На попередній сесії міської ради депутати прийняли рішення про списання боргу за орендну плату громадській організації — філії Союзу українок. Після жвавого обговорення було вирішено, як виняток, списати борг за минулий рік по оренді у розмірі близько 6 тис. гривень. Таке рішення можна трактувати двояко: безперечно, світова практика говорить про те, що громадські та благодійні організації фінансуються за кошти фондів та добровільних пожертв і не претендують на допомогу із бюджетів. Проте в Україні і зокрема у Калуші про впровадження цієї практики говорити ще зарано: меценатство у нас ще занадто мало розвинуте. Але, безперечно, такі дії міської ради щодо громадських утворень потребують систематизації та єдиного підходу.
Міський голова Ігор Насалик рішення не підписав. А, згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування”, “рішення міської ради у п’ятиденний термін із дати його прийняття може бути зупинено міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради з обгрунтуванням зауважень. Якщо рада відхилила зауваження міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності”. За словами Володимира Іваницького (“Наша Україна), використавши право вето, міський голова мав його застосувати до кінця, тобто, дотримуючись законодавства, внести питання повторно на розгляд сесії. Натомість питання щодо списання боргу Союзу українок не було включене до порядку денного.
— Ви перевищили свої повноваження з управління комунальним майном — це прерогатива міської ради, — звернувся до міського голови депутат.
Ігор Насалик свою позицію пояснив суто турботою про рівний доступ усіх громадських організацій до коштів міського бюджету.
— Я не хочу, щоб розглядали тільки одну громадську організацію, — стверджує Ігор Насалик. — 170 кв. метрів — і кого там тільки немає. А чому ми не говоримо про інших? Я, наприклад, вважаю, що “Батьківщина молода” працює краще. Якщо вас щось не влаштовує — оскаржуйте у суді.
Варто зауважити, що порівняння “союзянок” із фактично молодіжним крилом політичної партії є некоректним, адже тій же “Батьківщині молодій” легше профінансувати свої заходи та існування, ніж філії Союзу українок. Тож складається враження, що таким чином громадську організацію просто “виживають” із приміщення, площею 170 кв. метрів, яке розташоване у центрі міста.
Міська рада може реально допомогти громадським організаціям. Для цього потрібно розробити єдині критерії, за якими відбиратимуться громадські утворення для фінансування з міського бюджету. Від громадських організацій можна вимагати звіт, програму дій — одне слово, всю документацію, яка дасть можливість місту визначитися із переліком громадських організацій, які отримають допомогу із міського бюджету. Це може бути як фінансова підтримка у вигляді певної суми коштів на розвиток організації, так і пільгова орендна плата за оренду комунального майна.
Зараз своїми діями міський голова поставив громадську організацію перед загрозою втрати приміщення. Адже, за словами голови Фонду комунального майна територіальної громади міста Богдана Когута, умовами договору оренди передбачено розірвання договору у разі, якщо орендар не вносить плату за приміщення більше трьох місяців. Проте голова Фонду заперечив намір влади (принаймні — на даному етапі. — Авт.) розірвати договір оренди із філією Союзу українок.
Окрім цієї громадської організації, близько 5-6 тис. гривень орендної плати бюджету боргує ще міськрайонний об’єднаний комітет Товариства Червоного Хреста.
Школярі допоможуть бюджету?
— Ніколи не думала, що наша робота оцінюватиметься кількістю квадратних метрів, — каже голова філії Союзу українок, режисер за освітою, кіносценарист, лауреат премії “Коронація слова” Любов Липовська. — Ми не рахуємо, хто скільки метрів у місті використовує під свій бізнес. Усі хочуть бачити Калуш європейським містом. А де у нас у європейському місті театри, галереї, філармонії, виставкові зали? У центрі міста маємо порожній фонтан, а сам центр починається з магазинів, на вітринах яких — білизна, залів гральних автоматів та більярдних. Наша “союзівка” стратегічно вибудована як осередок збереження духовності та національної культури. “Союзянки” від 1990 року (з часу відновлення філії. — Авт.) зібрали величезний архів етнографічних, історичних документів. На цих матеріалах свої наукові праці захистили чимало молодих калушан. Союз українок завжди проводить святкування традиційних українських свят.
Спочатку громадська організація існувала суто як жіноча. Зараз вона нараховує 59 осіб, із них троє — жінки мужньої долі, які перебули каторги та заслання (на початках відновлення філії таких було десятеро. — Авт.). Кілька років тому “союзівка” відчинила двері для молодшого покоління, щоб знайти порозуміння між цими двома, здавалося б, зовсім різними світами. У Союзі українок мирно співіснують думки та погляди 70-річних паній та підлітків. Із Союзу українок “вийшов” молодіжний театр “ЛюбАрт”, який нещодавно захистив звання народного і працює цілком самостійно при районному Народному домі. Проте робота з молоддю — це не тільки театр.
— До “союзівки” навідуються загалом близько сотні дітей, — твердить Любов Липовська. — Щовечора їх тут не менше сорока. Ми організовуємо зустрічі із письменниками та митцями, літературні читання. Або ж просто розмовляємо на болючі для молоді теми. У центрі міста після 18.00 не знайдеш жодних відкритих для дітей дверей, окрім наших. Хоча цими проблемами мали б займатися спеціальні служби міста, які за це отримують гроші.
Учасники молодіжного театру “ЛюбАрт” Аня, Марта, Віка кажуть: до Союзу українок загалом та у театр зокрема їх тягне бажання до особистого розвитку. “Ми тут учимося розмовляти розумними словами, розвиваємо свої мовлення та мислення”, — розповідають дівчата. Зізнаються: про те, що Союз закриють, думати не хочуть. І пропонують зібрати необхідну суму коштів з-поміж себе та своїх товаришів.
“Ласих” 170 кв. метрів приміщення — це насамперед гнилий підвал площею 111 кв. метрів. Решта — кімнатки, які “союзянки” ремонтували коштами організації. Опалюють дровами, бо газ дорогий. Перспективу розірвання договору оренди “союзянки” розцінюють не інакше, як спробу вигнати їх з приміщення.
— Я ніколи не думала, що більшість наших чоловіків, які при владі, хочуть зводити порахунки з жіночим товариством. Як ми будемо захищатися — не знаю. Хай подивляться в очі жінкам, які вже були виселені з України у 1939 році, дітям, які, без догляду й опіки тиняються вулицями. У мене — толерантна громадська організація. І їй соромно за тих, хто робить їм погано. Це — жінки, які, коли їх вивозили з України, мучилися від того, що не можуть справити природну потребу, але не могли собі дозволити зробити це у вагоні. Це — справжня інтелігенція ще старого гарту, — твердить Люба Липовська.
У борги по оренді громадська організація “влізла”, сподіваючись на виділені їй торік з бюджету 5 тис. гривень (їх “союзянки” так і не отримали. — Авт.). У 2007 році оренду приміщення філія Союзу українок оплатила за рахунок цільової бюджетної допомоги та спонсорських коштів. Попередня міська влада практикувала пільгову орендну плату для громадських організацій.
— Ми — не жебрацька організація і маємо великий грантовий досвід, — каже Любов Липовська. — Але не знайшли досі жодного гранту, який би передбачав оплату оренди приміщення.
Для того, щоб депутати та міська влада ближче та грунтовніше познайомилися із діяльністю “союзянок”, Любов Липовська на сесії запросила всіх відвідати громадську організацію, де на візитерів чекали також діти. Проте міська влада, за винятком секретаря міської ради Романа Боднарчука та чотирьох депутатів, проігнорувала запрошення, адже відзначала того дня Міжнародний жіночий день у ресторані “Вежа”.
Ватикан: коли час зупинився