Ігор Ткач

Публікацій: 68

Прийде весна, прийде красна!

На тих перфоменсах, ймовірно почнуть озвучувати єретичні для українства речі – про різницю між сходом і заходом, про Збруч і давні кордони, провокуючи ескалацію внутрішнього конфлікту і протистояння. Патріотичні, але довірливі галичани, часто-густо із великою приємністю хавають цю лободу, а тим часом нова (у)країнська влада приймає свої нові «реформаторські» закони...

Прийде весна, прийде красна!

Незважаючи на оптимізм синоптиків, зима все ще не здає позиції і тисне морозом. А в холод, як відомо, добрий господар і собаку із буди не гонить, не те, щоб почуття власної гідності гнало протестувальників на українські майдани та площі. Та й дається взнаки авітаміноз (в тому числі і політичний) і туга за сонячним теплом і якоюсь надією чи бодай просвітком.

Тут мені пригадується один цікавий фрагмент з історії українства. В часи козаччини, зазвичай, всі бунти і повстання відбувалися ранньою весною. Ціле літо та осінь браві козаки проводили в походах, ближче до Покрови поверталися на Січ – поспішали на вибори кошового отамана. Козацька агітація була, мабуть, найдемократичніша в ті часи – хто більше поставив меду для шановного товариства – той, як правило, й перемагав на козацьких виборах (з того часу, до речі, мало що змінилося). До самого Різдва українське лицарство по всіляких шинках, корчмах та інших кнайпах проводило бурхливі задушевні бесіди та дискусії про минувші і сучасні звитяги, співали пісень про любов до рідної землі та християнської віри і хвалили славного отамана та ганили жонатих козаків-гречкосіїв, що відсиджувалися в міжсезоння по своїх хуторах. Як і ведеться, проста чернь пила всяке «бухло», статні козаки вели світську і дипломатичну переписку та вживали благородні напої. Коли грошенята, здобуті в походах, закінчувалися – боргували «на бороду», так би мовити під гарантії майбутньої військової здобичі… І коли, врешті, кредит підходив до розумного платоспроможного ліміту, шинкарі відмовлялись на халяву наливати. Якраз отоді, ранньою весною, коли ще не зійшов надоїдливий сніг і коли ставало зрозуміло, що у такий споживацький спосіб «пустити шинкаря за вітром» не вдасться – назрівали бунти і плани масштабної різанини. Ясна річ, що першими під священний гнів обуреного козацтва потрапляли їхні ж кредитори, а там, коли розмах акції набував більшого розміру – знаходилась якась патріотична ідея, що дуже швидко приживалась в хоробрій волелюбній душі. Шаровари відтоді зі світської моди вийшли, але простота і безпосередність вільної військової душі залишилась…

З часів останнього безладу і суспільного замішання в окремих африканських країнах, в Україні почали всерйоз поговорювати, що такий сценарій не виключається і в наших краях. Принаймні, обставини складаються якось так, ніби по котромусь злорадному задуму. Шкода, але в першу чергу під ніж такого ймовірного заколоту можуть потрапити часом випадкові, а то й взагалі невинні наші співгромадяни. Особливо це стосується тих котрі чесно, в силу свого підприємливого таланту і праці вже здобули якісь менш-більш серйозні статки, капітали чи бізнес. Розгніваний натовп злидарів не буде детально розбиратись що до чого, звідки що береться і куди дівається, хто винен і що робити. Тотальна помста як форма соціального протесту може набути такого розмаху, котрий зараз важко собі уявити. Та й узагалі – відверте зло можуть чинити ті люди, що відчувають себе у безвиході або нещасними, а таких стає все більше.

Влада, котра грається в «табачникологію» – гру для дресированих або дуже очікуваних і прорахованих ультраправих, коли основною метою є відволікання уваги громадськості від життєво важливих питань, в якийсь час може втратити контроль за грою. А тим часом «суворі юнаки», принаймні такі асоціації в мене викликають окремі їх патріотичні фото у вишиванках, свято вірячи в загрозу «останнього рубежа», будуть проводити різноманітні акції, мітинги та інші вистави. І на тих перфоменсах, ймовірно почнуть озвучувати єретичні для українства речі – про різницю між сходом і заходом, про Збруч і давні кордони, провокуючи ескалацію внутрішнього конфлікту і протистояння. Патріотичні, але довірливі галичани, часто-густо із великою приємністю хавають цю лободу, а тим часом нова (у)країнська влада приймає свої нові «реформаторські» закони, наприклад «Про регулювання містобудівної діяльності». Даний документ, на думку експертів, є відверто розбалансованим, писаним виключно для інтересів будівельників, при цьому – в основному на шкоду громадам – і все то подається під соусом зниження цін на житло… Дивно, але обговорення цього документу ні в які порівняння не йде із обговоренням Податкового кодексу чи пенсійної реформи.

Ніби все і правильно – коли закон все-таки вступить в дію, без генплану, плану зонування території та детального плану території ніякому забудівнику землю не виділять, уряд навіть в алярмовому порядку зобов’язує місцеві ради прийняти хоча б генплани, бо ті що є – вже давно морально застаріли. Цікавим є наступне – грошей на проведення таких проектних робіт не вистачає – і це пречудовий формальний привід не приймати такого генплану.

Калушанам було в свій час обіцяно новий сучасний генеральний план міста, але це питання акуратно і аргументовано зняли із розгляду сесії міськради. Крім нестачі коштів є ще й інша ймовірна правда – такий генплан не вигідний ані владі, ані бізнесу – бо тоді прийдеться того генплану, плану зонування території і детального плану території дотримуватися. Особливо це стосується об’єктів так званої IV-V категорії, до котрих, як прийде на то час, будуть віднесені пріснопам’ятні хімічний та сміттєпереробний заводи, про які вже немало було сказано і написано.

Громадські слухання, як необхідний фасад демократії і надалі проводитимуться, але тільки стосовно цих трьох основних документів містобудування (в яких ще треба розумітися) і аж ніяк не стосовно окремих об’єктів будівництва. Тому, виглядає так, що громада може тільки сподіватися на чесність забудівників, котрі вже на свій розсуд будуть дотримуватися містобудівних умов та обмежень, технічних умов. При цьому, на шляху будівельників, згідно нового закону, буде зметено цілий ряд інстанцій перевірки і експертизи (може то і правильно з антикорупційної точки зору), а вплив держархібудконтролю буде символічним. Від свавілля чиновників ми поступово переходимо до свавілля забудівників, причому є реальні ризики бізнесу для дрібних компаній та підприємців, котрих зжеруть акули будівництва через діяльність підконтрольних асоціацій.

Найбільше за таких обставин постраждають звичайні громадяни, котрі не матимуть гарантій того, що ціна знизиться (це взагалі із розряду фантастики) а технічні умови чи конструкторські розрахунки на об’єктах будівництва будуть витримані і будуть безпечні. Наслідки таке нове законодавство матиме ще тяжчі, аніж Податковий кодекс, але широкого обговорення в товаристві калушан цих питань я не зустрічав. Чи то зима і холод так нас втомили, чи то депресія сіла на шию і звісила ноги, чи то за криками про цензуру і «табачникологію» не встигаємо за нововведеннями і «покращеннями життя»?

Відповісти важко на таке питання. Недарма серед експертного середовища поговорюють про третє пришестя Віктора Ющенка в якості прем’єра країни, адже він вже колись одного разу вчасно виручив Леоніда Кучму, міг би справитися із наявною ситуацією і в команді Віктора Януковича. Але не будемо загадувати наперед, деталей переговорів ми не знаємо.

Відомо інше – коли почне сходити сніг і перестануть наливати – за давньою традицією козацької черні, можуть початися небачених масштабів погроми… І нічого доброго в тім нема, бо за таких обставин кров і сльози неминучі, а омріяна Європа з переляку і сама почне трясти штанами.