Про ціну життя, ціну свободи, ціну кожного нашого вчинку, яким творимо майбутнє… Світова прем’єра фільму «Хмарний атлас» світ не змінила. Ще б пак! — Уже був той, що прийшов у світ «і світ його не впізнав», то куди там смертним польсько-німецько-американським кіношникам, які, однак, зробили кіно про вічне та дали поживу «роботящим умам» і принесли насолоду тим, що схильні визначати ціну важливого не грошовим еквівалентом. Ділитися враженнями про «Хмарний атлас» як спробу втиснути глибокі філософські сентенції в картинку попсового кіно (попсового, аякже, бо це комерція, розрахована на масового глядача) — все одно, що намагатися описати словами, як пахне індійський шафран, всипаний на гарячу пательню з олією, в перші 30 секунд смаження.
Незабутньо пахне, але краще взяти рондель, інґридієнти та понюхати самому; краще, отже, подивитися фільм, а не збирати відгуки. Але й в такому випадку деякі акценти будуть, гадаю, незайвими.
«Хмарний атлас» наскрізь помережений кодами, паралелями, цитатами, натяками, виловити які при першому перегляді, підозрюю, зовсім неможливо. Хтось знайде там алюзії на християнське віровчення, хтось побачить реінкарнацію душ (хоча серед персонажів стрічки жадного котика-песика, самі лише люди), комусь впаде в око химерна родима пляма у формі комети, якою помічені герої з різних епох у найрізноманітніших місцях (на шиї, сідниці, потилиці…), інший зауважить посилання на Солженіцина та Кастанеду (чомусь саме цих двох), той недаремно шукатиме паралелі з попередніми знаковими кінополотнами авторів фільму, для когось наскрізним індикатором стане домінуюча музична тема… Власне, за сюжетом «Хмарний атлас» — це симфонія (секстет), записана молодим британським композитором нетрадиційної сексуальної орієнтації, що, одночасно наснилася його впадаючому в маразм наставнику. За кількістю частин музичного твору у кінострічці розгортається шість віддалених між собою у часі ( від середини 19 століття до далекого «футуріса» — середини 24-го) сюжетних ліній, які насправді тісно переплетені та взаємозв’язані («все взаємозв’язано» — так просто сформулювали автори слоган кінофільму, за яким, виявляється, й схована природа та філософія людського існування).
На початку фільму нарізка сюжетів ошелешує глядача й спонукає або попуститися й віддатися поглинанню прикупленої в холі кінотеатру повітряної кукурудзи, або зосередитися й спробувати розібратися у сплетінні знаків, подій, сентенцій, навіть у перевтіленні зіркових акторів в різних персонажів — і тоді приходить винагорода. Тоді починаєш осягати (чи знаходиш підтвердження своїм ірраціональним припущенням), що смерть — це не кінець, що поряд з ницістю й страхом в людині є місце для віри, любові, відданості, що кожен твій вчинок не минає марно, кожен крок — то крапля, з яких складається океан. «Наші життя нам не належать, ми пов’язані з іншими, минулими та майбутніми, і кожним злочином, і всяким добром ми даємо життя майбутньому» — ця мантра, як і мелодія «Хмарного атласу», заполонює нас, спонукаючи ніби пильніше глянути й на власне існування, зважити власні вчинки.
Кіногурмани вочевидь небезпідставно сподівалися, що нова стрічка Братів Вачовскі(між іншим, під творчим псевдонімом насправді не брати, а сестра і брат) услід за «Матрицями» та «V означає вендетта» стане новим явищем у кінематографі. Перша «Матриця» а відтак і її продовження спричинили на межі тисячоліть революцію в сприйнятті віртуального світу; екранізація британського комікса «V означає вендетта»з Маскою Анонімусастала ніби ідеологічним підґрунтям сучасного руху спротиву проти існуючому ладу, найвідомішим виявом якого була акція «Захопи Уолл-стріт», та має потужні відлуння й в Україні. Можливо, з огляду на такий розвиток попередніх кіно хітів Вачовских хтось відчує розчарування «Атласом» — красиве, мовляв, кіно, не більше. «Більше», припускаю, прийде згодом. А кіно таки дійсно красиве. Вачовскі не зрадили собі, закрутивши ефектні сюжетні лінії, застосувавши вражаючі надсучасні спец ефекти, які навіть з плоского екрана справляють легке запаморочення. Але серед творців «Хмарного атласу» є й третій — німецький режисер Том Тиквер, автор резонансного фільму «Біжи, Лоло, біжи» та блискучої екранізації роману ПатрікаЗюскінда «Парфумер». Майстер тонкого психологізму, Тиквер запросив на ключову роль трагічної особистості молодого композитора актора Бена Вішо — виконавця головної ролі в «Парфумері». До речі, й Вачовскі знайшли яскраві образи для свого «фаворита» ГуґоВівінґа — у «Хмарному атласі» Агент Сміт з «Матриці» та V з «Вендетти» у різних іпостасях втілює та уособлює цілковите зло. І, безумовно, найбільше захоплення в фільмі викликає гра зоряного дуету Тома Генкса та Голлі Беррі. За тим же «принципом секстету» їм випадає приблизно по шість ролей. І принагідно варто зауважити: усі, хто бачив фільм, відзначають блискучу роботу гримерів, яка, мабуть, перевершила всі трансформації БредаПітта в «Неймовірній історії Бенджаміна Баттона». Іноді здається, що постановники фільму вирішили просто погратися з глядачем, аби той з енного разу впізнав актора в якомусь з персонажів, а «вичислити» темношкіру красуню Беррі в старому шотландці з дідорні «суворого режиму» і взагалі неможливо. А глядачам україномовного дублю уже вітчизняні продюсери подарували ще одну приємність — плем’я Долинян у зруйнованому ядерною катастрофою спілкуються приблизно такою ж говіркою як бойки з Долинського району Івано-Франківщини та верховинці з Міжгірського Закарпатської області обабіч Торунського перевалу.
Попри позірний гепі-енд, фінал «Хмарного атласу» понурий — земна цивілізація, зруйнована ницими рефлексами та вчинками її представників, зникла. Але людство не вимерло, воно заіснувало десь на іншій планеті й — може — навчилося не повторювати покоління за поколінням тих же помилок.
…Я дивився «Хмарний атлас» з 17-річним сином у майже порожньому залі в оточенні півтора-двох десятків таких же «ненормальних». У іншому залі при повному аншлагу крутили «Сутінки». Син переконаний, що «Сутінки» — то, даруйте, фігня.