Love Інтеграл

Дата публікації: 2017.11.13 | Коментарів: 0 | Переглядів: 968

–  Скільки  в  підсумку  живе  любов?

–  Я  не  знаю.  Думаю,  що  це  тільки  питання  удачі.

Якщо  ви  зустрінете  потрібну  людину,  любов  триватиме  вічність!                             

Фредерік  Бегбедер

Елегантні деки приховують таємницю, відому тільки майстрові. Стеценкова скрипка, примруживши ефи, завмерла, приглядаючись до власної душі. Її квінта – ще непотривожена і надійно схована у чорному сповитку-футлярі. Вечір тулиться до аррогантної ночі. Вона ж, втративши свою столичну неприступність і відкинувши зверхність святенниці, наважилась на осінній поцілунок.

Опинившись в пантаклі любовної синестезії, ми також винайшли нове шаленство та шифр до нього: «бі» — три, «це» — два. Навздогін смаку і звукообразам виникає аромат ланкомового дива: «La vie est belle» – життя справді прекрасне, коли ми удвох. Пливу твоїми глибокими, як ніч, очима. Це схоже на подорож кіммерійців через моря часу… Чуттєві губи і флорентійський усміх зводять мене з розуму… Вишукана. Зваблива. Неземна… Ти оцінила моє ієрогліфічне мислення і всім єством своїм ввібрала мої дієзи та бемолі. Бемолив до святого болю, не вимолюючи в тебе прощення, тільки прагнув світлої пристрасті. Наші тіла на стику торсіонних полів завжди отримують дотик божества, котре веде лабіринтом задоволення – нестримно й вдячно приймаємо цей містичний дар. Ти зворушливо прекрасна в моїх обіймах і ми, як завжди, смакуємо й набуваємось нашою зустріччю.

За кілька днів до цього моменту маестро Валеріан невалеріаново жартував з публікою та орфеїсто-голосо облагороджував нас і мефістофелив наші душі музичним фліртом. Зваблював безмежно й талановито! Проста й водночас промовиста фраза прозвучала зі сцени, засвідчивши наш намір. Нейронна ейфорія зустрічі з Меладзе назавжди залишиться в сугестивному потоці вражень.

Надвечір'я, шоколад і кілька ковтків коньяку. О-о! Ми вже готові зустріти тебе, Йоґане Себастьяне з містечка Айзенах! Розкрийся, музична брамо, під натиском геніального брахмана бароко!

Собор Святого Миколая пришпилив неонове небо до піднебесся трьома тисячами дев’ятсот сорока п’ятьма аортами органу Riegel Kloss. Пригадуючи ілюзію невагомості в «Солярісі», ми потрапили у невагомість прелюдії фа-мінор. Бах, поцілунки і подих щастя! Виникло природне бажання взяти небо штурмом й, виймаючи із сагайдака одна за одною любовні стріли, ми цілили в нікуди і у все відразу! Окселентуючи нам — амур також не схибив.

В осінній вечір, напередодні подорожі додому, ми неквапно «читали» листи з Франції з терпким присмаком листопадової ностальгії… Твою туніську засмагу на зап’ясті доповнив зблиск маленького циферблата. Так почався новий відлік… Час уповільнив хід секундної стрілки та, попри наш здогад про його незворотну плинність, слово «ми» здобуло новий, вищий сенс, – його магічна суть стала чимось схожа на священне буддійське: «Ом». Це як звучання мантри, в котрій найбільш очікуване криється як в бажанні, так і в співзвуччі.

А вже згодом снігова завіса передноворічної ночі декорувала наші обійми, а спільний намір, не вириваючись все ж вирватись з полону минулого, дивним чином поєднав нас. Як чудово «замикати перше коло», усвідомлюючи, що термін придатності серця – нескінченність! Нескінченність любовного інтегралу з багатьма невідомими унеможливлює віднайти точні відповіді, але яка ж радісна та інтригуюче-прекрасна невідворотність бути разом! Разом-ом… Ом))))

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: