мідяки дорожчі від діамантів. Часто символічне золото робить людей бездушними додатками до машинерії його творення. Можна називатися християнином, але мати мідякове світосприймання. Або навпаки.

Між мідяками і золотом я намагаюся вибирати золото. Як і кожен із нас. Важливо лише, яким золотом ми наповнюємо свій вибір. 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: