У нашому житті порівняння себе з іншими займає чільне місце. Подібно? як водії оцінюють інші автомобілі, молоді мами критично оцінюють коляски одна одної, їхній стан та «пасажирів».
Це дуже смішно і завжди помітно коли мамочка, яка проходить поряд хоче непомітно заглянути у візочок. Навіть та жінка, що не звикла порівнювати себе з іншими, мимоволі грішить цим заняттям.
Це правда, що в наш час материнство надто ідеалізується, і жінка, яка не відкрила в собі сто талантів за час декрету і не завелася тисячами підписників в інстаграм, — така собі мама. Чаша публічності переважає чашу приватності і, мабуть, частково звідси починаються депресії та одвічні незадоволеності життям.
Пишучи це, я розумію, що сама собі заперечую, бо до тексту зазвичай додаю фото, де виглядаю красивою, а не звичайною. Виходить така собі «похвала глупоті». Натомість, бути собою тут і зараз — це радість, навіть якщо «тут» — це звичайна квартира, а не берег моря. Бо для когось «тут» — це зруйноване житло чи війна, від якої не втечеш. От і знову порівняння, і таких щодня — сотні.
Приміром, міський пенсіонер, що виходить під під’їзд подихати свіжим повітрям, відрізняється від сільського пенісонера, який приїхав у те саме місто і жаліється на брак повітря. Як там у класика: «Є в світі речі дуже неоднакові: сонця на небі, сонця в калюжах».
Найцікавіше те, що ніколи не знаєш, коли звичайний день може стати незвичайним. Здається, в цьому випадку — вся сіль життя.