Костишин Михайло Йосипович (с. Нижній Струтин, Рожнятівський район, Івано-Франківська область, 09.04.1971 — 25.02.2014) щиро переймався долею країни, будь-яка несправедливість торкала за живе, наче струм, крізь усе тіло проходили новини про негаразди у державі, зупиняючись на кінчиках пальців і недаючи спокійно спати. Йому хотілося кращого життя для себе і близьких саме в Україні.
Михайло — найстарший із трьох синів Йосипа та Орисі. Це дозволяло як захищати молодших братів, так і повчати їх, давати настанови. У той же час сам був самостійним, тримався власної думки, відхиляв будь-які вказівки. Різниця у віці між хлопцями несуттєва, тому у дитинстві вони багато часу проводили разом: гралися на берегах річки Чечва, що протікала повз саму хату, збирали у лісі ягоди, сік з яких дуже полюбляли, пізніше — косили сіно, пасли худобу.
Увесь вільний від уроків час займала сільська господарка. Після закінчення школи, юнак поступив у лісотехнічний технікум, що у Брянській області (Росія), де провчився чотири роки. Диплом давав можливість працювати у лісництві Рожнятівщини, але скрутний період 90-х років, коли заробітню плату люди очікували по півроку, змусив шукати шанс на краще життя за межами країни. Так, Михайло, як і його брати Роман та Василь, став на наступне десятиліття заробітчанином. Спершу працював різноробочим у Чехії, згодом — у Польщі та Пуртугалії. Чоловік бачив добробут іноземних держав, ідеальні дороги, щасливих, усміхнених людей, і від цього ще більше щеміло серце за свою країну, що тонула у корупції, безробітті, розрусі.
У підлітковому віці з Михайлом трапився нещасний випадок, через який він втратив праве око. Це була не лише фізична, але і психологічна травма для хлопця, яка залишила свій відбиток на його особистому житті. І в молоді роки, і на заробітках, і навіть на Майдані у чоловіка були симпатії, проте розвитку романтичні стосунки не отримували. На відміну від молодших братів, у яких уже по двоє дітлахів, Михайло так жодного разу і не пов’язав себе вузами Гіменея. Можливо, сумував з цього приводу, але обговорювати не вважав за потрібне. Свій вільний час та енергію спрямовував на спілкування з друзями, яких мав доволі багато, різноманітні хоббі, роботу.
У його компанії були чоловіки різного віку. Усі вони входили у неформальний дискусійний клуб, де регулярно обговорювали політичну ситуацію у країні. Михайло загалом любив спілкуватися, але пусті ляси не точив — розмовляв тільки на теми, що його цікавили. Був прямим, серйозним, словами не розкидався, іноді вмів і пожартувати. У бесіді, бувало, проявляв запальний характер, яким вдався у свого батька, і наполегливо відстоював власну точку зору, через що часто піддавався критиці. Зазвичай, суперечки траплялися на ідейному ґрунті, адже Михайло дуже вболівав за Батьківщину і брав близько до серця все почуте, прочитане.
Чоловіка також хвилювала доля українського народу і держави в історичному ракурсі. Він цікавився фільмами, книгами, газетами, матеріалами зі сайтів на цю тематику. Періодичні видання ретельно зберігав.
Ще одним захопленням з юнацьких років був футбол: ганяв м’яча з односельчанами, переглядав матчі, роками робив підшивки журналів. Уболівав за київське «Динамо». Мама пригадує, як разом дивилися гру, коли Михайло ще навчався у старших класах, і вона сказала, що улюблена команда сина програє. Так і вийшло. Хлопець плакав і звинувачував мамине пророцтво. З часом обидвоє сміялися над тим випадком.
Через смерть тата у 2005 році, а також через проблеми із зором, Михайло більше не їздив на роботу за кордон й оселився у батьківській хаті разом із матір’ю. Виконував різні ремонтні роботи в односельчан, підтримував власне ґаздівство. Останні роки приводив до ладу свій будинок: перекрив дах, поштукатурив. Для зовнішньої обробки стін мав намір використати мозаїку зі скла з-під розбитих пляшок. Уже і необхідну кількість матеріалу назбирав. На подвір’ї планував встановити лазню, для якої зробив усі заготовки. У Михайла було багато інструментів для будівництва, оскільки позичати у когось не любив. Часто з доброї волі він допомагав друзям і сусідам, а одному з кумів навіть разом хату ставили. Завдяки своїй працьовитості чоловік ніколи не відмовляв і не скупився у власних послугах. Роботу виконував ретельно, неквапливо, у всьому прагнув досконалості.
Коли Михайло хотів відпочити, то йшов до лісу по гриби чи ягоди, або на річку ловити рибу. Особливу радість одержував від зимової риболовлі. З усіх походів повертався з повними торбами провізії і готував прекрасні страви. Також тривалий час цікавився бджолярством. Минулого року обладнав вулики, медогонку та інший інвентар. На це ж літо друзі мали дати рій бджіл, які б спершу базувалися біля обійстя, а згодом переїхали би на кілька тижнів у гори для виготовлення смачнішого меду.
Важливе місце у житті було відведено друзям. У молодості часто збиралися з хлопцями у когось удома, щоб почитати книжки, пограти у шахи, ходили на танці у клуб. Під час пікніків Михайлу делегували готувати шашлик — у нього найкраще вдавався. Він був другом, на якого завжди можна було покластися і в радісні хвилини, і в гіркі. Нових людей у коло спілкування приймав неохоче, а серед своїх був відкритим і щирим, ділився переживаннями, думками. З деким навіть мали спільний ритуал: щоранку, не залежно від пори року, обливалися холодною водою.
Під час подій Помаранчевої революції друзі заохочували Михайла їхати до Києва, а цього разу все було навпаки. З перших чисел грудня він з кращим другом Ігорем стояли на Майдані, де примкнули до сотні з Жовтневого палацу, ходили на пікети, чергували вночі на барикадах. Додому приїжджав на декілька днів, аби привести себе в порядок, зігрітися. І коли на Грушевського почали стріляти, жорстоко бити і дійсно була потрібна чоловіча сила, його впертість, сміливість та рішучість не дозволили ховатися по закутках. Хоч обіцяв матері, що втретє не їхатиме, та повважав, що нема чого втрачати, тому — вперед! Уже з порога гукнув: «Я поїхав». Мама і не очікувала, тому не встигла, як робила це завжди, перехрестити на дорогу... Ще місяць у напівпритомному стані після нещасного випадку в дорозі він чіплявся за життя. Марно...
Банківські реквізити на ім’я матері загиблого Костишин Орисі Василівни:
Ощадний Банк України
р/р 2909628
МФО 336503
Код 09336500
Призначення платежу: для зарахування на картковий рахунок № 26205000502399
Блоги про інших Героїв “Небесної сотні” з Прикарпаття:
Прикарпатська “Небесна сотня”: Богдан Калиняк
Прикарпатська «Небесна сотня»: Ігор Дмитрів
Прикарпатська «Небесна сотня»: Ігор Ткачук