ЕкоЕнергія




Нова Константа

Дата публікації: 2017.10.19 | Коментарів: 0 | Переглядів: 3134

Si jamais revient cette femme

Je lui dirai Je suis content…

Guillaume Apollinaire

Якщо ця жінка повернеться

Я їй скажу, що я щасливий

Гійом Аполлінер

Відоме всьому світові ім’я астронома Едмонда Галлея. Його допитливий розум допоміг припустити, що комета 1531 року, яку спостерігав Аппіан, була тотожна з кометою 1607, описаної Кеплером і Лонгомонтаном, а також з тією, яку він сам спостерігав в 1682 році.

Завдяки впливу, а власне збуренню великих планет і, в першу чергу, Юпітера і Сатурна на траєкторію орбіти комети, і виникли невеликі розбіжності в попередніх розрахунках. Визначивши середню величину для періоду обертання для цієї комети, Галлей припустив, що вона повинна повернутися до перигелію або в кінці тисяча сімсот п'ятдесят восьмого, або на початку 1759 року. Згодом вона з'являлася і наближалася до Сонця в 1835, 1910 і 1986 роках.

Пригадаймо! В 1986-му ми також бачили її.

Вузькою вуличкою провінційного містечка, майже безшумно, під’їхав до будинку, на фасаді якого, серед декоративної ліпнини, виділялися два картуші. На одному з них дві латинські літери «JK» – ініціали особи, мабуть, певним чином причетної до цього дому… на другому зазначено: «1910» – рік завершення будівництва. Саме в той рік комета Галлея розгорнула свій вельон над головами наших предків. Отже, через 107років по тій події, мені довелося побувати в цьому домі… В умовному перигелії опинилася точка моїх вимушених мандрів, та пошуків…  і не тільки нових вражень.

Щоранку виходжу в невідомість. Мій маршрут пролягає через центральну площу, потім повз головну дорогу. Автомобілі навздогін. В світлі їхніх фар моя власна тінь намагається перегнати мене, але, щораз невдало. Це повторюється, як в дивному атракціоні – тінь знову й знову біжить наввипередки, різко обриває себе зливаючись з темрявою і… в цій марноті вгадується суть усіх перегонів.

В цей час мене не покидають думки про дивну циклічність в правічній подорожі льодяного серця крізь темні та байдужі простори. Людство по-особливому хвилює поява очікуваного, грандіозного і таємничого! Чоловіка так може хвилювати хіба що тільки жінка, появу котрої він передбачає в своєму житті, але ще не здогадується – ні хто вона, ні якого кольору в неї будуть очі?

Я довго вираховував її. З'явилася… Побачив вперше, вдруге… але довго не смів заговорити з нею. Хвилювання сягнуло свого апогею перед самим побаченням, котре сам призначив їй. Згодом зустрічі повторювалися… кожна наступна – особлива. Зустрічі… Коли відбувається неймовірно прекрасне долання відстані між двома істотами, розмовою про все… і, перед обіймами зависання чарівного образу наче стоп-кадр в сітківці ока… Поцілунки… Повторювана неповторюваність.

Нещодавно нас знову роз’єднала відстань – і відбулося моє зіткнення із самим собою… таке зіткнення завжди небезпечне. Опинитись сам-на-сам з собою! Але, мабуть, в цьому коллайдері суперечностей опинився я не випадково і, зрозуміло, з власної інтенції.

Минув тиждень і надійшов день недільний. Від самого ранку голуби невтомно і послідовно викреслювали невидимі кола, замикаючи небо в свої магічні пантаклі, але вночі навіть небо осиротіє… тільки ліхтарі та освітлені вікна перемовлятимуться між собою…

«I все ж душею сироти
Я жду біля моста Повернень
I як колись із темноти
Ця жінка вернеться до мене
Я їй скажу Нарешті ти…»

В яремній ямці пульсує кров, годинник на костьолі, в такт пульсації, пробив дванадцять разів, сповістивши своєрідне urbi et orbi про вселенське зеро 00:00. Невидимий океан Солярісу продовжував поглинати мої марення, але в клепсидрі ще був пісок… піщинки… а за видноколами еліптичні орбіти комет, і та, що завжди віщує колосальні зміни в долях людей, ніколи не помиляючись, без сумніву, вчасно з’явиться знову. Пройде зовсім небагато часу і наше світило знову безжально спалюватиме її до самого ядра, а вона явить світові вражаюче дійство. Можливо наступного разу ми не побачимо цього… Але в нас з тобою є час бути.

Я чекаю твоєї появи, провіснице мого щастя… Ми далеко одне від одного, але вже скоро хвилею обожнювання, як легким віялом, торкнусь прекрасних перс; розсекретивши твої бажання – випереджу їх на мить. Цілуючи міріади родимок на спині вдихатиму неповторний аромат міжкрилля… Буду вражений дивним світлом очей твоїх, а здивовано підняті брови сяятимуть двома золотими хмаринками. Надреальні відчуття поєднають нас в цілісний метаморфозис!

Тільки в астрономічних розрахунках трапляються розбіжності, але кохання не визнає нічого, окрім крайніх констант – «так» або «ні». Очевидне приймається без «поправок», до незгасаючого подиху в обіймах одне одного.

Ми з тобою стали спільниками, і відтепер в таємній змові з небесними провісниками! Наші імена назавжди вписано в містичну книгу імен. Відгомін про наше існування майбутні провидці зможуть віднайти на стику днів і ночей, коли із забуття знову повернеться космічна гостя, вона вкотре примружить своє іронічне око над долями світу. Можливо ми навчимося проходити понад часом та осягнути все воднораз, долаючи без зусиль ті відстані, котрі зараз видаються нам неприйнятно великими; і легко здолавши неподолане, зуміємо вийти за межі меж і, тільки тоді пізнаємо нову константу – невідворотність земної зустрічі.

Відомо, що одного вечора Амедео Модільяні, швидко накидавши чудовий портрет Люнії, у вигляді посвяти написав на ньому один зі своїх найвідоміших висловів: «Життя — це дар: від небагатьох — багатьом, від тих, у кого він є і хто знає, що це — тим, хто його не має і не знає».

Дар)))))

Піднебесся, небеса і небо довірять нам свої таємниці і покажуть нам нову суть речей. Але згодом ми з подивом відкриємо, що жодних констант взагалі не існує… Існують тільки молитви до зірок, до богів, коли людські істоти уміють водночас яв і забуття приймати, як дар, понад усі реально можливі дари…  Хтось непізнаваний знову й знову даруватиме  нам можливість ще не один раз тішитись цим неймовірним скарбом.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: