На початку липня Калуська міська рада оголосила конкурс кращих проектних пропозицій з влаштування надбудови над приміщенням арт-галереї та історико-краєзнавчого музею на вул. Шевченка, 7.
Таким чином влада ініціювала добудову другого поверху і визначила, що до нього має бути влаштований окремий вхід. Натомість переможця конкурсу зобов’язували провести капітальний ремонт приміщення арт-галереї та музею, пофарбувати фасад, влаштувати стрільчастий дах з покриттям металочерепицею, замінити вікна галереї на металопластикові та провести благоустрій прилеглої території. Це більш-менш стандартний перелік вимог, які влада висуває бажаючим добудувати щось на громадських будівлях.
Незважаючи на те, що йдеться про єдиний у місті історико-краєзнавчий музей, жодних обмежень щодо майбутнього використання другого поверху в умовах конкурсу не виставили. Тому цілком ймовірно, що над музеєм і арт-галереєю з’явиться черговий комерційний об’єкт на кшталт кафе, магазину чи салону гральних автоматів. Втім таке неорганічне (щоб не сказати ненормальне. — Авт.) сусідство анітрохи не бентежить ідеологів оголошення конкурсу. Зате воно неабияк схвилювало громаду.
Так, на калуському Інтернет-форумі (http://forum.kalush.info) тема добудови над галереєю тривалий час жваво обговорювалася небайдужими калушанами і практично в усіх викликала протест.
Позиція влади
І заступник міського голови з питань будівництва Василь Петрів, і головний архітектор міста Петро Пострильоний висловили переконання, що для того, аби архітектурний комплекс, який поєднує два щойно збудовані триповерхові будинки та будівлю арт-галереї, набув довершеного вигляду, другий поверх добудовувати потрібно. Але на питання, у якій формі має відбуватися добудова і що тут доцільно влаштувати, позиції розійшлися. Так, Петро Пострильоний відкидає можливість облаштування тут комерційного об’єкту і зазначає, що оскільки йдеться про історичну стару будівлю, яка використовується як культурний об’єкт, доцільно було б добудувати щось з легких конструкцій, наприклад, зі скляним дахом. Можливі кілька варіантів використання другого поверху. Але краще, щоб це відбувалося у культурних чи громадських цілях. До прикладу, у надбудові можна було б влаштувати постійну експозицію народної творчості чи (зважаючи, що йдеться про важливу для історії єврейської громади Калуша будівлю. — Авт.) єврейський культурний осередок.
Жодних формальних застережень до зведення надбудови немає, адже сама споруда не належить до пам’яток архітектури державного значення (таких у Калуші взагалі немає. — Авт.). Тож і не мусить бути збережена в існуючому вигляді.
У свою чергу, Василь Петрів у поєднанні музею з комерційним об’єктом нічого екстраординарного не бачить. Проте посадовець повідомив, що в анонсований день — 3 серпня конкурс не відбувся. Загалом від своєї ідеї влада не відмовилася, але захід відклали. Адже відразу після оголошення конкурсу на адресу міської ради надійшло звернення від єврейської громади (за підписом головного рабина Івано-Франківської області пана Віктора (Мойше) Колесника. — Авт.) з проханням дати пояснення такому рішенню міської влади. Василь Петрів повідомив, що у відповідь було надіслано детальне пояснення планів щодо майбутньої надбудови. Відповіді наразі ще немає.
Звичайно, будівля має значення для єврейської громади. Проте, підкреслив Василь Петрів, вона перебуває у власності громади міста. Тож її майбутнє вирішуватиме міська рада. Втім, влада готова йти назустріч єврейській громаді. У принципі, якщо остання погодиться своїми силами провести у будівлі ремонт та виявить бажання піти назустріч місту і добудувати другий поверх, тут спокійно може розташуватися єврейський культурний осередок. Наразі подібних пропозицій не надходило.
Один з лідерів єврейської громади Калуша Ігор Кернер переконаний, що будівля має залишатися одноповерховою. У своєму коментарі „Вікнам” він зазначив:
— По-перше, ми не раді таким задумам міської влади і проти добудови другого поверху як такого. По-друге, є серйозна підозра, що забудовник і власник другого поверху з часом захоче приватизувати і перший. Тому ми написали відповідного листа до міської ради і отримали відповідь, що про зміну форми власності не йдеться.
Єврейська громада проти, але питання у тому, чи цього достатньо, аби відмінити рішення про проведення конкурсу. Крім того, будівля проектувалася як одноповерхова, тому надбудова може зруйнувати фундамент і те, що є. І головне — я не розумію сенсу: для чого тут щось добудовувати? Кому це потрібно? Місту, громаді? Принаймні, я такої потреби не бачу.
Щодо можливостей єврейської громади щось добудувати своїми силами, то їх немає. Ми — неприбуткова організація, членських внесків не збираємо, і витрати, пов’язані з будівництвом, нам не до снаги. Єврейська громада Калуша навіть не може відновити зруйнований вандалами паркан навколо єврейського цвинтаря.
Питання добудови над арт-галереєю — дискусійне. Проте можна стверджувати: саме реакція з боку єврейської громади пригальмувала (але остаточно не відмінила) процес підготовки до конкурсу. Так само залишається фактом, що ні товариство охорони пам’яток архітектури, ні управління культури, ні гуманітарний заступник міського голови своєї офіційної позиції так і не висловили, і у розвиток ситуації ніяк не втрутилися.
Очевидно такі речі, як майбутнє культурних і мистецьких центрів, збереження архітектурної історичної спадщини є другорядними. На першому місці сьогодні — комерція. Присутність бізнесу нині можлива усюди — і на території навчальних закладів, і у самих навчальних закладах, і навіть, як виявилося, у будівлях, які мають історичну цінність і віддані під громадські музеї.
Довідка „Вікон”: будівля на вул. Шевченка, 7 збудована у 20-х роках минулого століття єврейською громадою як культурно-просвітницький центр (Кегела). У радянські часи приміщення використовували під парткабінет, потім — як бібліотеку товариства „Знання”. Свого часу тут урочисто приймали у піонери дітей міста. За часів незалежності у будівлі деякий час квартирувало управління культури міськвиконкому, і тільки згодом тут з’явився музей та арт-галерея.
”Звертаюся до Вас на прохання знайомої людини, співробітника історико-краєзнавчого музею Калущини. Можливо, Ви не звернули увагу, але в газеті „Дзвони Підгір’я” за 07/07 07 було оголошення про конкурс архітектурних проектів на надбудову до приміщення музею. Термін закінчення конкурсу — 01/08/07. Це кінець нашому єврейському будиночку. Старанно мовчить рідне управління культури, не подає ознак життя товариство охорони пам’яток. Навіть калуські художники роблять вигляд, що нічого не відбувається. Як завжди гроші вирішують все, але, коли перебудовують пам’ятки архітектури, яких і так у місті одиниці, то це привід до бунту!”
„Так, друже, це є проблема, але нам тут її не вирішити. Все чудово розумію, що там відбувається. Як вирішить наша міська влада, так воно і буде, хіба якщо єврейська громада захоче повернути собі свою Синагогу (Народний дім. — Авт.), то тоді воно дасть ефект, а так — нічогісько”.
„Обуренню не має меж, пам’яток історичних у нас в Калуші на пальцях перерахувати можна. Прикро, що замість зберегти — знищують…”
”Тепер про те, чи можна ще щось зробити. Можна і треба, бо навіть якщо вже затвердили план добудови, то все рівно можна підняти на ноги ЗМІ, спробувати задіяти депутатів.
Ну, а на рахунок євреїв, то вони (міська і обласна громада) вже висловили протест, але після подій 1941-1945 років їх у Калуші та й в області вже дуже мало, а тому ніхто не прислухається. Будемо надіятися, що у них є зв’язки у вищих ешелонах влади і тим зв’язкам небайдужа доля Калуша”.
„А як дійде до пікетів, то можна зняти на камеру і показати по ізраїльському телебаченню? То би дійсно подіяло. Думаю, там живе більше калуських євреїв, ніж у самому Калуші”.
Інтернет-форум http://forum.kalush.info
Ватикан: коли час зупинився