І хоч роботи завжди було багато, та все ж повсякчас із Марією Сімків була молитва. Молилась після сну, шепотіла молитву під час тяжкої праці і перед сном. Здається, Бог почув її щиру молитву. Після тяжких поневірянь жінка з родиною повернулася у рідну Україну.
Тут завзято працювала, трудилася у колгоспі. А життя знову завдало їй тяжкого удару: пожежа знищила її домівку. Довелося працювати з посиленою енергією. Продовжувала відвідувати храм Святого Отця Миколая.
У 1962 році церкву закривають, хрести руйнують, святий храм перетворюють на музей атеїзму. Марія Сімків починає їздити на підпільні Богослужіння у Стрий, відвідує церкву св. Михаїла у Калуші та продовжує молитися за відновлення рідного храму у Хотіні. І от 1989 року храм було відкрито вдруге і Марія Сімків стає тут старшою сестрою. Усі сили прикладає для відновлення храму, протягом 18 років випікає просфори (спеціальний прісний хліб для Пресвятої Євхаристії. — Авт.), працює над відновленням духовних пам’яток Хотіня. За власні кошти Марія Сімків ставить Пам’ятний хрест за тих земляків, які загинули у Сибіру.
Незважаючи на поважний вік, пані Марія і нині активно відвідує Святу Літургію у храмі Святого Отця Миколая, є членом Апостольства Молитви. До неї з великою повагою ставиться настоятель храму о. Дмитро Кишенюк та всі односельчани.
Ватикан: коли час зупинився