Хочу спати, та не можу заснути. Дуже калатає серце. Видно, від двох горнят кави. Ранкового й післяранкового. Ми як тільки приїхали чотири дні тому, планували виїжджати сьогодні, але раптом почалася заметіль і ледве вдалося виїхати з двору на центральну вулицю. Проте й там не дуже добре, бо машин мало й снігу багато. Снігова каша. А шляхом можуть бути великі замети, які годі проїхати. Принаймні, сьогодні.
Ще була думка виїхати, а потім в разі чого вернутися. Але це марна трата часу, якщо виїжджати й у разі чого вертатися. Краще випити другу чашку кави й заспокоїтися, бо все-таки сьогодні в місті мало бути дві очікувані зустрічі. Їх не буде.
Проте, можна просто почитати й спробувати відчути радість від того, що все пішло не так, як планувалося. Бо ж пощо плани? Пливи. А коли не виходить, то розслабся. В хаті тепло. Є кава, чай, їжа. Навіть можна зазирнути в Інтернет, щоб перевірити погоду на завтра й написати друзям, що сьогодні не вийде зустрітися.
Дуже добре, що можна писати саме електронного листа чи повідомлення. Бо паперовий буде йти довго. Повідомлення через телефон набирати незручно й дратівливо – мала клавіатура й малий екран. Розмовляти телефоном не дуже люблю, тим більше, якщо треба буде повідомляти, що не зможемо зустрітися.
Звісно, для повної картини було б добре, щоб і Мережі не було. Мовляв, замело село й зустрінемося не раніше березня. Але то було б надто красиво й маловірогідно. Звісно, можна було б спробувати їхати в таку нездалу погоду, але кожен в глибині душі мріє опинитися хоч на якийсь час поза всім. Без роботи, без зустрічей, без імпрез. Принаймні, в мене глибоко, чи й не дуже в душі таке бажання чаїться.
Можна вважати, що це різдвяний подарунок. Бо найбільше в цій ситуації коробить те, що поламалися плани. А так – жити можна. І плюс «Стинання плечима» Андрія Жураківського. Теж такий гарний подарунок.
Я давно люблю Жураківського за книжки «К» і «Сателіти». А коли випало познайомитися з батьками й друзями письменника, то виявилося, що Андрій залишив ще багато не публікованих рукописів. Тому найбільше для себе й для власного читання я організував видання повного зібрання Андрієвих текстів. І вже доволі часу, як книжка вийшла, а я її ще в книжковому варіанті не читав. Бо читання й упорядковування рукописів не рахується. То більше технічна праця.
І невідь-чому кілька місяців тому принагідно завіз цю книжку до цієї хати, нині відірваної від світу. Вона тут непотрібно лежала, аж доки я тепер не взявся за неї знову. Такий класний смак. Насправді, це чудово. Це найбільший різдвяний подарунок, бо за останні робочі часи стало моє світовідчуття доволі прісним. Вчора знічев’я видаляв старі нездалі вірші. Принаймні, вчора здавалося, що нездалі. В небуття пішло кілька десятків. А нового жодного не появилося.
І тут ця «різдвяна кутя» Жураківського. Так смачно. В горняті від кави лишилася лише гуща. Але в книжці ще кількасот сторінок. Невже матиму щастя дочитати її на цих святах до кінця?