Неділя

19

лютого

2017

Архів Реклама Контакти


Відео

Водій радіотаксі «VIP» збив насмерть жінку у Калуші на вулиці Долинська

Чоловік вийшов із автомобіля, подивився, що накоїв, і, не надавши першої медичної допомоги потерпілій, сів в автомобіль і поїхав. Згодом водія розшукали — він був у…






Блог Олега Ущенка

Публікацій: 14

Письменник, режисер


інші публікації Олега Ущенка

Завтра була Коляда

2017.01.06 | Олег Ущенко | Коментарів: 0 | Переглядів: 618


Густий сніг сипався суцільною стінною. Ми жили передчуттям Свята і в усьому бачили щось чарівне. Тому ця снігова стіна виглядала немислимою і додавала ейфорії до піднесеного настрою. Світло попри дорогу пробивалося розмитою плямою з далекого світу. Зрідка у далині з’являлися рухомі плями і за гуркотінням мотору впізнавалися автівки. Коли бабця дозволяла нам відчинити двері з ганку, ми, при світлі жарівки під дахом, роззявившись від захоплення, уважно вивчали білу стіну з загадкової рухомої біомаси.


У сніговій густоті спершу чувся голос. Люди відзивалися заздалегідь, остерігаючись, спущених псів, хоча в таку погоду бровки вилежувалися у по будах. Або доносилося порипування кроків, і майже перед самим порогом з’являлися обсипані снігом людиноподібні контури когось з сусідів.


Снігова навала виглядала так мальовничо, що попри всі незручності, на неї не нарікали навіть дорослі — тільки захоплено вигукували «Ух!», «Йой, як файно мете!». Їх одяг і руки пахли холодною свіжістю.


Відпускати нас в таку погоду навіть на подвір’я боялися, бо і дорослий міг загубитися, а довго тішитися з прочинених дверей не могли, бо виходило тепло. Тому ми вбігали до хати. Скидали з себе верхнє вбрання, заскакували на лавки і вже через вікно до самої дрімоти милувалися фактурою ночі.


Святкування Різдва за латинським і православним обрядами безладу не додавало ніколи. Два Миколаї віталися особливо радісно, навіть підкрадалися роздуми, чому не має третього, а раптом десь загубився? На «польське» Різдво ми багато ходили в гості. Найперше, до цьотки Ґинки по вкриті різнокольоровими помадками мазурики. На наше Різдво більше гостювали у нас. То зараз може здати божевільним, але, коли я вже підріс, то в окремі роки, коли до Станіславова з’їжджалася родина, у двокімнатній «хрущовці» тулилося по п’ятнадцять чоловік. Дітей вкладали на ліжка і канапу, дорослим стелили на підлозі. Лягали традиційно пізно і ще довго у мороці бесідували про все. Але то було потім, коли мама отримала квартиру…


Основним сигналом наближення Різдва вважався дух чукуляди. Молодість прабабці Маринки минулася у Відні і вона пам’ятала смаки і запахи тодішньої австрійської чукуляди, тому принципово бойкотувала всю радянську кондитерію. Перед Різдвом родина з Польщі передавала нам пакунок, в якому серед одягу, одеколонів, духів, якихось відрізів на сарафани, неодмінно був пакет з какао-бобами.


Прабабця їх перебирала, висипала на пательню і ночами сушила в грубці. Першої ночі вони голосно тріскали, другої і третьої потріскування гучнішало, а хата наповнювалася аромою теплої чукуляди. Трохи схожою на ту, коли ми розтоплюємо чукулядові плитки на водяній бані. Щоби бодай приблизно уявити той аромат, спробуйте в уяві перемножити насиченість, того, що ви зараз нюхаєте, може і на тисячу.


Прабабця клала у важку ступку з темно-жовтого металу по кілька бобинок, колола їх на грубо і пересипала у трилітровий слоїк. Наступна операція — по жмені сипала колені боби до ступки і старанно товкла до майже чорної маслянистої маси. Якщо какао виходило багато, то на свята нам варили по горнятку теплої чукуляди, яку пили на вулиці, аби похизуватися перед однолітками на совганці, яку облаштовували на горбатому городі сусіда через дорогу.


Поки ми тішилися СВОЇМИ святами, бабці готувалися до своїх. Нікого не здивую, якщо розповім про сіно під обрусом, про солодку кутю з медом і родзинка, смажену рибу, оселедець, голубці, завиванці і пампухи… Як нетерпляче визирали за першою зірку, або, якщо пурга ховала небо, чекали на команду від прабабці Маринки сідати за стіл.


Ідеальна тиша. Монотонно тріщить вогонь на свічці, всі поставали навколо столу і в темряві кожен ревно шепоче свою молитву, внесене з морозу сіно під обрусом голосно ламається від вагою начиння зі стравами, за вікном виють вовчиці-заметілі…



Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Loading...