На обійсті родини Степана Бандери у Старому Угринові сьогодні — бронзовий пам’ятник (встановлений у серпні 1992 року). Це четвертий за рахунком пам’ятний знак, який виявився набагато довговічнішим за своїх попередників. На місці ж двох кам’яних монументів тепер — тільки уламки, а в одній із експозицій історико-меморіального комплексу — голова з погруддя Степана Бандери, яка залишилась після підривів. Намагаючись знищити навіть найменші паростки пам’яті про національного героя, радянська влада зробила „ведмежу” послугу сама собі: про підриви заговорили вголос і повсюди, а національно свідомі „бандерівці” навіть ціною власного життя захищали монументи від знищення.
За 2 міліметри від смерті
Перший пам’ятний знак у вигляді дерев’яного хреста на подвір’ї родини Бандерів був встановлений ще у жовтні 1989 року. Ініціаторами стали молоді члени Спілки незалежної української молоді. Таким чином було відзначено 30-ту річницю загибелі Степана Бандери. Проте хрест проіснував недовго: буквально через кілька днів його знищили представники радянської влади.
Два наступні пам’ятні знаки зазнали такої ж долі. Так, у 1990 році, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, був встановлений пам’ятник з каменя у вигляді тризуба з бюстом Степана Бандери всередині. Його охороняли місцеві мешканці. Проте 30 грудня, близько 5-ї години ранку, коли люди вже розійшлися по домівках, пролунав вибух. За спогадами мешканців села, якась невідома жінка вночі поклала квіти до пам’ятника Степану Бандері. У квітах, очевидно, і була захована вибухівка.
Другий пам’ятник з каменя був за зовнішнім виглядом копією першого, тільки — вищим. Його встановили 30 червня 1991 року. Процес відновлення пам’ятників не був надто публічним і відбувався у напівпідпільній обстановці. Опікувалися виготовленням другого монументу представники політичної громадськості Калущини.
На координаційній раді СНУМ (тоді її очолював калушанин Роман Король. — Авт.) було прийняте рішення про охорону пам’ятника. Отож щодня по 1-2 спілчан спільно з добровольцями-мешканцями Старого Угринова несли нічну варту біля монументу.
10 липня на варту заступив 20-річний СНУМівець Василь Максимчук, який щойно повернувся зі строкової служби.
— Того дня я та ще четверо людей із села почали охорону близько 6 години вечора, — розповідає Василь Максимчук. — Абсолютно беззбройні, ми не очікували явно агресивних дій. Близько опівночі угринівці розійшлися: залишився тільки я та ще один чоловік — Ярослав Турчиняк.
Василь Максимчук твердить: у нього тоді було погане передчуття. Близько 3-ї години ночі він зійшов вниз вулицею і раптом помітив двох осіб у масках і з автоматами. Зразу промайнула думка: можливо, зі знайомих хтось вирішив пожартувати. Та зразу ж наздогнала інша: у них — зброя! Коли чоловік зрозумів, що тут не до жартів, то кинувся до незнайомців, розштовхав їх і побіг у бік каплички. Проте, визнає Василь Максимчук, зробив велику помилку, адже вибіг прямо на світло (на каплиці горіла лампочка. — Авт.), тож став прекрасною мішенню.
— Перша куля просвистіла у мене біля голови, — пригадує Василь Максимчук, — друга — потрапила у руку і я втратив свідомість. Ця куля була зміщеного центру. Такі у Радянському Союзі використовували у роки війни, хоча офіційно існувала заборона на їхнє використання. Куля потрапила у руку, пройшла всього за 2 міліметри від серця та хребта, зачепила легеню і потрощила 2 ребра.
Другого сторожа збили з ніг прикладом, підклали вибухівку і підірвали пам’ятник. Від вибуху у будинку, що був неподалік, вилетіли вікна. Жителі старого Угри нова згадують: тієї ночі у селі хазяйнували шестеро невідомих у масках та зі зброєю. Після вибуху вони швидко зникли.
Наступної доби, каже Василь Максимчук, схожі злочини були скоєні у Зашкові на Львівщині: тут невідомі особи підірвали пам’ятник Євгену Коновальцю. Цієї ж ночі в Естонії був розстріляний митний караул, а у Прибалтиці було зірвано пам’ятник лісовим браттям.
За словами голови постійної комісії з питань захисту прав людини, законності і правопорядку обласної ради Романа Шевчука, слідство дійшло висновку, що злочини у Старому Угринові та Зашкові були ретельно сплановані і координувалися з одного центру. Від оперативників також довідалися, що в зазначені дні на Яворівському полігоні “гостювали” невідомі військові, які на двох вертольотах вилітали і до Старого Угринова, і до Зашкова, а після вчинених злочинів зникли у невідомому напрямку. Роман Шевчук твердить: депутати облради тоді зверталися із запитом до Генеральної прокуратури України, проте отримали відповідь, що причетність військовослужбовців до скоєння зазначених злочинів не виявлена. Тим часом у неофіційних розмовах йдеться про військовий підрозділ „Альфа”, який нібито і став виконавцем всіх підривів.
Тоді у ході порушення кримінальної справи були допитані керівники відповідних відомств — міністр оборони СРСР Дмитро Язов і голова КДБ Володимир Крючков. Перший з них заявив, що ніяких наказів з цього приводу не давав і хто зруйнував пам’ятники, йому невідомо. Крючков відмовився давати свідчення.
Насправді ж міністр оборони колишнього Союзу Язов лукавив, бо в листі № 223 від 13 грудня 1990 року, підписаному ним же, читаємо: “Мною отдан приказ командующим войсками военних округов и флотов… решительно противодействовать сооружению памятников и других форм прославления фашистов и их наймитов, ликвидировать уже имеющиеся символы такого рода”. У тому ж листі Язов наголошував: “Обстановку в Западной Украине… оцениваю сложной, напряженной и взрывоопасной, требующей от командиров и политорганов Прикарпатского военного округа дополнительных мер по поддержанию бдительности, боевой готовности войск…”.
Сьогодні депутати облради через народних депутатів Зіновія Шкутяка, Миколу Круця та Романа Ткача вирішили звернутися до Верховної Ради та Генпрокуратури з вимогою відновити слідство за подіями 17-річної давності.
До 100-річчя Бандери
Сьогодні на місці оселі Бандерів залишилася тільки одна кімнатка. Завідувач експозиції історико-меморіального комплексу Степана Бандери Михайло Базів твердить, що це фактично 1/8 від колишнього будинку.
— У планах на цей рік — капітальний ремонт родинної хати Бандерів, — розповідає Михайло Базів. —Адже частина будинку, яка залишилася, була наприкінці 1980-их відновлена тільки ззовні. Всередині все залишається у жахливому стані. По можливості, ми постараємося відтворити все у початковому варіанті. Адже в експозиціях історико-меморіального комплексу зберігаються речі з будинку Бандерів — дзеркало, годинник, шаховий та робочий столи.
До 1978 року у оселі родини Бандерів була облаштована сільська школа. А у 1982 році обійстя разом із будинком було продано одному місцевому мешканцю за умови: зруйнувати родинний будинок Бандерів. Чоловік, будуючи власне житло, поволі розбирав хату Бандерів, допоки не залишилася тільки одна кімната.
Помешкання угринівця під час вибухів було частково пошкоджене. А згодом місцева влада запропонувала йому інше житло. На родинному обійсті Бандерів у 2000 році був споруджений історико-меморіальний комплекс.
Того ж 1982 року була вщент зруйнована капличка (датується 1880-им роком), у якій проводив деякі обрядові відправи батько Провідника — о. Андрій Бандера. Вона була відновлена у 1989 році.
— Минулого року за кошти районного бюджету на могилі Глодзінських-Бандерів було встановлено надмогильний пам’ятник, — розповідає Михайло Базів. — Тут поховані дідусь та бабуся Бандери по материнській лінії — о. Володимир та Катерина. А також мати Бандери Мирослава та найменша сестра, також Мирослава (померла у дитячому віці).
До 100-річчя Степана Бандери, яке будемо відзначати у перший день наступного року, також планується ряд інших заходів. Серед найважливіших та наймасштабніших — ремонт історико-меморіального комплексу Степана Бандери (який уже розпочався), капремонт родинного будинку Бандерів, реконструкція постаменту пам’ятника Бандери, і (мрія районної влади) — облаштування дороги до історико-меморіального комплексу.
Нещодавно історико-меморіальний комплекс було передано з балансу Прикарпатського університету імені Василя Стефаника на баланс ОДА. Можливо, разом із цими змінами поліпшиться також фінансування музею, яке було досить незадовільне: університет погоджувався фінансувати музей, але тільки на рівних із владою частках.
Розроблено також просвітницькі заходи та запропонована ідея для гідного вшанування Бандери на державному рівні. Зокрема, планується виготовити пересувну фотовиставку для демонстрації її у населених пунктах області, навчальних закладах, культурно-освітніх установах, військових частинах, а також організувати у молодіжних оздоровчих таборах патріотичні акції з відзначення 100-річчя Степана Бандери.
Обласна рада планує звернутися до Нацбанку України із пропозицією про випуск ювілейної монети, а до „Укрпошти” — про випуск поштової марки, конверта, буклета, календаря.
Використані матеріали газети “Галичина”.
На світлині: Так виглядав перший пам’ятник Степану Бандері.
Сакральний момент випікання пасок
