З давніх-давен Калуш був знаний як місце видобутку солі. У XVIII столітті у Калуші з’явилися угорці, які були добрими гірничими спеціалістами. Від того часу північне передмістя Калуша дістало назву Баня, а місто отримало у гербі угорський хрест над топкою солі.
14 жовтня 1672 року на полях під Калушем (поля між Добровлянами, Хотінем і Вістовою) польський гетьман Ян Собеський отримав велику перемогу над татарським ханом Селім Гіреєм. Через три роки (1675 року) теж під Калушем завдав поразки татарам гетьман Анджей Потоцький. Тисячі татар були взяті у полон, якими був “обсаджений і залюднений” Калуш та села повіту. З тих часів від татар пішли прізвища Келебай, Турлай, Турчин, Хандрицький, Пелехан, Будзан, Рисей та інші. А остаточно молдавани і татари перестали нападати на козацькі землі після того, як були розгромлені польським королівським військом під Обертином.
На початку XVIII століття у Калуші почали масово селитися євреї. У 1765 році, у Калуші проживало 1087 євреїв. Єврейська громада міста у 1825 році збудувала у центрі Калуша “синагогу велику”. Усього на 6 тис. тодішнього населення “синів та дочок Ізраїлевих” у Калуші було 5 синагог: одна “синагога велика” та чотири менших. До речі, синагога більша за розмірами стояла на місці теперішнього готелю “Прикарпатський” (за переказами старожилів Калуша). За сто років, на початку ХІХ століття, у Калуші проживало 7210 жителів, із них — 4266 євреїв. Увесь центр міста був заселений євреями. Уся торгівля була у їхніх руках. Мали євреї і свій народний будинок — приміщення, де зараз розташований історико-краєзнавчий музей Калулщини.
На початку минулого століття євреї заснували заводську школу “Бет Якоб”. Тут торгівлі та бухгалтерських наук вчили як хлопців, так і дівчат. Учні школи носили спеціальну форму. 1910 року у Калуші проживали 8800 осіб. Половина із них була євреями. Тоді ж у місті була заснована гімназія, у якій 1911 року вчителював П. Палюшинський. У 1914 році, у часи Першої світової війни, росіяни спалили 200 єврейських будинків (весь центр Калуша). Багато євреїв восени 1918 року поступили у місцеву міліцію (“єврейську дружину Калуша” для охорони будинків, склепів та “вечірнього спокою” у районах міста.
Поляки здавна проживали на кількох вулицях: Салінарній, короля Яна Собєського, Дзвонарськй, Ю. Словацького. Українці-русини заселяли окраїни Калуша — теперішні вулиці Українську, Сівецьку, Загробище, Руську. Довголітні утиски австрійської влади довели народи імперії до “весни народів” 1848 року. У Львові виникла представницька Руська рада, а з часом її філії розповсюдилися в усіх містах Галичини. Так, у Калуші весною 1848 року стала Руська повітова рада на чолі з місцевим священиком о. Михайлом Коблянським (парохом церкви Св. Ахистратига Михаїла).
У таємнім Польськім Союзі видатним діячем був Адольф Давід, працівник саліни у Калуші. Іншим членом товариства Люду Польського у Калуші (інша назва польської організації. — Авт.) був калушанин А. Лео, за спеціальністю — правник. За революційну діяльність Лео був засуджений до смертної кари. Вирок не був виконаний через перемогу революції 1848 року.Тоді ж смерть загрожувала й іншому політичному діячеві — Францішеку Смольці, вихідцеві з прикалуських Підгірок. Він з часом став одним із найбільших політиків Польщі ХІХ століття. У часи “третьої Польщі” не було у Галичині міста, де б не було площі чи вулиці, названої іменем калушанина (1919-1939 рр.).
У 1882 році у парку Калуша (тепер на цьому місті — пам’ятник Іванові Франку. — Авт.) був установлений пам’ятник королю Польщі Яну ІІІ Собєському. Його вирізьбив Тадеуш Баронч, творець пам’ятника цьому королю у Львові.
Ще одна нація, яка вплинула на долю Калуша — німці. Після поділу Польщі 1775 року Калуш і повіт зайняла Австрія. Саліна (копальня солі. — Ред.) калуська була віддана делятинській інтендентурі соляних промислів. У Калуші на той час існували три “шиби” (шахти): Могила, Барбара (75,6м), Нова (50,2м). У останній були поклади каїніту. Копальні солі стали головним чинником майбутнього розвитку міста Калуша.
Наприкінці XVIII століття Австрія населила у Калуші і недалеко від міста німецьких колоністів. 1800 року на Калущині існували поселення німців під назвами Новий Калуш і Баня та “кольонії” Угоршталь (недалеко від села Новиця) та Ландстрем (біля теперішньої Сівки Калуської). У цих поселеннях існували і євангелістські церкви.
Андрій КОГУТ, калушанин
Ватикан: коли час зупинився