Одяг продаватимуть тільки один раз

За популярністю крамниць “секонд-хенду” Калуш, мабуть, перебуває на передових позиціях серед прикарпатських міст. Є чимало переваг і недоліків цього одягу. Проте, очевидно: чимало громадян просто не взмозі придбати новий, а українські модники мають можливість одягтися у крамницях “секонд-хенду” різноманітно і дешево. На все це столичні чиновники заплющили очі і вирішили заборонити ввіз уживаного одягу.
Переглядів: 416

Ініціативу голови Державного комітету підприємництва Михайла Бродського заборонити ввіз вживаного одягу і давальницької сировини переважна більшість людей зустріла вороже. Сам Михайло Бродський пояснив, що заборона “гуманітарки” створить сприятливі умови для розвитку вітчизняної легкої промисловості. Крім того, за словами голови Держкомпідприємництва, під виглядом уживаного одягу до нашої країни часто ввозять контрабандний брендовий одяг і потім продають його за ринковою ціною.

“Гуманітарка” подолала всіх конкурентів
Минулого року в Україну було завезено товарів групи “секонд-хенд” в обсязі 73,5 тис. тонн на суму 57 млн. доларів США, а за 6 місяців 2010 року вже завезено 39,6 тис. тонн таких товарів на суму 39,3 млн. доларів. За даними Держкомпідприємництва, 80% “секонд-хенду” ввозиться як гуманітарна допомога.
Одяг і речі, що були у використанні, ввезені на територію України як гуманітарна допомога, тобто, без сплати митних платежів, не можуть використовуватися у комерційних цілях, тобто, мали би розповсюджуватися безкоштовно. Але в Україні зазначені товари реалізуються через торговельні мережі та на ринках. Заповзятливі підприємці ввозять товар за ціною 1-2 євро за кілограм (10-20 гривень. — Авт.). За розмитнення на кордоні сплачують символічну суму — 0,50-0,75 у. о. за кілограм. Продають одяг, у кращому разі, у разів п’ять дорожче за його вартість на кордоні.
Але і за таких умов чимало з українців не вбачають конкуренції “секонд-хенду” і товарів, що продаються на калуських речових ринках та крамницях. Останні для переважної більшості — надто дорогі. До прикладу, у Калуші жіночі шкіряні зимові чоботи у крамниці вживаного одягу можна купити за 100-200 гривень, тоді як нові коштують не менше 500, а у деяких магазинах — більш, ніж тисячу гривень.
— Я сумніваюся, що речі, виготовлені у Китаї, більш якісні, — протестує проти заборони ввозу вживаного одягу одна із відвідувачок крамниці вживаного одягу. —  З уведенням заборони люди просто позбудуться якісного одягу. Приміром, черевички для новонародженого, практично нові, з натуральних складників, коштують на “гуманітарці” 15 гривень. На ринку ж — 100 гривень! І — набагато нижчої якості. Іноді дивуєшся, чому за такі речі низької якості потрібно так дорого платити.
Заборону ввозу вживаного одягу ініціювали також і представники вітчизняної легкої промисловості. Аргументували ініціативу тим, що заборона ввозу чи хоча б висока ставка оподаткування “гуманітарки” зробить більш конкурентоздатною вітчизняну легку промисловість.
— Щорічно у країну ввозиться по 2 кг “секонд-хенду” на людину. Якби ця продукція вироблялася в Україні, ми отримали б ринок у 22 млрд. гривень на рік і мільйон робочих місць. І це — без урахування того, що привезений з-за кордону вживаний одяг часто становить загрозу для здоров’я громадян. Нам треба вже згадати про гідність і перестати завозити з усього світу непотріб. Якщо хтось хоче дійсно допомогти нашим людям, нехай допомагають грошима, — сказав Михайло Бродський.
Попри все, пересічний українець не вбачає у вживаному одязі конкуренції вітчизняному. Адже у них — різні цінові категорії.
— Я купую у крамницях “секонд-хенд” не тільки одяг для себе та моєї сім’ї, але і предмети домашнього вжитку: скатертини, покривала, штори і фіранки. Речі — якісні і дешеві. На калуських базарах, навіть, на розпродажах, — набагато дорожчі. Улітку одягти у вживані речі сім’ю з трьох чоловік можна навіть за 500 гривень. У зимовий сезон на ці потреби піде близько 800 гривень. Якщо ж купувати нові речі, то взимку на одяг піде кілька тисяч гривень, — розповіла “Вікнам” калушанка Віра. — За одне відвідування крамниці можу купити іноді до трьох кілограмів товару. Переважно, купую тільки ті речі, які мені справді подобаються, щоб не викидати гроші на вітер. Часто перешиваю цей одяг. Щодо дезінфекції, то перу вживані речі при високій температурі, ретельно відпарюю. Поки що рідні і я сама скарг, пов’язаних із погіршенням самопочуття після носіння такого одягу, не мали.
Поки що у крамницях Калуша із продукції вітчизняної легкої промисловості можна знайти хіба що взуття. Воно, проте, і близько не може конкурувати із уживаним, оскільки подекуди — дорожче у десять разів. Щодо українського одягу, то він, переважно, також відрізняється “помітними” цінами, і у кращому випадку калушани можуть дозволити купити собі тільки окремі речі, наприклад, куртки чи пальто. Але для цього треба або дуже прискіпливо шукати товар у місцевих крамничках, або ж їхати за покупками до Івано-Франківська. Крім того, ще з радянських часів, коли вітчизняний одяг не вирізнявся яскравим виглядом, і досі панує стереотип, що імпортний одяг завжди більш якісний, модний, престижний, ніж вітчизняний. При чому, чим далі розташована країна-виробник, тим ліпше. Тому головним конкурентом вітчизняному є китайський чи турецький одяг, який і справді перебуває з ним в одній ціновій категорії.  Уживаний одяг переважно — справді якісний, і, прослуживши попередньому власнику кілька років, стільки ж може прослужити наступному.

Обурення з ненормативною лексикою
Наразі в Україні вживаним одягом користуються близько 60% населення. Зокрема, практично повністю там одягається молодь, пропозиція нового одягу для якої часто не відповідає їхнім потребам та можливостям, а також — пенсіонери, які на мізерні пенсії просто не взмозі придбати новий одяг. Постійно відвідують крамниці вживаного одягу молоді батьки у пошуках одягу для дітей.
Що стосується пересічних калушан, то загалом схема ввозу та розмитнення “секонд-хенду” їх не цікавить. Люди хочуть одягатися різноманітно і — за помірними цінами. Не дістали у нашому місті великої популярності і стокові крамниці, де продають одяг не вживаний, а той, який залишився у закордонних крамницях, відтак, — увезений, як давальницька сировина. Калушан найбільше цікавить найдешевша категорія одягу “секонд-хенду”: одяг уживаний, який продається на вагу зі щоденним зниженням ціни.
Тому заборона “гуманітарки” набула широкого обурення. За словами продавців, дехто не може навіть цензурних слів підібрати.
— Чимало людей настільки обурені забороною на ввіз уживаного одягу, що просто поставити підписи проти неї їм замало. Тому у нас є ще спеціальна книга скарг і пропозицій, у якій люди висловлюють свою думку. Ми вже списуємо другу книгу. Особливо обурюються літні люди, адже накупити нового одягу на мізерну пенсію — важко. Люди пишуть подекуди у дуже різкій формі. А загалом підписів ми зібрали дуже багато. Наш керівник, мабуть, передасть їх до столиці, — розповіла “Вікнам” продавчиня однієї з крамниць уживаного одягу.
У Калуші “Вікна” нарахували більше 10 крамниць із одягом “секонд-хенд”. Уживаний одяг продають також на ринках міста. Із уведенням мораторію на ввезення вживаного одягу, всі підприємці та їхні працівники залишаться без роботи, або ж, у кращому випадку, змушені будуть починати діяльність “із нуля”. Пропозицію Михайла Бродського калуські підприємці і продавці вживаного одягу називають несподіваною і сприймають вороже.
Місцеві підприємці започаткували ініціативу проти заборони ввозу вживаного одягу. На дверях кількох крамниць “секонд-хенду” — оголошення із закликом до небайдужих громадян не мовчати і висловлювати свій протест проти ініціативи чиновників. У крамницях міста також організували збір підписів проти заборони ввозу вживаного одягу.
— Поки ми ще можемо показати протест проти такого нововведення, ми це робитимемо. Так, за ввесь час збору підписів, ми не зустрічали жодного, хто б висловлювався за заборону. Для людей заборона “секонд-хенду” означає відсутність дешевого доступного одягу. Для продавців — утрату роботи з нового року. Тому поки ми ще можемо щось змінити, ми повинні протестувати. Якщо заборона таки вступить у дію, протистояти їй буде годі, — вважає продавець однієї із крамниць одягу “секонд-хенд”.
Отже, наразі калуський споживач розраховує свої можливості і купує те, що дозволяє йому рівень прибутків, і цивілізованими методами протестує проти позбавлення його чи не єдиної можливості придбати достатньо дешевого одягу.
Урешті, якщо “секонд-хенд” заборонять, то місто стане менш яскравим. І, якщо на ринку не з’явиться дешевий український одяг, який обіцяє українцям Державний комітет підприємництва України, то хтозна, чи не повернуться вони масово до дешевих китайських речей.