Щаслива „вісімка” під №74: екіпаж з Калуша став бронзовим призером чемпіонату України з авторалі

Чемпіонат України з авторалі-2007 закінчився свого роду сенсаційно. Перш за все, тому, що бронзовими призерами України у класі „U-2” (автомобілі з об’ємом двигуна до 1600 см3) стала маловідома у середовищі вітчизняного автоспорту команда з Калуша.
Переглядів: 412

Відтак про наше місто почали говорити не тільки як про гіганта нафтохімічної промисловості, але і як про місто автоспорту.
Ще рік тому калуський екіпаж, який дебютував у кількох етапах українського чемпіонату з авторалі, можна було назвати просто ентузіастами своєї справи і автолюбителями. За результатами цього року їх уже сміливо можна наректи якщо не асами, то принаймні автогонщиками-професіоналами. Адже п’ятеро закоханих в автоспорт хлопців підкорили складні і важкопрохідні траси усіх семи етапів чемпіонату України, один з яких (липень, м. Ялта) водночас був і етапом європейського чемпіонату. Автогонщики з Калуша зайняли досить високу позицію у рейтингу українських ралістів і з ними познайомилися чи не всі прихильники вітчизняного автоспорту. Мабуть, варто зі своєю командою познайомитися і калушанам: пілот Сергій Жолінський, штурман Олексій Дудка, механіки Олег Боднар та Іван Химуля і директор команди Степан Скиба.

На заваді перемозі
стала… скеля
Чи не найбільше запам’яталися калуському екіпажу змагання у Ялті, адже участь у них брали більше 80 команд. Варто уявити лише один епізод з цього ралі, щоб окреслити усю серйозність і екстремальність автоспорту загалом.
...Яскраво-жовта з синім „вісімка” з числом „74” на борту мчала ялтинським серпантином з крейсерською швидкістю, віртуозно долаючи поворот за поворотом звивистої і рівної, як долоня, асфальтованої траси. Ніщо не віщувало особливої небезпеки для екіпажу спортивного авто. Крім хіба що занадто великої кількості гравію на дорожньому полотні, занесеного сюди машинами, які торували цей шлях у попередньому заїзді. На одному з найкрутіших віражів підйому на Ай-Петрі „вісімку” калуського екіпажу у складі пілота Сергія Жолінського та штурмана Олексія Дудки несподівано понесло і машина практично втратила керування. Перед екіпажем постала дилема: або вони, рятуючи авто, притискаються до кам’яної скелі обабіч дороги, або ж, економлячи час і, відповідно — призовий результат заїзду, йдуть на відчайдушний ризик з реальною можливістю опинитися у морі, скотившись з крутого обриву. Калушани прийняли єдино правильне рішення і на повному ходу „притулилися” до скелі лівим бортом. Обірвавши задній бампер і добряче пом’явши лівий бік машини, наш екіпаж продовжив змагання. Щоправда, кілька хвилин, витрачених на оправлення від тимчасового шоку і побіжний огляд авто, зіграли свою негативну роль у підсумках заїзду, адже, претендуючи на бронзові нагороди серед 18-ти екіпажів класу „U-2”, калушани закінчили етап на п’ятому місці.
Слід зазначити, що у таку ж халепу буквально кількома хвилинами раніше втрапив і екіпаж з Одеси, який претендував на першість у цьому заїзді. Але одеситам поталанило менше, адже їхня „вісімка” врізалася у скелю, як кажуть, „лоб в лоб”, а тому про чемпіонство у такому випадку їм можна було і не згадувати.
— Це була надзвичайно важка траса, — згадує Сергій Жолінський. — Особливо для нас, бо ми вперше виїхали на справжній асфальт. Плюс круті віражі гірського серпантину і надзвичайно високі швидкості, адже на кількох відрізках ми розганялися і до 180 км/год. Перед заїздом кожен екіпаж складав так звану легенду, тобто проїжджав трасу, робив відповідні відмітки про кількість і крутизну поворотів, якісь особливі орієнтири (скелі, камені, дерева тощо), а вже потім здійснював пробний заїзд з дотриманням усіх Правил дорожнього руху і допустимого режиму швидкості. Коли ж почався „бойовий” заїзд, багато чого зі складеної нами легенди нівелювалося через справжній драйв змагань. Наш штурман просто фізично не встигав читати легенду, адже багато чого на трасі змінилося після попередніх заїздів машин інших класів. Наприклад, потужні повнопривідні машини нанесли на трасу дрібного гравію, через що третина екіпажів, потрапивши в аварійні ситуації, не змогла доїхати до фінішу.
— Я б не сказав, що львівська траса була легшою, — доповнює штурман Олексій Дудка. — Лінія траси проходила лісовою розмитою дорогою, місцями — дуже заболоченою. Враховуючи дощову погоду і глинистий грунт, тоді нам також дуже поталанило. На одному з поворотів нас знесло у кювет. Добре, що залишилися неушкодженими. Правда, у машині обірвало гальмівний шланг. І той час, поки витягували і ремонтували „вісімку”, знову зіграв нам не на користь, бо з другого результату ми „скотилися” на п’ятий. Зате фінішували, а це в умовах такої складної траси — уже високий результат, яким не могли похвалитися ті, що з траси зійшли. А взагалі кожен з етапів по-своєму складний. Які лише сюрпризи не підносила нам буковинська траса: і стрімкі підйоми, і гравійні серпантини, і лісові болотисті ділянки. Але ми її пройшли і навіть стали призерами етапу.
Мрія автогонщиків — гаражний бокс
Найбільшим своїм цьогорічним досягненням самі хлопці вважають те, що у Калуші сформувалася справжня професійна команда — єдина в Івано-Франківській області. Другою за власним рейтингом перемогою вони вважають бронзові нагороди чемпіонату України. А ще вони неабияк гордяться своїм авто — ВАЗ-2108, яке зі звичайної стандартної моделі з об’ємом двигуна 1300 куб. см і 4-ступеневою коробкою передач на старті чемпіонату до його завершення перетворилося у потужну машину, „зафаршировану”, за висловлюванням членів екіпажу, на 80% комплектності справжнього спортивного авто.
— Зараз ми маємо хороші „бойові” колеса, підвіску та коробку передач, — тішиться технічними здобутками директор команди Степан Скиба. — При створенні команди усі організаційні і технічні питання були за мною, то відповідно я старався по максимуму долучитися до майбутніх перемог, запорукою яких, перш за все, є відповідне технічне забезпечення. Що стосується доукомплектування нашої машини, то ми з Сергієм Жолінським вишуковували усілякі новинки, які б відповідали безпосередньо нашому авто. Спочатку випробовували на моїй власній „дев’ятці”, а коли та чи інша деталь „приживалася”, то вже тоді сміливо ставили її на „вісімку”. Звичайно ж, наша машина ще далеко не ідеальна у технічному плані, та все ж максимально доведена до повного спортивного „фаршу”. Під час кожного етапу я постійно перебував на ДОПах, вивчав технічний стан машин-конкурентів, переймав новий досвід і ділився з колегами набутим. Саме у таких напружених і екстремальних умовах, коли кожна секунда для екіпажу дорога, ми і набували навиків, які нам згодяться у майбутньому. Цей сезон ми оцінюємо як своєрідне „прощупування грунту” і вивчення досвіду інших гонщиків. Зараз ми вже знаємо, на що саме потрібно поставити більший акцент у наступному сезоні, і готуємося до нього зі всією серйозністю. Адже це вже буде не дебют. Ми маємо зайняти свою усталену позицію у верхівці кращих екіпажів України.    
Прагнення калуського екіпажу опинитися у числі чільних команд вітчизняного автоспорту і справді зможе стати реальністю, адже результати цього сезону говорять самі за себе. Майстерність і технічна підготовка команди варті уваги не тільки звичайних калушан, але і міської влади, від якої автогонщики чекають підтримки.
— Звичайно ж, для досягнення хороших результатів в автоспорті, — каже Степан Скиба, — як і, зрештою, у будь-яких інших видах спорту, необхідно залучити певні кошти. І хоча ми не футбольна команда, та все ж технічний вид вимагає чимало грошей. Приміром, на участь в одному етапі треба затратити як мінімум 5 тис. гривень. Тому ми, користуючись нагодою, хочемо подякувати тим людям, чиє меценатство дало нам змогу не тільки створити команду, придбати і оснастити автомобіль, але і добитися тих перемог, яких ми досягли цього року. Це — заступник міського голови Ігор Очкур і сам міський голова Ігор Насалик, але не як посадовці чи керівники міста, а виключно як приватні особи, Валерій Ляшуга (СП ТзОВ „Галтекс”), Сергій Барна (ТВП „Стиль”). Особливо хочемо подякувати приватному підприємцю Євгенові Яковчуку, адже він тимчасово прихистив наше авто і команду на своїй станції техобслуговування автомобілів. Нам поталанило, що він, будучи у минулому автогонщиком (У 1986 році виступав за команду ДТСААФ на власних „Жигулях”. — Авт.), повністю підтримує нас і розуміє всі наші проблеми. Але і ми розуміємо, що ця „тимчасовість” розтягнулася майже на рік. Тому наша мрія — отримати за сприяння влади міста, депутатського корпусу як реальну допомогу невеликий гаражний бокс, який, до речі, зараз пустує на території ЗОШ №3. Звичайно ж, що і від хоча б мінімальної фінансової підтримки команда також би не відмовилася, хоча розуміємо, що навряд чи це питання можна буде вирішити у цьому році.