Депутат міської ради Василь Гордій (фракція УНП) запевняє: окремі ідеї міського голови не сприймаються у підприємницькому середовищі міста, проте є більш, ніж вигідними для всієї громади. Василь Гордій рідко знаходить порозуміння із колегами по депкорпусу і неодноразово був звинувачений у лобіюванні інтересів окремих представників бізнесу. Попри те, планує продовжити свою депутатську кар’єру у міській раді наступного скликання за списками громадсько-політичного утворення “Голос нації”, лідером якого є Ігор Насалик. Про це та багато іншого — в інтерв’ю з депутатом міської ради, підприємцем Василем Гордієм.
— Василю Ярославовичу, чому вирішили стати депутатом? Адже Ви — успішний підприємець, а депутатська діяльність забирає багато часу і сил? Чи, може, навпаки: статус депутата дає можливість вирішити власні бізнесові питання?
— Я був депутатом міської ради першого скликання. А три роки тому прийшов у депутатський корпус вдруге під впливом ідей Помаранчевої революції, вважаючи, що знання та енергія, мої ідеї потрібні громаді.
Хочу зауважити, що за три роки, відколи я став депутатом міської ради, я не “протягнув” жодного свого питання. Більше того: моя допомога іншим підприємцям чомусь викликає у депутатів спротив і підозри. Свій голос я практично завжди віддаю на підтримку рішень, які стосуються бізнесу. На мою думку, якщо людина хоче займатися підприємницькою діяльністю, то міська влада повинна їй посприяти у цьому.
— Деякі депутати звинувачують Вас у лобіюванні інтересів окремих представників бізнесу, зокрема, Ви доволі активно відстоювали будівництво АЗС на вул. Добрівлянській.
— На засіданні депутатської комісії завжди апелюю до своїх колег: ми — не юристи, не слідчі, не прокурори і не судді. Не потрібно боятися приймати рішення — прокурор, суд чи міський голова нас поправить. Проте, щоб ці рішення не йшли врозріз із законом, на засідання депутатських комісій потрібно запрошувати юристів, експертів. І це, до речі, прописано у Положенні про комісії. Проте такою нормою депутатські комісії керуються рідко. Тому рішення часто приймаються за принципом: “Ти — мені, я — тобі”.
Щодо будівництва АЗС на вул. Добрівлянській, то питання надання в оренду земельної ділянки під її будівництво вносилося у порядок денний протягом №-ної кількості сесій, проте депутати дали дозвіл тільки на останній. Основні аргументи були такі: мовляв, там проходять міські водогони і інвестор сфальсифікував первинні документи. Проте проект будівництва отримав висновок Державної експертизи. Якщо хтось має докази про порушення норм, то потрібно звертатися до суду, а не до депутатського корпусу. А це дуже серйозна справа і складний судовий процес.
Що мали депутати? Інвестори надали висновок Держекспертизи та рішення суду, яке зобов’язувало міську раду надати земельну ділянку в оренду. Маючи такі аргументи, депутати повинні були автоматично прийняти рішення. І винести конфлікт інтересів купки осіб за межі сесійної зали.
— На Вашу думку, чи сприяє міська влада розвитку підприємництва? Адже після славнозвісного 37-го рішення землі у місті реалізовуються тільки з аукціону. Водночас підприємець-початківець не може не те, що купити, а навіть орендувати землю.
— 37-е рішення було прийняте поспіхом і його досі ніхто не відмінив. Це означає, що підприємницькою діяльністю у Калуші можуть займатися тільки багаті люди. Хоча у цілому світі загалом і в Україні зокрема передбачено оренду.
Загалом я — за те, щоб за цієї каденції міської ради місто “позбулося” землі. Звісно, продавати і виділяти землю потрібно планомірно і виважено, враховуючи стратегію розвитку міста. Чим більше людей отримають землю для підприємницької діяльності, тим інтенсивніше почне розвиватися місто. Наведу такий приклад: у 1950-их роках в Америці за 50 центів продавали сотку землі. А вже через рік власники землі сплачували 50 центів податку із 1 кв. метра.
Якщо міська рада піде таким шляхом, то депутати наступного скликання думатимуть над тим, як змусити працювати підприємців на отриманих земельних ділянках.
— Проте мають резон і Ваші опоненти, які стверджують, що земельний фонд міста не безрозмірний. І реалізувавши все одночасно, місто втратить можливість наповнення бюджету від продажу землі.
— Після того, як запрацював теперішній депутатський корпус, депутат Михайло Довбенчук (БЮТ) вніс пропозицію: зробити ревізію міських земель, визначити інвестиційно привабливі земельні ділянки, які можуть бути продані з аукціону, а також перелік землі, яку місто надаватиме в оренду. Я у багатьох моментах не погоджуюся із цим депутатом, навіть з його манерою висловлюватися, проте хочу відзначити, що ця ідея була розумною. Такий варіант для міста був би ідеальним. Проте на це потрібні були гроші і час. У міського голови не було ні часу, ні грошей, тому він пішов іншим шляхом. Так, грошова оцінка землі у 2006 році принесла до бюджету додаткові десятки мільйонів гривень. Плюс 37-е рішення. Звісно, такі дії викликали незадоволення місцевого бізнесу. Особисто я, як підприємець, теж незадоволений такими рішеннями. Це змусило мене платити вдвічі дорожче за оренду. Проте як калушанин я задоволений таким стратегічним поглядом на речі. Завдяки цьому моя дитина може відвідувати Льодовий палац, плавати у басейні, зрештою, я сам маю можливість цим займатися.
— Якщо говорити про підприємців, то складається враження, що у Калуші є “свої” і “чужі” представники бізнесу. До прикладу, фірма однопартійця міського голови Ігоря Хемича виконує багато робіт по встановленню металопластикових вікон, ремонту басейну. Будівництво скейт-парку також доручили ПП “Еліте”. Інший УНП-іст Володимир Кузик отримав унікальну можливість звести у відпочинковій зоні — міському парку — ресторан.
— Коли йшлося про спорудження у парку човникової станції, міський голова запрошував до співпраці всіх підприємців. Проте тоді всі поставилися скептично до того, що парк дійсно може зазнати фундаментальних змін. Це вже зараз кожен хотів би долучитися до розвитку парку, звісно, не без комерційного інтересу. У місті є підприємці, які сплачують до бюджету податки і нічого звідти не беруть, а є інша категорія, які виконують роботи, за які отримують плату із бюджету. Наприклад, мій бізнес побудований на послугах. Нестабільність валютного ринку, незрозуміла ситуація із прийняттям рішень міською радою, і хоча би невелика затримка із оплатою бюджетом послуг може привести мій бізнес до краху. Тому я свідомо відмовляюся співпрацювати з бюджетними коштами. Підприємці, які працюють із бюджетом, зважують усі ризики. Проте бізнес має бути впевнений, що завтра із чиєїсь захцянки те чи інше прийняте рішення не буде відмінено. Я, наприклад, щиро співчуває Ігорю Хемичу, який на відкритих торгах придбав 14 га землі і з ласки міської ради уже два роки не може нею скористатися. Можу вголос поділитися думками про “щастя” Володимира Кузика, яке називається “Вежею” і багато чого іншого.
— Василю Ярославовичу, проаналізуйте стосунки депутатського корпусу і міського голови за більш, ніж три роки. Як змістилися акценти? Чи нині рада, більшість у якій належить БЮТ та “Нашій Україні”, підконтрольна Ігореві Насалику?
— Я вважаю, що міська рада підконтрольна міському голові. Ігор Насалик, безумовно, є сильнішим гравцем, ніж будь-хто із місцевих політиків. Це йому вдається завдяки знанням, практиці і позитивній енергетиці. Інший аспект питання у тому, що стосунки міського голови і міської ради не склалися. Найперше, варто відзначити, що будь-яке рішення, результатом якого ставало наповнення бюджету, дратувало депутатський корпус, бо це піднімало і так високий рейтинг міського голови. Відбувався прихований саботаж під виглядом різноманітних причин. Хочу зауважити, що протягом трьох років більшість депутатів виступали більше ревізорами діяльності мера, ніж його помічниками.
Проте фундамент протистояння був закладений ще на початку каденції цієї міської влади при розподілі посад. Так, політичні сили зігнорували домовленості, які існували між ними та міським головою. Тобто перші почали бавитися у нечесну гру. Мова йде про посади першого заступника, керуючої справами міськвиконкому та заступника з комунальних питань. Всупереч багатьом обставинам, Ігор Насалик зі свого боку зробив все для того, щоб заступником із комунальних питань став Степан Різник, як того вимагали домовленості між ним та місцевим політикумом. Проте, коли мер зажадав від політичних сил виконання своєї частини зобов’язань, а саме — призначення на посаду першого заступника, керуючої справами виконкому Наталії Бабій, то домовленості були проігноровані. Хоча, коли йдеться про виконання взятих на себе зобов’язань, то потрібно думати не про прізвище, а про посаду. На мою думку, Наталія Бабій чудово виконує свої обов’язки. Цей епізод започаткував конфлікт, а потім були вже його наслідки.
— На Вашу думку, хто змагатиметься за крісло міського голови наступного року? Ігор Насалик заявив, що не балотуватиметься на міського голову ні Калуша, ні Івано-Франківська, і нікого не підтримуватиме, але очолить список “Голосу нації” у міську раду. Ви маєте намір балотуватися?
— Виборча кампанія ще не стартувала — ось як, на мою думку, варто розцінювати слова Ігоря Насалика про те, що він не балотуватиметься у мери. Він ще не бачить чіткої картини. І взагалі — політикам вірити не можна: змінюється ситуація — змінюються і думки політиків.
Щодо виборів міського голови Калуша, то, думаю, тут змагань як таких не буде. Буде кандидат від Ігоря Насалика, який і отримає абсолютну перемогу. Цією людиною може стати Ігор Матвійчук (заступник з комунальних питань), Наталія Бабій (керуюча справами виконкому) або ж Ігор Яковина (директор КП “Водотеплосервіс”). При певних обставинах Ігор Насалик особисто очолить міську раду. І матиме більшість у депутатському корпусі. Відносно мене: зрештою, всі міськими головами не можуть бути — для цього потрібно мати освіту, хист, дар, стратегічне мислення. Я знаю, що я мером бути не можу, а відтак — і не хочу.
Якщо ж Ігор Насалик вирішить балотуватися на мера Івано-Франківська, то, вважаю, у нього є 70-80% шансів на успіх.
— Яких помилок, на Вашу думку, припустився Ігор Насалик на посаді міського голови? Які здобутки можете виділити?
— На мою думку, міський голова не допустив фундаментальних помилок. Щодо здобутків, то тут хочу виокремити досягнення, які заклали основу майбутнього розвитку міста. У галузі відпочинку та спорту, безумовно, до плюсів можна зарахувати будівництво льодової арени, реконструкцію парку та відновлення бази для розвитку водних видів спорту (я маю на увазі басейн “Посейдон”, а у недалекому майбутньому — і басейн ЗОШ №3). У комунальній галузі варто відзначити повну заміну мереж водопостачання і водовідведення, програми ремонту дахів, освітлення міста. Калуш у плані доріг, освітлення, чистоти, зменшення тепло- і водовтрат, без сумніву, — найкраще місто у Західному регіоні. Це також дало можливість зберегти найнижчі у регіоні тарифи на комунальні послуги. А головний здобуток міського голови — любов і велика шана від громадян Калуша.
— Чи плануєте йти на наступні вибори у міську раду? Якщо так, то під якими прапорами? Адже Ви прийшли у раду від блоку “Національний вибір”, нині Ви — член пронасаликівської фракції УНП. Можливо, наступний крок — “Голос нації”?
— Планую брати участь у наступних виборах до міської ради за списками “Голосу нації”.
— Ви двічі зверталися до депутатського корпусу з тим, щоб перейти з депутатської комісії з житлово-комунальних питань до комісії з питань розвитку промисловості та власності. І двічі не отримали конкретної відповіді. Чим вмотивоване Ваше бажання?
— Навіть у такому елементарному зайвий раз знаходжу підтвердження особистого ставлення депутатського корпусу до тієї чи іншої людини, нехтування юридичною процедурою та законом. Зрештою, я не повинен мотивувати своє бажання змінити комісію — це моє депутатське право. Чому комісія з власності? Бо там багато амбіційних людей. Зрештою, якби я виявив бажання перейти у якусь іншу комісію, ситуація була б та сама. Це свідчить про рівень колективного інтелекту, зокрема — і мого, якщо я не знайшов достатньо аргументів для того, щоб переконати депутатів. Проте ми прийшли до міської ради працювати на громаду, а не для того, щоб зводити порахунки. На початку цієї каденції ще один депутат міської ради — Сергій Барна виявив бажання працювати у земельній комісії, проте його туди “не пустили”. Це було суб’єктивне ставлення депутатського корпусу до підприємця, багатої людини. Проте з того часу пройшло більше, ніж три роки. І суб’єктивізм мав би змінитися досвідом та професійністю. На жаль, цього не сталося. Проте я і надалі наполягатиму на втіленні цього свого права, доки не отримаю чіткої відмови чи погодження. Хоча варіант із тим, що міська рада задовольнить мою заяву, я виключаю.
— Дякую за розмову, Василю Ярославовичу.
Ватикан: коли час зупинився