Слухаю різних експертів (вони себе так називають), політологів міжнародників, екс-дипломатів, котрі заполонили власною присутністю всі українські телеканали. Головною темою опісля візиту президента України до США та його кіно-зустрічі з президентом США виявилась можливість оголошення імпічменту. Як Володимиру Зеленському, так і Дональду Трампу.
Щодо Зеленського усі погоджуються: закон, ухвалений новою ВРУ (парламентом цей принтер з турбо-штамповки законів називати не доводиться) 06. 06. 2019 та підписаний президентом, не дозволяю довести процедуру імпічменту до кінця. Ніколи. І не лише нинішньому очільнику України а й наступним. «Імпічмент» - чуже для нашої країни слово. Його ніколи тут не було і не буде, завдяки депутатській більшості від партії «Слуга народу»». Аналізувати українські закони, що перетворили парламентсько-президентську державу на монархію, не буду. Зазначені документи є у відкритому доступі.
А ось посперечатись з «міжнародникам», які пророкують Д. Трампу імпічмент, варто. Усі вони декларують вільне володіння англійською мовою. Тому можуть прочитати, якщо ще цього не зробили, рекомендований мною бестселер в оригіналі. Мова йде про наступну книжку:
…………………………………………………………………………………………..
To End a Presidency: The Power of Impeachment. Laurence Tribe, Joshua Matz. New York:Basic Books,2018. -- 304 p.
…………………………………………………………………………………………..
Найбільше про імпічмент говорять в США. Але саме ця держава постійно зіштовхується з юридичною колізією, неможливістю застосувати його стосовно власного президента.Якщо імпічмент стосовно суддів Верховного Суду США або деяких сенаторів був успішно реалізований, то дотично першої особи найвпливовішої країни світу успіхів — катма.
Імпічмент є невід’ємною частиною розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Початковий зміст Конституції США надавав широкі повноваження двом палатам Конгресу задля усунення від влади посадових осіб, які порушують базові конституційні права та свободи громадян.
Книга є другим спільним твором професора Гарвардської школи права Лоуренса Трайба, екс-радника президента США Барака Обами та відомого адвоката, викладачаДжорджтаунської правової школи ДжошуаМатца. Обидва автори володіють репутацією спеціалістів, що дають кінцеву юридичну оцінку будь-якому явищу. Сленг Уолл Стріт називає таких авторитетів в галузі права «фінішерами».
Як і попередня книжка зазначеного творчого тандему «Конституційна необхідність одностатевих шлюбів», яка цитується навіть американськими суддями, робота про кінець президенства, присвячена імпічменту, отримала «лейбл» кінцевого правового визначення в американському життєво важливому питанні. Позаяк автори уникають спеціальної лексики та подвійного звучання термінів. Робота розподілена на 6 частин, кожна назва котрої дає однозначне уявлення про зміст.
Перша глава «Чому імпічмент» дає екскурс в історію імпічментів американських президентів. Один з авторів Конституції США Бенджамін Франклін вважав імпічмент важливою гарантією демократії. Тому батьки-фундатори США передбачили в Конституції розділ 4 статті ІІ, який передбачає дострокове та примусове звільнення від роботи посадових осіб. Початково планувалось застосовувати імпічмент виключно у випадках державної зради та хабарництва. Але Філадельфійський конвент зазначив, що такий вузький перелік критеріїв обмежує права народу. Після дебатів була затверджена редакція про «інші ґрунтовні злочини та правопорушення». Автори американської конституції боялись появи на чолі країни тирана з необмеженою владою та попередити можливу тиранію власне народу (подальша історія людства, Європи зокрема, Росії та сучасної України підтвердили геніальні передбачення батьків США). Фундатори Конституції вважали, що президент може використати владу для перешкоджання розслідуванню власних незаконних дій. Але «американські батьки» не вжили достатніх заходів, щоб ефективно перешкодити цьому.
У наступній частині книжки «Ідеальні злочини» автори розтлумачили неоднозначний конституційний термін «інші ґрунтовні злочини та правопорушення». Трайб та Матц підкреслюють, що три «спроби» усунути від влади президентів Ендрю Джонсона, Річарда Ніксона та Білла Клінтона були витворами нечистих політичних ігор, яким допомогло «подвійне» трактування тих чи інших визначень. Тому автори намагаються бути максимально точними.
Аналізуючи можливість імпічменту президента Е. Джонсона, правознавці доходять висновку, що нічого на кшталт «тяжкого злочину чи правопорушення» він не вчинив. Щодо ситуації з Р. Ніксоном автори вперше відокремлюють проступки особисто Ніксона та наслідки того, що було названо «Уотергейтом».
Юристи проводять паралелі з теперішнім президентом США Дональдом Трампом, вірогідне співробітництво котрого з іноземною державою є більш тяжким порушенням, аніж небажання Е. Джонсона співробітничати з декотрими чиновниками чи наслідки прослуховування політичних супротивників Ніксона.
Зазначеним міркуванням присвячена й третя частина твору – «Імпічмент чи не імпічмент», де розмірковується, чи неправдиве свідчення Б. Клінтона про приватне сексуальне життя є «злочином та проступком» проти американського народу. А як тоді ставитись до сотень фейкових твітів американського президента Трампа, в яких брехня є головним гравцем усіх його коментарів?
У наступній частині роботи «Конгрес вирішальний» автори пишуть про мало відому широкому загалу деталь — запасну позицію Конгресу, так звану «резолюцію засудження». Цією резолюцією президент фактично не усувається від посади, але публічно принижується. Зазначена дія (на яку Конгрес жодного разу не зважився) зовсім не потребує 2/3 голосів обох палат, як імпічмент. Конгрес не ухвалював такої резолюції, бо його члени завжди розуміли: імпічмент може викликати масове насилля з боку прихильників президента, а «засудження» просто нічого не вирішує.
Імпічмент як акт Конгресу може скасувати вибір електорату. Тому автори закликають Конгрес виявляти обережність навіть тоді, коли дії президента можна кваліфікувати в якості злочинів. Адже Палата представників МАЄ ПРАВО на імпічмент, але НЕ ОБОВ’ЯЗОК РОБИТИ це.
У подальшій частині роботи «Розмови про імпічмент» автори помічають, що від 1992 року розмови про імпічмент провокують не супротивники президента, а його прихильники. Для мобілізації власного електорату. І республіканці Буша, і демократи Обами використовували розмови про імпічмент власних лідерів в якості інструменту для легального збору коштів. Махнути чарівною паличкою і викинути Трампа з крісла президента — неможливо та небезпечно, стверджують автори книжки.
У останній главі «Імпічмент недієздатність та розбита політика» правознавці намагаються дослідити можливість імпічменту через 25 правку до Конституції США. Згадана некваліфікована норма мовить, що віце-президент посідає посаду президента у випадку дострокового припинення його повноважень. Не зрозуміло, стає віце-президент президентом чи тимчасово виконує обов’язки до позачергово призначених президентських виборів.
Автори нагадують прецеденти, один з яких трапився в 1841 році. Уїльям Генрі Гаррісон, обраний дев’ятим президентом США помер раніше, аніж через місяць після вступу на посаду. А його віце-президент Джон Тайлер став без виборів десятим американським президентом. Віце-президенти також підпадають під процедуру імпічменту. Правознавці нагадують, що раніше ці діячі були не стільки «кандидатами в президенти», скільки «переможеними» кандидатами в президенти. Одначе в 1973 році, завдяки 25 правці до Конституції США, Джеральд Форд стає віце-президентом після добровільної відставки СпіроАгню. Кандидатуру Д. Форда запропонував Сенату президент Р. Ніксон. А вже за рік після відставки самого Р. Ніксона цей самий Д. Форд став наступним президентом США! Таким чином був створений унікальний прецедент – країна, що пишається власною демократією та чесними виборами, отримала президента, ЗА ЯКОГО АМЕРИКАНЦІ НЕ ГОЛОСУВАЛИ. ЙОГО НІХТО Й НІКОЛИ НЕ ОБИРАВ: ні як президента, ні в якості віце-президента! Отже 25 правка є неадекватною альтернативою для процесу імпічменту.
Враховуючи все вище наведене, автори роблять висновок – усунення від посади президента буде викликати розчарування, конфлікти та насилля. Якщо виборці не зрозуміють, що президент скоїв тяжкий злочин, країну чекає громадянська війна. Саме тому Д. Трамп продовжує продукувати скандали, переконуючи всіх, що його прихильники ніколи не повірять в його вину. Більше, аніж дострокові президентські вибори протиставити американців один проти одного може драма реального імпічменту. Мільйони виборців Д. Трампа побачать в рішенні про імпічмент спробу демократів знищити результати виборів та прелюдію до громадської війни. Тому Трамп абсолютно спокійно ставиться до початку процедури імпічменту, якого не буде. Д. Трампа не усунуть від влади, поки цього не забажають не лише демократи, а й більшість республіканців. Всі забувають, що коли Палата представників проголосує за імпічмент президента, а Сенат не зможе провести цей імпічмент, президент стане НЕДОТОРКАНИМ! І ось тоді він буде робити все, що йому заманеться.
Ні Трайб, ані Матц не є прихильниками Трампа. Навпаки вон позивачами в справі а позовом проти Трампа щодо порушень норм Конституції США, які забороняють керівникам американської держави отримувати винагороди та виплати від іноземних урядів. Одначе видатні конституціоналісти розуміють, що яким неприйнятним не був теперішній президент, його усунення є доволі небезпечною справою. Імпічмент важко здійснити в спокійні часи. Але ще важче його організувати в період, коли партійна політика стала такою поляризованою.