Усім захисникам «малого зла» (як варіант — «меншого зла») присвячується
Факти такі. 15 травня 2013 року два народних депутати України –— пані Ольга Сікора та Дмитро Шлемко — обоє з Прикарпаття були помічені в «кнопкодавстві» в сесійній залі ВРУ. Причому, «кнопкодавство» — це та тема, котру активно використовували опозиційні сили в своїй риториці. Даний фотофакт «голосування за того хлопця», досить вигідний їхнім політичним опонентам — Партії Регіонів був обнародуваний прес-службою регіоналів. Оскільки, фотофакт — неспростовний, опозиційні сили зазнали чималих іміджевих і політичних втрат. Бо такі подвійні стандарти (а мова йде про порушення Конституції і присяги кандидата, котра була публічно складена перед виборами) повністю нівелюють і тривале блокування трибуни у ВРУ і нічні голодування, і, зрештою, ті голоси виборців, котрі підтримали ідею персонального голосування як єдиноможливого. Зрештою, в самій присязі йде мова про «справу честі» скласти мандат у випадку порушення.
Захисники опозиції, а таких чимало стверджують, що зараз основне — «скинути режим Януковича», навіть якщо треба йти на порушення закону. І взагалі, виявляється істинний патріот, не повинен реагувати на об’єктивну інформацію в тому випадку, якщо її розповсюджують політичні опоненти. Дозволю собі не погодитись. Опозиційні сили повинні якісно відрізнятися від чинної влади, бо виглядає так — і про це йдеться на багатьох круглих столах – що «одного поля ягоди, тільки сорти різні». Зрозуміло що відкликання згаданих депутатів може і завелика «жертва», бо в такому разі таких-сяких, але двох штиків поменшає, але як мінімум «вливання» на фракції такі люди мають пройти. Ну, і не без публічних вибачень перед громадянами України також. Це буде найкращий вихід із ситуації. Найгірший – мовчання і добра міміка при поганій грі.
Мені не відомо мотивів цих депутатів-батьківщинівців в порушенні ними законодавства, хотілось би їх почути. Припускаю, що в пориві азарту боротьби, коли не вистачає якихось двох-трьох голосів руки деколи випереджують мозок, але факт є факт. Було б дуже сумно почути, що команду «тиснути» дало керівництво фракції. Такі речі неприпустимі. Порушників треба позбуватися, особливо своїх. Чистота рядів – те, що може втримати будь-яку політичну силу.
В мене є знайомий робітник-будівельник, говорили з ним на такі теми… Чоловік дуже доступно міг би роз’яснити ситуацію, принаймні зі мною поділився… Каже, якщо мене не буде біля бетономішалки — чи зможе мій напарник якісно працювати обома шуфлями, а трьома?.. Каже, таких би спритних хлопців нам на будову — були б золоті підсобники. Багатостаночники були зажди в ціні!
Тепер поза фактами, або, краще сказати, історичними відчуттями.
Українські громадяни готові підтримати будь-яку політичну силу, котра своєю метою ставить покращення життя народу, встановлення законності та справедливості в суспільстві. Досягнення цієї мети може відбутися через прихід до влади на виборах.
Українські громадяни не готові підтримувати жодну політичну силу, котра своєю метою ставить прихід до влади на виборах і досягнення цієї мети відбувається за допомогою експлуатації в агітаційних матеріалах тем покращення життя народу, встановлення законності та справедливості в суспільстві. При цій моделі влада і опозиція просто змінюють одна одну – спочатку одні в опозиції, потім інші – обличчя ті самі, якість (вірніше відсутність якості) політики та сама, подвійні-потрійні стандарти ті самі, корупційні схеми збагачення ті самі, способи призначення на посади ті самі, методи боротьби ті самі, навіть гасла фактично ті самі. Стабілізець? НЕВЖЕ нікому не видно різниці???
Опозиція має бути відповідно до «стандарту», а не до склепаних на коліні «технічних умов».
«Кнопкодавство» у лавах опозиції — це ганьба, але ще більшою ганьбою буде мовчання винуватців. Країна вимагає пояснень, у всякому разі — вибачень і запевнень щодо подальшої чесності точно.
P.S.
Щоб такої ганьби більше не було, пропоную нардепам встановити на робочі панелі при голосування іконки Христа Царя Пантократора з невеличким коментарем для початківців…
Бо у глибині депутатської душі завжди можна сподіватися, що хтось із фотокореспондентів не помітить… Господь же і так побачить.
