Кандидат Піхто

Дата публікації: 2017.05.23 | Коментарів: 0 | Переглядів: 5076

28 травня мають відбутися XXVI Всеукраїнські збори Народного Руху України. Вони визначать, хто стане наступним головою леґендарної політичної орґанізації.

Київський крайовий Рух висунув на посаду голови Народного Руху Володимира Шовкошитного. Каже, він є сподвижником Вячеслава Чорновола, засновником Руху і поборником демократичного поступу. Одна моя знайома письменниця написала вірш для малят «Дід Піхто». Чудова казочка, навіть здобула приз од дорослих дядь…

19 листопада 1989 року в Києві ховали леґендарних дисидентів Стуса, Тихого, Литвина, останки яких були доставлені з Уралу. Серед инших у цій акції взяв участь 33-річний поет Шовкошитний. Завдяки широкому розголосу цього факту на хвилі національного піднесення він був обраний у Києві від демократичних сил народним депутатом навесні 1990 року. У Рухові його знали як активіста еколоґічної орґанізації «Зелений світ», 1986 року він справді працював на Чорнобильській АЕС. 

На заходах Народного Руху він часом з’являвся. Як і сотні тисяч киян. Але на Установчих зборах Руху у вересні 1989 року я його не бачив. І кого не питаю, ніхто не бачив.

Шовкошитний вважається членом-засновником Демократичної партії України. 

Від дня створення у грудні 1990 року Демократична партія позиціонувала себе як прихильниця голови Верховної Ради Кравчука, висуванця ЦК КПУ. На виборах президента 1991 року він переміг кандидата від Руху – Вячеслава Чорновола. На ІІІ Всеукраїнських зборах Руху (28 лютого – 1 березня 1992 року) Рух проголосив опозицію до системи влади, що її намагався законсервувати Кравчук. Через це прибічники Кравчука покинули громадсько-політичну орґанізацію Народний Рух. 

У серпні 1992 року ДемПУ разом з иншими партіями і громадськими орґанізаціями створила об'єднання під назвою «Конґрес національно-демократичних сил» (КНДС) на підтримку президента Кравчука. 

Депутат Шовкошитний став членом фракції КНДС. 

На ІV Всеукраїнські збори (4-6 грудня 1992 року) співголова Руху, член ДемПУ Іван Драч не з’явився, Рух став партією, одноосібним головою Руху на з’їзді обраний Вячеслав Чорновіл.

Історія довела: КНДС – це потворне явище. У 1991 році президентом став посткомуніст Кравчук завдяки національно-демократичним гаслам, злизаним з програми Вячеслава Чорновола. В підсумку виграла національно-демократична ідея, народ проголосував на референдумі 1 грудня 1991 року за Незалежність, а завдяки збереженій командно-адміністративній системі президентом став перефарбований лис Кравчук. Молода держава опинилася заручницею КПУ, що заради влади зрадила Маркса з Грушевським. 

На виборах президента 1991 року в основі програми кандидата Кравчука було 5 Д – Державність, Демократія, Достаток, Духовність, Довіра, але частково реалізувати вдалось лише одне – Державність. Основи державності в 1991–94 рр. було закладено. Проте низка економічних, політичних, духовних проблем не тільки не була вирішена, вони ще більше загострились і призвели до економічної, політичної, духовної кризи. 

До речі, ще на виборах народних депутатів 1990 року Вячеслав Чорновіл переміг, а також став головою Львівської облради, завдяки своїй програмі саме з 3-х Д. 

Команді Кравчука (яку негласно очолював ґенерал КҐБ Євген Марчук) припала до смаку крадіжка політичних ідей опонента. Готуючись до наступних президентських виборів (які достроково пройшли 1994 року), черево секретаріяту президента Кравчука виплодило підступний план – перетягти популярну (завдяки Вячеславові Чорноволу) ідею національної демократії на свій бік, утворивши політичну ширму на кшталт КНДС. 

КНДС – винятково антирухівська, античорноволівська структура, яка була створена для боротьби з Рухом на виборах. Члени та прибічники Руху 1994 року взяли 27 мандатів у Верховній Раді. Инші націонал-демократи (десь стільки ж) загрузли у політичному болоті під назвою КНДС. Через це Рух не висунув свого кандидата у президенти 1994 року, знехочу підтримавши спочатку Володимира Ланового, а згодом Леоніда Кравчука у протистоянні з Леонідом Кучмою. Вячеслав Чорновіл, як міг, намагався запобігти взаємопоборюванню демократів на світанку Незалежности.

Після закінчення терміну мандату 1994 року Шовкошитний щезає з політики і лише напередодні чергових парляментських виборів виринає заступником голови ДемПУ (1997-98) у Володимира Яворівського. У 1990-94 році Яворівський був головою Комісії Верховної Ради з питань Чорнобильської катастрофи, а Шовкошитний – головою підкомісії з проблєм 30-кілометрової зони. В часи безмандаття Шовкошитний заробляє собі на життя президентом Міжнародної орґанізації «Союз Чорнобиль» (1990-2003).

На V з'їзді Демократичної партії (28 жовтня 1997 року) оголошено, що до передвиборного списку ДемПУ за порадою президента Кучми включені віце-прем'єр Сергій Тігіпко та ґендиректор «Південмашу» Юрій Алексєєв.

30 жовтня Сергій Тігіпко заявив, що не давав «ніякої згоди» на висунення своєї кандидатури в списках якоїсь «конкретної політичної партії». 

Пізніше Володимир Яворівський аґітував за створення бльоку ДемПУ та щойно створеної Партії реґіонів (тоді називалася Партія реґіонального відродження України), пропонував увести до списків ДемПУ співголову ПРВУ Володимира Рибака (у 1993-2002 роках міський голова Донецька, який, за ґарантіями Яворівського, дав би партійному списку шість мільйонів голосів), Олександра Волкова (кучмівського «директора» Верховної Ради), довірену особу Кучми Юхима Звягільського. У підсумку виплодився бізнес-альянс Яворівського-Звягільського.

Зрештою, на вибори 1998 року ДемПУ пішла «Бльоком Демократичних партій – НЕП (народовладдя, економіка, порядок)» з Партією економічного відродження, кримською філією ПРВУ. Восьмим номером списку НЕП став Шовкошитний. На виборах бльок набрав 1,22% голосів. 

«Бльок Демократичних партій – НЕП» став штучною противагою, ініційованою партією влади Кучми на її підтримку та проти Народного Руху. 

На виборах того ж року у Дарницькому районі Києва кандидат од НЕПу Шовкошитний був технічним кандидатом у команді Леоніда Черновецького (Космоса). Протистояв кандидатові Руху Валерію Альошину. Сам Шовкошитний посів 4-те місце, відповідно Черновецький – 1-ше, Альошин – 5-те.

Загалом Володимир Шовкошитний устиг бути членом КНДС, ДемПУ, УРП «Собор», Української консервативної партії… 

Нарешті він вступив саме до костенківської УНП, а не до чорноволівського Руху. 

2012 року йшов по мажоритарці у Кам’янець-Подільському виборчому окрузі. Протистояв висуванцям «Батьківщини» та «Удару», посів четверте місце, переміг реґіонал. 

У той рік Шовкошитний був заступником голови УНП. УНП у бльоці з Ющенком і «Нашою Україною» мала членів, голів і секретарів у кількох десятках окружних виборчих комісіях. За кілька тижнів до дня голосування за підписом иншого заступника голови УНП, Івана Зайця, по всіх ОВК південних та східних областей України замість уенпістів до ОВК заходять активісти Партії реґіонів і заявляють, що це вони справжня УНП. За цей політичний злочин Ющенко був виключений з «Нашої України», а сама «Наша Україна» самоліквідувалась у березні 2013 року. Позиція Шовкошитного досі загадка.

На світлині Валерія Соловйова, РАТАУ: Установчі збори Руху, 1989 рік, Будинок культури КПІ, найкращі десь на бальконі...

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: