Суд із державою

Допомогу на дітей до трьох років упродовж останніх кількох років мами отримують лише частково. Про це знають усі, як і про те, що отримати повну суму можна, лише вигравши суд. Першим це довів чоловік із Дніпропетровщини, практику якого продовжили інші. Відтак нині в управлінні праці та соціального захисту міста — 1468 заяв. Ще 380 справ чекає на рішення суду.
Переглядів: 318

Шквал судових позовів матерів про стягнення недоплачених їм сум допомог на дітей до трьох років із управлінь праці та соціального захисту спричинила розбіжність у законодавстві.
За словами юриста Олега Левицького, в Україні діють два закони, які регулюють порядок виплати допомоги сім’ям із дітьми. Перший — Закон України “Про державну допомогу сім’ям із дітьми”, у статті 15 якого йдеться про те, що допомога до досягнення трирічного віку видається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до шести років (ці кошти мало би виплачувати управління праці та соцзахисту — Авт.). Паралельно з ним є Закон України “Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, 43-я стаття якого зазначає: розмір державної допомоги для дітей віком до трьох років виплачується у розмірі не менше прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до шести років.
— Однак роками в Україні діяла інша практика, яка суперечила цим законам, — каже Олег Левицький. — Позаяк, приймаючи бюджет, депутати призупиняли дію цих двох статей і встановлювали розмір допомоги на свій розсуд. При цьому до уваги брали сукупний дохід сім’ї. Улітку 2007 року Конституційний Суд прийняв рішення визначити ці зміни до законів неконституційними. І вирішив, що допомога має надаватися у розмірі прожиткового мінімуму, а не у розмірі, встановленому Законом про бюджет, як це робилося роками. Через півроку Верховна Рада, приймаючи Закон “Про бюджет на 2008 рік”, знову ж таки наступила на ті самі граблі. Конституційний Суд, у свою чергу, знову визнав таке рішення неконституційним. У цьому році ситуація повторилася.
Саме тому почався, м’яко кажучи, ажіотаж. Хтось подав заяву в управління праці та соцзахисту, хтось — пішов до суду, хтось — ще тільки збирається. Так, молода мама Наталія Бігун каже:
— Я народила сина влітку 2006 року й отримувала на нього допомогу протягом трьох років. Про те, що реально отримувати я мала б учетверо більше, дізналася ще кілька років тому. Спочатку, як і кілька моїх знайомих, які також перебували у декретних відпустках, планувала подавати до суду. Але так і не зробила цього. Грошей на доброго адвоката у мене немає, а самостійно братися за таку серйозну справу — марна трата сил і часу. До того ж, навіть після відповідного рішення суду управління праці і соцзахисту грошей не виплачує.
Найвищий суд країни є органом, рішення якого обговоренню не підлягають, і юристи радять громадянам цим скористатися. У соціальних службах такий оптимізм не поділяють. Кажуть, доки існують законодавчі протиріччя, пільговикам буде досить складно відстоювати свої права.
Як пояснила перший заступник начальника управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради Надія Рим, наразі ажіотаж навколо виплат дітям до трьох років не вщухає. Тож, щодня в управління звертається по кілька десятків жінок із вимогою провести перерахунок та виплатити недоотримані ними гроші.
— Уже не перший місяць ми виконуємо масу додаткової роботи, — каже Надія Рим. — Фактично ми стали заручниками ситуації. Адже жінки звертаються до нас, але гроші ділимо не ми. Управління виплачує стільки, скільки передбачено Державним бюджетом. Жодних додаткових коштів ми не отримували. Ситуація виглядає наступним чином: щодня до нас приходять близько 30 жінок. Ми приймаємо їхні заяви і у визначений термін даємо на них відповіді. Більшість із цими документами звертається до суду. Калуський міськрайонний суд позови задовольняє. Ми ж, у свою чергу, подаємо апеляцію до Львівського апеляційного суду, оскільки коштів на такі виплати у нас немає. На сьогодні нам ще не надійшло жодного рішення зі Львова, хоча деякі апеляції ми подали кілька місяців тому. Відповідно — гроші ще не виплачені жодній людині.
Нині доволі складно передбачити, як розгортатимуться події, якщо суд все ж таки прийме рішення повернути ці кошти людям. Відтак, можна припустити: якщо дійде до роботи судових виконавців, то постраждають сім’ї, які отримують допомогу за поточні місяці. Найімовірніше, у них виросте чимала заборгованість. Адже, у першу чергу, гроші віддаватимуть тим, хто виграв суд, а решті — просто не вистачить.
Можливий ще й інший варіант: гроші жінкам виплатять, але згодом останні будуть змушені їх повертати. Як повідомила Надія Рим, подібний прецедент виник у травні цього року щодо виплат ветеранам війни.
— Виплати до 9 травня ми проводимо згідно із розрахунками бюджету, — каже заступник начальника управління праці та соцзахисту. — Але за Законом ці суми мали би бути більшими. Тому чимало ветеранів звернулося до суду. І Калуський, і Львівський апеляційний суди їхні позови задовольнили. Тож виконавча служба стягнула з нас відповідні кошти. Проте нещодавно ми отримали з Києва касаційну постанову. Тобто ветерани повинні будуть повернути отримані кошти. Зараз ми розсилаємо їм відповідні повідомлення, і якщо гроші не повертатимуть добровільно, то, очевидно, справи знову розглядатиме суд. Не виключено, що і з виплатами на дітей до трьох років буде аналогічна тяганина.
Утім, юристи все одно переконують: якщо мама мала право на допомогу ще у липні 2007 року, то варто подавати до суду. Адже виходить велика різниця між тими коштами, які жінка отримувала і мала б отримати згідно з законодавством. Для цього треба спочатку звернутися в управління праці та соціального захисту із заявою, де попросити у добровільному порядку виплатити цю різницю. У заяві треба вказати: коли жінка народила дитину, коли почала отримувати кошти, у якому розмірі, і в якому розмірі мала б отримувати за законом.
Якщо управління відмовиться виплатити кошти, то право цієї людини вважається порушеним, а тому вона матиме цілий рік, аби подати до суду заяву для відновлення свого порушеного права. До позовної заяви необхідно додати відповідний перелік документів: свідоцтво про народження дитини, витяг з наказу про відпустку по догляду за дитиною (якщо жінка працювала, а якщо ж не працювала, то довідку з управління праці та соціального захисту про те, який розмір і коли нараховувався тощо. — Авт.)
Ще треба сплатити державне мито — це один відсоток від суми, яку людина просить стягнути на її користь. Але не менше 51 грн. І якщо у позовній заяві є декілька вимог, то кожна з них оплачується у розмірі 3,40 грн.