загрузка...


В лещатах політичної доцільності

Дата публікації: 2019.06.24 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

Вердикт Конституційного Суду не лише забезпечив проведення дочасних парламентських виборів 21 липня, але і створив передумови для поглиблення політичної кризи. Звісно, виключно з добрих намірів.

11 проти 5 суддів Конституційного Суду переклали на громадян відповідальність стосовно забезпечення стабілізації політичної ситуації в країні. З одного боку, нічого дивного, бо Конституційний Суд в Україні традиційно не йде проти президентської волі. З іншого – коли після Революції Гідності відбуваються подібні речі, то вони програмують подальші перетворення у далекий від еволюційного спосіб.

Рішення Печерського районного та Шостого апеляційного судів, які вирішили відкрити дорогу для участі у виборах Міхеїлу Саакашвілі та Олександру Онищенку виглядають знущанням не стільки над правосуддям, скільки над здоровим глуздом. Складно уявити, що фахові юристи у суддівських мантіях не розуміють руйнівного характеру власних вердиктів. «Суддівські жнива» викидають Україну на маргінес європейських процесів, адже очкувати приходу інвесторів чи хоча б предметного діалогу за такого формату роботи судів не випадає.

Центрвиборчком завершує процес реєстрації учасників «великих перегонів», визначаючи картину як для держави в цілому, так і окремих округів. Не обходиться без неприємних сюрпризів, коли діючі парламентарії з помітним інформаційним шлейфом отримують відмову у реєстрації через неправильно підготовлені документи. Цей парадокс ще вивчатимуть правники та політологи. Паралельно спостерігаємо інший процес: політичні сили, які не вели жодної діяльності, висувають десятки кандидатів по мажоритарних округах. Можливо, це «нова політика», але говорити про її ефективність можуть лише дуже наївні люди.

Власне, як і сприймати на віру розмірковування вголос Руслана Стефанчука стосовно формування коаліції. Один з лідерів «Слуги народу» визнає прагнення створити однопартійну більшість у парламенті (останній раз подібна була, мабуть, у «групи 239» на початку 90-х), проте не виключає і можливості коаліції з «Голосом» та «Силою і честю». Подібні примітивні політичні маневри мають викликати не ентузіазм «нових політиків», а обурення неприхованими маніпуляціями, але простору для маневру у лещатах політичної доцільності замало.   

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: