Люди очікують, що ти будеш приховувати свій вік.
Наприклад, моя сестра завжди на запитання, скільки тобі років (їй 26), каже: Мені 18.
Інша моя подруга відповідає, що у жінки вік питати — взагалі непристойно.
Вік — це найчастіше характеристика досвіду людини. Сьогодні почула, що у 22 людина мало що може знати про війну і військовий обов’язок.
І справді, в дитинстві ми всі хотіли бути «великими». Зустрічатися зі «старшим» хлопцем — значило, що в тебе є чим похвалитися перед подругами.
Я вийшла заміж за чоловіка, на сім років старшого від мене. Ця різниця у віці, коли мені було 18, звучала, якби зараз я сказала: в мене кабріолет і хутрова шуба в подарунок від Слави Вакарчука.
До того ж, коли я додавала, що у нього дві вищі освіти — він вчитель історії і юрист — то в очах моїх однокурсниць я виростала, не зважаючи на провалену курсову роботу.
Різниця у сім років здавалася чимось ідеальним. Що й казати, що я з готовністю погодилася вийти за нього заміж, не зважаючи на різницю у світогляді та в поглядах на життя.
Так про що це я? Люди очікують, що я буду приховувати свій вік, граючи із ними у їхню гру. Хто її вигадав?
Десь у журналі я прочитала, що після 30-ти жінці краще додавати собі років п’ять, щоби у відповідь чути: «О, 40? А виглядаєш на тридцять». Погодьтеся, суттєве підвищення самооцінки.
Люди очікують не тільки того, що ти приховуватимеш від них свій вік, а і того, що не виказуватимеш своїх почуттів, зацікавлень і вподобань .Наприклад, політичних або економічних. Говорити чоловікові, що ти почуваєш надзвичайно важливо, адже не зважати на постулати феміністок, які говорять про соціальні утиски жінок — значить ховати голову у пісок. Час, коли дітей продовжують виховувати мами. Коли під садками рідко побачиш татусів, коли жінка вимушена на дев’ятому місяці вагітності демонструвати свій стан, щоб воєнком розглянув прохання про передчасну демобілізацію чоловіка.
Від нас очікують, що ми будемо говорити собі той вік. Приписувати ті почуття і думки, які від нас очікують.
У 20 років мені доводилося брала людей на роботу. Почувалася при цьому трохи ніяково. Потім — втягнулася. У колективі, де я була керівником відділу, працювала жінка, вдвічі старша від мене. Я жила у Києві. Вона — у обласному центрі. Я щодня робила їй одні і ті самі зауваження по роботі, які вона терпляче вислуховувала. Сьогодні — ті самі зауваження часто доводиться чути самій, і я розумію — що досвід і обізнаність майже не залежать від віку.
Спілкуватися із молодшими людьми доводиться рідко, але ті, кого я знаю, надзвичайно амбіційні, честолюбиві і впевнені в собі… Матусі у дитсадку — як і годиться, молодші від мене. В дитинстві я була переконана, що бути старшою від своїх колежанок мамою — це невезіння. Сьогодні бачу, що ті думки були нав’язані радянською ідеологічною системою, де у жінки був шлях: школа, інститут, шлюб. Той, хто випадав із цієї схеми, вважався вигнанцем.
Вірю, що сьогодні багато чого змінилося. Особливо у великих містах. ІЗ приходом інтернету стало легше отримувати необхідні речі. Однак, жінці, як і раніше, часто доводиться працювати за двох і за трьох.
Якби я була чоловіком, я би діяла інакше.
Кажуть, що нині — час мужніх жінок і жіночних чоловіків. При чому тут вік? Мені так здається, чи чоловіки очікують від жінки, що вона буде молодшою, приховуватиме свій справжній вік. А чому?
Зрештою, це моє припущення. Чоловіки, як жінки, різні. Але якщо у жінок викликає обурення фраза радіоведучого про те, що чоловік може обирати собі молоду дружину і в 70, в той час як жінка — в такому віці цього не може зробити? Чому саме у жінок це викликає таке обурення? Хіба ми забуваємо, що чоловіків виховуємо саме ми? І саме ми, стаючи мамами дорослих синів, не ганимо їх за так звану мужність, бажання воювати, гуляти з друзями (в крайньому разі, скаржачись на сина тій же невістці і сподіваємося, що вона його виправить) і т.д., в той час як молодій жінці в жодному разі не надається можливість розвіятися з подругами і вкрай рідко дається шанс побути удвох із чоловіком, без дітей, у нейтральному місці?
Можливо, це ми жінки. Так не хочемо розставатися із дитинством, що не даємо собі роботи отримувати задоволення від щастя зрілого віку. Від онуків, «закруток», квітника? Я захоплююся мамою. Раніше хотіла відокремитися, а тепер жду, коли вона приїде. Їй п’ятдесят. Вона любить читати, музику і прогулянки наодинці. Цікавиться історією, подорожами, живописом. І виглядає на тридцять, бо на обличчі і фігурі, за якими вона, звісно, прискіпливо стежить, відображається не паспортні дані, а її спосіб життя. Вона не завжди була такою. І вік — це, справді, її багатство.
Здається, кожній жінці важливо знати, чого сама хочеш від свого віку. І отримувати задоволення від життя.