Зараз всі кому не ліньки, наввипердки кинулися з’ясовувати, хто більше доклався до помилування Юрія Луценка і Георгія Філіпчука – жертв вибіркового правосуддя. Чи то постійний тиск західних демократій загалом і місії Кокса-Квасневського зокрема, чи перманетні протестні заходи місцевої опозиції із грізними закликами «Юрі – Волю!», чи особистий подвиг Ірини Луценко, яка заради порятунку свого чоловіка приміряла терновий мандат народного депутата. Чи все ж таки це виключна заслуга милостивого Віктора Федоровича Януковича?
Все перелічене, без сумніву, мало місце. Але не було визначальним. Всі, мабуть, ще й досі пам’ятають гасло, з яким Віктор Янукович йшов на вибори — «Почую кожного». Навзаєм сподіваючись, що якщо не всі, то хоча б зацікавлені будуть здатні почути і його.
Під час своєї останньої прес-конференції, президент на запитання щодо перспектив у справі Юлії Тимошенко доволі прозоро натякнув, що вона ще практично не захищалася юридично. А для особливо нетямущих додав, що для початку нехай відшкодує завдані «Нафтогазу» збитки.
Першими це збагнули «політично вмотивовано засуджені». Друзі і колишні співробитники МВС пустили форменого кашкета по колу і назбирали для державної скарбнички трохи більше 600 тисяч гривень. Рівно стільки, скільки фігурувало у вироку Юрію Луценку. Позбавлений суспільної уваги і громадської підтримки екс-міністр екології Гергій Філіпчук тим не менш вирішив цю проблему самотужки, відшкодувавши завданих державі збитків на півтора мільйони гривень. Не знаю, чи цікавилася податкова джерелом надходження цих коштів, але факт залишається фактом: і Юрій Луценко, і Георгій Філіпчук доволі дешево зняли тягар з душі і вийшли на свободу з чистим сумлінням.
Тепер всі в очікуваннях і гаданнях — коли Віктора Федоровича осяє наступний прояв милосердя і на свободу вийде Юлія Тимошенко? Хоча відповідь тут очевидна — як тільки поверне у касу «Нафтогазу» півтора мільярда гривень завданих цій конторі збитків. А хто там вже проситиме за помилування, то вже справа десята. Як і те, хто саме принесе ці гроші. Головне, що принцип милосердя по-донецьки діє безвідмовно: вранці — гроші, увечері — свобода.
І нічого тут особистого. Тим більше, ніякої політики. Тільки безмежне милосердя!