Маю в руці зелений олівець. Мені би аркуш і — трава (тобто намалюю її). А потім босі ноги по ній (це вже уявлю). Зім'ята трава. Запах трави.
Свята мала Тереза ніколи не мала сумніву в своєму покликанні. Вона навіть до Папи Римського ходила просити, щоб її прийняли в монастир раніше, ніж можна. І от, коли вже дату освячення було призначено, в дівчини зародився сумнів. Тобто з раннього дитинства вона хотіла присвятити своє життя Ісусові, усім серцем цього прагнула, і тут сумнів.
Вона схотіла перед складанням обітниць сказати про це магістрі, але дівчині здалося, що в такому випадку магістра не дозволить скласти обітниці. Надзвичайно драматична ситуація. Це я читаю таку книжку, тому можу про це говорити з певністю. Прочитав уже понад половину, і лише зараз дійшло до посвячення. Тобто до цього епізоду було її дитинство і шлях до цього епізоду.
В останні роки життя свята Тереза, яка є однією з трьох жінок, що мають титул Вчитель Церкви, написала свою історію, «Історію однієї душі». А померла вона в двадцять чотири, була тут в часі не так тривало. Але книжка дуже наснажена життям.
І от в неї цей сумнів. Вона все-таки до кінця була покірною — сказала про нього. І ця покора сумнів прогнала. Щойно Тереза договорила, як біс відійшов. І, власне, сталося те, чого так праглося.
Не знаю чи про це буде далі в книжці, може й буде. Але мені думається вже. А от якби вона не наважилася? Вона так само прийняла б обітниці, але, ймовірно, все подальше життя мучилась би тим випадком сумніву. Навіть якби сумніву не було більше, але була б пам'ять про мить недосконалості. І як підступно диявол вражає! В ту мить, коли важко зосередитися, коли легко схибити.
Але що значить велич покори і відданості! Що значить велич Бога, який водномить проганяє біса, достатньо лише виявити намір іти до Ісуса. Може не в тій одежі, в якій хотілося, але з тою чистотою, яка оцінюється вище за всяку одежу.
Можна навіть нічого не малювати. Може й мені не вдалося б намалювати так, щоб передати запах трави. Але я знаю, як вона пахне, я можу роззутися.