Моє життя у 2012 році творили люди. Через одних, зціпивши зуби і збираючи всю мужність у собі, навантажувала себе по-максимуму роботою, лише б не розревітися і не думати про давно втрачене. Чи то втраченого. Інші ставали рятівниками. Вони розфарбували мої уїкенди у найяскравіші кольори, були причинами посмішки, натхнення і ще одного народження самої себе. І їх я заберу в наступний рік. Бути прирученою насправді приємно, якщо той, хто це робить, керується любов”ю. Або ж без корисливих цілей. Ще двох людей творила я. Для мене було надто важливим, щоб у них все було добре. І щоб у найважчі моменти я була поряд. Здається, непогано впоралася...
Моїм найбільшим натхненням і найприємнішим досвідом стали діти. Я навчилася співати колискові, вигадувала різні ігри, ліпила сніговиків, вивчала нові слова, одягала тісні кофтинки, від яких малеча капризує. Всілякими кулінарними експериментами і хитрощами все ж змушувала їсти моркву чи то супчики. Ходила з ними за ручку по слизькій дорозі і посміхалася, коли мені допомагали винести візочок. Я страшенно сумувала і сумую за блискучими оченятами моєї племінниці. І за непосидючістю сина подруги. Саме в цьому році я зрозуміла, що готова стати мамою. З усією відповідальністю.
Цьогоріч я багато подорожувала по місцях, які уже стали для мене чи то важливими, чи щось змінили. Їхала туди, де живуть важливі люди. Я приїздила за спогадами і посмішкою в Ужгород. Він став містом початку змін. Власне, саме в Ужгороді зустріну новий, 2013 рік. Містом вихідних для мене став Івано-Франківськ. Свій вільний час я проводила тут. Тут пройшло чимало зустрічей з цікавими людьми, презентацій, семінарів, тренінгів, випито багато кави і зеленого чаю, продегустовано з десяток вин і десертів. Тут я надувала мильні бульбашки і заспокоювалася в обіймах найкращого друга. Банально, але містом емоцій став Львів. Тут я закохувалася і по замовчуванню була щасливою.
Кажуть, щоб людина могла справді полюбити, їй потрібно хоч раз по-справжньому розчаруватися. У 2012 році я навчилася пробачати. Щиро. І відпускати. Інколи люди не вміють цінувати те, що було. У році, що минає, я відпустила лише одну людину. Зрозумівши одну важливу річ: не можна у своєму житті надто довго тримати того, хто приносить лише сльози. Як би сильно ти не кохав...
Звісно, я зробила багато помилок. Хоча помилками це вважати можуть інші. Жоден мій вчинок, повторюся, жоден, не був випадковістю. Кожна людина, яку я назвала важливою, може бути в цьому впевненою. Я не шкодую про жоден поцілунок, жоден вечір чи ніч. Жодну подорож, жоден дотик, жодне... “прощай”. Без останнього не було б нового “ привіт”.