Звісно, в мене бувають різні гріховні думки. Наприклад: чому Бог хоче, щоб його любили понад усе? З людського погляду, це егоїстично. Але вибираю такий шлях, що мені всього не осягнути, тому нема сенсу ставити таке запитання. Промислу не збагнути. І то ще припускаю, що не конче вибираю я, а маю щастя, що Бог дозволяє мені думати саме так. Для мене цього достатньо, бо це ще й так, як мені добре.
Я можу поставити запитання: чому любити добре? І можу відповісти, що любов – це найкращий фундамент. Мені цього достатньо. Мені добре усвідомлювати, що мені цього достатньо, бо ще маю підозру, що більшого й нема. Хоча це теж егоїстична підозра з натяком на те, що я все знаю. А також ця підозра наче заспокоює, що нічого не втрачаю.
Адже можна по-різному повестися. Можна сказати, що не віриш у Бога. Можна забути про можливість вищої сили. Можна її допускати, але не пов’язувати з релігійністю чи хоча б духовністю.
Можливо, я вибираю найкомфортнішу для себе позицію. Водночас – єдино можливу. Думаю, що прекрасно усвідомити себе цеглиною. Я справді більше нічого не знаю. Навіть думаю, що ніхто з людей більше не знає, окрім тих, що знають.
Все-таки, не крапля в морі. Не такий, що губиться, зливається і нічого не міняє. А цеглина. Зі своєю формою і функцією. Яка є частиною всього. Яка доповнює. У цих межах можна щось робити.
І все, що я можу зробити – в цих межах.
Цегла, а не крапля. Тут теж є егоїзм. Бо бути хоча б чимось, а не нічим. Але якщо за природою Бога, то з егоїзмом якраз все вірно. Ще кілька років тому я б на ці думки не насмілився. Але нині маю таке уявлення, що найбільшою є любов. (Зараз знову підуть слова з великої літери.) Бо Бог є Любов. Але не Любов є Богом. Тобто, варто розуміти, що то є Бог. Звісно, він розуміє наші дрібні сум’яття.
Бути цеглиною, а не краплею хочеться тому, що все-таки життя складається з діяльності. Якоюсь мірою, це будівництво.
Знаю людей, які все життя будують хати. Хтось невеликий дім, але можливості теж невеликі, тому йдуть на це десятки років, і живуть в тому домі хіба їхні діти.
Хтось має більше грошей і збудував би таку малу хату швидко, але на цьому не спиняється, будує інші господарські споруди, так що завжди є чим зайняти життя.
Та й не лише хатами обходимося. Будуємо стосунки, кар’єри, плани.
Але тішуся усвідомленням цегли тому, що це дозволяє заспокоїтися. Бо колись, коли я був ще молодший і тільки почав писати вірші, то хотів це робити найкраще. З тим, щоб бути найкращим поетом. Але що я знаю про всю ту цеглу?
Усвідомивши, що це нереально, найлогічніше було б припинити писати, бо який сенс? Але тоді я обираю зручну стратегію – бути доброю цеглою. По формі вона така ж, як і інші. Все, що я можу зробити – зробити її якнайміцнішою. Щоб була добрим матеріалом для будови, щоб не розмокала, не кришилася.
Старатися бути доброю цеглою ще найліпше тоді, коли знаєш про добрий фундамент. О, коли він є, то тоді спокійно, тоді є певність. Навіть якщо якісь інші цеглини розсипляться, фундамент буде тримати. Тому я не знаю, чому треба любити Бога, але я знаю, що Любов – це Бог.