Про що б я не писав – про провокаторів-тітушок, звірства беркутівців, імперське ставлення Путіна до України, розміщення на бігбордах в Калуші антиєвропейської агітації п’ятої колони… все це викликає незбагненний гнів якогось аноніма, що вчепився у мене ‘‘бульдожою хваткою’’…
Причина? Не подобається аноніму моя позиція і тому анонім густо поливає мене помиями. А не подобається тому, що на його думку з Гаврилюка і депутат був нікудишній, і пише про ніщо і ні про що, і владу вихваляє, і проти Харківських угод не виступав. Серйозні звинувачення? Звичайно. То що ж мені робити? Аноніму ж хочеться змусити мене замовкнути. І він під копірку строчить свої коментарі до кожної моєї статті, про що б у них не йшлося. Маю вмовкнути, бо недостойний писати про речі, які обурюють цілий світ...
Анонім розуміє, що поставив мене у прикру ситуацію – вмовкну, значить визнаю все, що він про мене пише, буду виправдовуватись, значить винен.
Не замовкну, даремні старання аноніма. І не вріжу дуба, як гадає жорстокий анонім, довідавшись, про мою операцію. Добити хоче. Не дочекаєшся, аноніме!
І виправдовуватись не буду. А що ж робитиму? Те, що й належиться у випадку, коли подається недостовірна інформація. Тобто попрошу читачів вислухати другу сторону конфлікту. Вислухати, перевірити, а тоді зробити висновки самостійно, як радить анонім. Тут я з ним погоджусь.
Почнемо з кінця. Чи правда те, що на сесії, де обласна рада мала висловитись проти Харківських угод, мене не було? Правда! Чи правда те, що мене не змогли знайти? Брехня! Мене телефоном розшукала п. Ганна Беляшова і попоросила приїхати на сесію, бо нема кворуму. Я не поїхав. І пояснив чому. Мені зателефонували з села, де живе мама (90 років матері) і сказали: мама знепритомніла в хаті сусідів… Що в таких випадках має робити людина, яка з’явилась на світ Божий не з інкубатора? Негайно їхати до матері. Летіти! Що й було зроблено. Стан у матері був жахливий. Пульс майже не прощупувався. Кровяний тиск був на такому низькому рівні, що здавалося – це кінець… Приїхала карета швидкої допомоги і добрі руки лікарів поставили маму на ноги. Не моментально, але поставили. А я? Залишився біля матері. Чи добре те, що не поїхав на сесію? Зле! А вибір у мене був?.. А мама? Живе й понині. Ось така історія, аноніме. А ви, чоловіче із чорним піднебінням, поступили б інакше?
Це я написав про себе сам. Аноніму раджу інформацію перевірити і якщо вона виявиться недостовірною, назвати мене – на додаток до того, що він про мене наплів, брехуном.
Далі. З мене письменник нікудишній, стверджує анонім. Цікаво, а він хоч на одному моєму творчому вечорі був? Як завжди, безкоштовному… Сумніваюсь. Але хоч і не був, і не чув, але знає, що письменник з мене поганий. Не мені судити, який з мене письменник, який був прийнятий (а то, на думку аноніма, була помилка!) ще до Спілки письменників Радянського Союзу. Було таке, визнаю, ну, прийняли мене, людину, яка не була членом комуністичної партії і не написала ані одного вірша во славу партії чи її вічно живого ката українського народу. Прийняли, між іншим, за рекомендацією Олега Чорногуза! А Чорногуз рекомендаціями не розкидається. Значить і він, за анонімом, в літературі теж не розуміється.
Анонім ще порівняв мене з письменником Януковичем. Порівняння явно дурнувате. Не знаю, який письменник з Януковича. Чув, що він отримав за свої книжки нечуваний гонорар. Він. А я? За твердженням аноніма, рада виділила мені купу грошей, за які можна було придбати багато прапорів. Можливо, й можна було придбати. Гроші справді рада виділила. Дітям Калуського району. В який спосіб? А ось такий. Рада заключила угоду з видавництвом ’’Карпати’’ про фінансування моєї книжечки ’’Загадки’’, яку ілюстрував Юрко Іздрик. Кошти були перераховані видавництву, я до них не доторкався. І? І після виходу книжки в світ, весь її наклад був (через відділ освіти) розданий дітям Калущини. Що отримав автор? Кілька примірників на подарунки, звичайно. А гонорар? Ніц, як любить висловлюватись вуйко Петро. Жодної копійки.
Це я написав про ситуацію сам. І це легко перевірити. Що й пропоную аноніму зробити. В Калуші все відбувалось, а не в якійсь далекій галактиці. Тож на закінчення цієї частини, мушу сказати й таке: я ніде, нікому і ніколи не говорив, що пишу краще, аніж інші. Я частина літературного процесу міста, автор 22 книжок, скоро видам ще одну.
І ніколи ніяких високопосадовців не підхвалював. Ані місцевих, ані крайових! Про Президента Кучму знають і люди, і анонім. Правда, анонім не уявляє собі, як це ’’безпечно’’ критикувати діючого Президента по всесвітній україномовній службі, не ховаючись, як він, за псевдо. Розумію, що те, що завжди підписуючись власним прізвищем, в аноніма викликає лють, але тут я йому помогти нічим не можу…
Стосовно чиновників нижчого рангу. Перепадало від мене і їм. В моїх публікаціях та (аноніме, не вмирайте від заздрощів!) відкритих листах, підписаних власним прізвищем, і видрукуваних в газетах ’’Дзвони Підгіря’’, ’’Галичина’’ та ’’Вечірній Івано-Франківськ’’.
Ми, нарешті, підійшли до, мабуть, найважливішої частини мого – не виправдання, а інформації – то який з мене недавно був депутат? Цебто, своєрідного звіту перед виборцями.
Навіщо мене обирали люди? І чим їм запам’ятався, окрім турботи про стан Національного Державного Прапора? А для кого таємниця, що і в державі, і, на жаль, в нашому краї, ставлення до Прапора кепське?
Колись, їдучи до Старого Угринова, я побачив на в’їзді в село Державний Прапор вщент пошматований вітрами і подертий на клапті. Такий самий висів і на приміщенні сільради. Треба було промовчати? Купити для старого Угринова два нові, з отої міфічної суми, отриманої від райради? Думаю, що ні. Треба було жорстко критикувати увладу, що й було зроблено. До речі, в Швейцарії за таке ставлення до Державного Прапора дають 4 роки позбавлення волі. То в Швейцарії! В нас такого Закону нема, але Конституція шанобливого ставлення до Прапора вимагає…
А що ж ще робив Гаврилюк в обласній Раді? Був секретарем комісії з питань захисту прав людини, законності та правопорядку. І зробив величезну купу депутатських запитів (число яких часами досягало 18 відсотків від усієї кількості запитів цілої ради), написав масу звернень, мав багато депутатських прийомів та вчинив чимало інших дій, передбачених Положенням про комісію та Законом. Не німував на сесіях обласної ради, а мав кільканадцять виступів з трибуни і десятків зо п’ять від мікрофона. Чому про це мало знають калушан? Бо в той час Калуське телебачення за депутатами від Калуша до області взагалі не їздило, а телебачення ’’Галичина’’ на Калуш взагалі не транслювалось.
А конкретно? Будь ласка – але пронумеруємо лише до 20-ти і на тому станемо:
1. Допоміг – на звернення громадянки Б. у встановленні інвалідності для її 9-річного сина. Пані Оксана, на моє запитання: чому в дитини 9 літ нема інвалідності? відповіла: бо в мене немає грошей. Я нікого не звинувачую в отриманні хабаря, а цитую п. Оксану (відкриє таємницю свого імені анонім, піде до п. Оксани сам, або зі мною, переконається). Так от, інвалідність дитина отримала – без жодної копійки, навіть без могоричу.
2. На звернення мешканців вулиці Пушкіна у Калуші припинив їзду автомобілів впоперек по газонах. Водію така їзда, на якій він був застуканий мною і старшим лейтенантом міліції обійшлась в кілька тисяч гривень (це і судові витрати, бо справа дійшла до суду, і переорювання газонів, і завезення кількох автомобілів свіжого грунту, і штраф за хуліганство, і кошти на подарунки від Миколая, які він особисто вручив дирекції Калуської школи для слабочуючих). Про це писав голова Калуського суду п. М. Бейко.
3. Коли топило Підгірки, мешканці Підгірок розбудили мене посеред ночі, поскаржились: нас топить, ми на острові, кличемо, а з міської ради ніхто не їде. За півгодини я з сином був там і припросив телефоном міських достойників прибути туди. Приїхали і почали рятувати людей.
4. На звернення мешканців вул. Пушкіна і Євшана, що в них затоплені підвали нечистотами, прийшов туди в рибальських чоботах та запросив із собою – Голову міста, його заступника, директора водоканалу, головного санітарного лікаря, газетярів, телевізійників… На запрошення депутата обласної ради прибули всі. І всі ощасливили своєю присутністю підвали. І нечистоти були відпомповані, і підвал підсипний… ( і про це писала преса).
5. На звернення мешканців вул Пушкіна, 15 (протікав дах, топило квартири верхніх поверхів, кинувся грибок) теж запросив туди міського Голову і зама – С. Різника. Прийшли обидва з редактором газети з п. М. Побуцькою. Дах перекрили…
6. На звернення хворих в лікарні в Підгірках, допоміг ліквідувати у відділенні травматології пиятики і крадіжки ліків у хворих. Головний лікар Є. Процюк вжив дії щодо припинення неподобства.
7. На моє клопотання до Голови облдержадміністрації п. Р. Ткача калуським лікарям були виплачені кошти на відрядження, які не виплачували навіть за рішення суддів (лікарня поміняла назву і гроші були втрачені). Область знайшла можливість все ж таки виплатити 180 тисяч гривень відрядних.
8. За моїм запитом, до якого приєднались депутати від м. Болехова, Долини та Рожнятівщини, на будівництво котельні в лікарні в Підгірках було виділено близько 800 тисяч гривень (підтвердження по п.п. 7 і 8 може дати голова профспілки працівників медицини).
9. За зверненням водія лісовоза п. М. Кочубея до мене, мною був написаний депутатський запит до Голови облдержадміністрації
п. М. Вишиванюка про жахливий стан дороги від Рожнятова до Осмолоди.
До честі п. М. Вишиванюка, він особисто проїхався по цій дорозі, яку, хай не на відмінно, але підремонтували.
10. За зверненням мешканців с. Підсухи Рожнятівського району виїжджав до села, аби повернути людям пасовиська. Був там разом з головою Рожнятівської райдержадміністрації п. Р. Новицьким. Пасовиська людям були повернуті.
11. Зробив з десяток запитів щодо незаконної їзди вантажних автомобілів найчистішою річкою Європи – Лімницею. Відповіддю мене довго не удостоювали. Довелось звертатись до голови обласної ради із трьома запитами – першим – у прозі, другим – у віршах, третім – німецькою мовою. Справа зрушила з місця. В Дареві був виставлений міліцейський пост, вище Даріва збудований міст і почалось будівнициво гірської дороги косогором…
До речі, доводилось підписувати запит – самурай Гаврилюк, префектура Калуш, коли товари продавались в І-Франківську, а інструкції до них були японською…
12. Допоміг мешканці с. Завій – п. Г.Б. в отриманні коштів на операцію нирок в Москві, які банк ’’Надра’’ їй вперто не віддавав, хоч це був не депозит, а переказ сина матері – з Ірландії. Важко це мені далось, довелось звертатись персонально і до голови Національного банку, і до
п. Р. Безсмертного, і до адміністрації Президента, описувати ситуацію в трьох калуських газетах, в ’’Галичині’’, виступити по районному та обласному телебаченню, неодноразово зустрітись з керівництвом банку…. Кошти були повернені п. Галині, а вона дотепер щороку вітає мене з днем народження і підписується Галина Василівна…
13. Допоміг – на звернення директора Черченського живця –
п. Р. Падучака, залишити за лічницею цілющі грязі, на які роззявили рота приватні бізнесмени…
14. За моїм зверненням до генерала В.С. Кузнєцова калуському підприємцю були повернені кошти за бігборд у Підгірках, виготовлений на замовлення калуської Державтоінспекції, які панове замовники заплатити раптом забули…
15. Патрулював разом з автоінспекторами в Підгірках взимку, аби припинити перевезення пасажирів в переобладнаних мікроавтобусах, як, перепрошую, худобу, коли в автобус набивалось по тридцять з гаком стоячих. Уявляєте, що було б, якби такий автобус перекинувся?
16. Допомагав – за зверненням водіїв знімати з обліку автомобілі, до яких при постановці на облік зауважень не було, а через три місяці – з’являлись, вигадані, хоч ніхто номери не перебивав. І це неподобство було припинене, і знову не без участі генерала п. В. Кузнєцова, який на мої депутатські запити та звернення завжди реагував. Отже не вся міліція, і не на всіх рівнях – погана. Просто, не сприйміть це за бахвальство, треба у них мати авторитет…
17. Зробив кілька запитів щодо функціонування в краї української мови…
18. Допоміг мешканцю с. Ілемні повернути гроші за автомобіль, який за зниженими цінами йому пропонували шахраї з Харкова. Частину коштів брали, а ціну на автомобіль для інваліда весь час підвищували. І не було ані автомобіля, ані грошей. Дістав їх у Харкові. Інваліду кошти були повернуті.
19. На звернення мешканців с. Тужилова допоміг їм отримати гроші за здане молоко, хоч панове заготівельники впирались вельми.
20. Те ж саме – мешканцям с. Перекоси. Їхній заготівельник заховався аж у Болгарії. З допомогою прокуратури знайшли його й там (не часто таке зустрінеш, але мешканці села подякували мені через районну пресу). А це приємно, за що і я їм вдячний, хоч робив це не за подяку, а тому, що люди мене для того й обирали…
Перелік можна продовжувати ще довго. Але навіщо? Хіба для того, аби довідатись про смак меду в бочці, треба з’їсти цілу бочку, а не досить однієї ложки? Так і з депутатством.
Хочете про моє депутатствування, пане анонім, довідатись більше, зверніться до калуських та обласних газетярів, телевізійників, а ще краще до обласної ради – на вибір - до юриста (а він вів нашу комісію) п. І. Дейдея, а хочете – до п. Ганни Беляшової, чи до п. Василя Лосюка
Вони вам багато ще чого розкажуть про ледачого і поганого депутата Гаврилюка.
Сподіваюсь, що й ви, якщо у вас є сумління, після такої розвідки спроможетесь на вибачення…
І ще одне. Все пізнається в порівнянні. Буду радий, як ви проаналізуєте роботу нинішніх депутатів від Калуша та району в обласній раді і чесно скажете: а чи зробили вони гуртом стільки добрих справ, як нікудишній, на вашу думку, Гаврилюк?
Читачів – за таку розлогу розповідь про себе, перепрошую. І прошу вважати це за звіт (хоч я робив його і усно, і письмово регулярно). Хто не читав, прочитає зараз. Хто ще не ганьбив мене, хай ганьбить, як вважає за потрібне. Чи достатньо добре працював у раді Гаврилюк? Чи можна було зробити більше? Можна було. За що усіх своїх виборців і перепрошую, і щиро бажаю, аби нинішні і прийдешні їхні обранці були кращими.
За критику – наперед дякую.
Наостанок процитую (мовою оригіналу) епітафію російського письменника С. Смирнова на могилі аноніма:
Здесь похоронен аноним,
И причандалы иже с ним,
Лежи плита на нем, как пресс,
Чтоб сей усопший не воскрес!
Є чим крити, аноніме?
З повагою, колишній депутат – Ігор Гаврилюк