У нашому місті Олекса Гірник прожив 25 років. Тому вважав себе калушанином, й у листівках, які писав упродовж кількох останніх років свого життя і за кілька годин до смерті розкидав у Каневі, простий підпис: “На знак протесту спалився Олекса Гірник із Калуша”.
Калушани оцінили подвиг свого земляка, посмертно нагородивши званням Почесного громадянина міста та назвавши його ім’ям одну з вулиць міста. А ще — встановили у малопримітному місці меморіальну дошку. Щороку, 21 січня, біля неї організовують кількахвилинне пам’ятне віче, влада виголошує “чергову” промову і покладає квіти. Після цього про Олексу Гірника успішно забувають на ввесь рік.
Про те, чому рідні героя замість “урочистостей” у Калуші обирають Чернечу гору у Каневі, чому не пророкують дегероїзацію Олекси Гірника та досі вважають його вчинок актуальним, — в ексклюзивному інтерв’ю “Вікнам” розповів син Героя України, депутат Верховної Ради двох скликань Євген Гірник.
— Євгене Олексійовичу, із дня самоспалення Вашого батька минуло вже понад 30 років. Відтоді, Україна не лише офіційно стала незалежною, але і кілька разів кардинально змінювала напрямок власного руху. На Вашу думку, чи приніс акт самоспалення Олекси Гірника ті плоди, на які він сподівався? Чи вичерпаним на сьогодні є подвиг Вашого батька?
— Тоді, у 1978 році, коли Олекса Гірник свідомо пішов на самоспалення, мало хто вірив у перспективу утворення Української держави. Адже Радянський Союз, здавалося, справді, непохитний. Але тепер ми бачимо, що батько був правий. Мета його життя — здійснилася, й Україна таки стала незалежною. Держава існує. Щоправда, вона досі не наповнилася тим змістом, який хотів у ній бачити Олекса Гірник і про який писав у своїх листівках.
Сьогодні у нашому суспільстві немає єдності. Ми чітко бачимо політику русифікації. Бачимо наполегливі спроби влади ще більше розколоти український народ. У цих умовах можна стверджувати: через 33 роки після подвигу Олекси Гірника він не втратив своєї актуальності.
Загалом, як і багато років тому, такий героїзм не вигідний сучасній українській владі. Тому сьогодні немає належного пошанування ні самого Олекси Гірника, ні його героїчного вчинку.
— Загальновідомо, що більшість листівок, які Олекса Гірник розкидав перед актом самоспалення, розпочиналися словами Тараса Шевченка “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Водночас, зміст решти його послань досі оповитий таємничістю. Адже листівок майже ніхто не бачив. Незрозумілим залишається і те, яким чином рідні не помітили підготовки до самоспалення, яка тривала кілька років?
— КДБ і комуністична партія, свого часу, зробили все для того, щоб заховати постать Олекси Гірника, замовчати його подвиг. Відтак, приблизно 940 із 1000 листівок були одразу ж вилучені. Зі змісту решти можна стверджувати, що їх було 4-5 видів, а суть зводилася до протесту проти масової русифікації та викачування матеріальних ресурсів із України. Водночас, батько пропагував самостійну Українську державу.
Загалом, тато, справді, готувався впродовж кількох років. Проте, ніхто не може достеменно сказати, скільки саме. Ми нічого не підозрювали і не помічали. Мабуть, він просто добре вмів берегти таємниці, а як член ОУН — знався на конспірації. Усі листівки він писав таємно у старій прибудові, яка була на нашому подвір’ї, та ретельно ховав. Настільки, що навіть під час обшуку представники КДБ не змогли їх знайти. Ми ж знайшли кілька листівок лише через декілька років. Також залишився останній лист тата до матері.
— У 1993 році на розі вулиць Михайла Грушевського та Олекси Гірника у Калуші Вашому батькові була встановлена меморіальна дошка. Щороку біля неї збирається невелика кількість людей, які шанують подвиг Олекси Гірника. Усе рідше серед присутніх можна побачити родину Гірників. Чому так склалося? Де Ви згадуєте про свого батька у роковини його смерті?
— Щороку 21 січня ми їдемо на Чернечу гору у Канів. Батько дуже любив творчість Шевченка, тому, мабуть, і вирішив померти саме там. Між іншим, першу публікацію про Олексу Гірника та його сподвижницький учинок оприлюднив саме канівський дослідник Михайло Іщенко. Це була публікація у “Літературній Україні” у січні 1992 року.
Тепер у Каневі встановлено пам’ятний знак, а ім’я Олекси Гірника — загальновідоме. Між іншим, знак символізує вогонь, у якому згорає терновий вінок українських страждань. Також там постійно діє невелика експозиція, яка включає у себе деякі речі батька, його листівку тощо. Щоправда, після ремонту музею, безслідно зникли написи на всіх експонатах. Проте, під час екскурсій на Чернечій горі про Олексу Гірника згадують, особливо, коли його долею цікавляться туристи. На жаль, досі екскурсії до пам’ятного знаку Олексі Гірнику не мають регулярного характеру.
Що ж до Калуша, то з місцевою владою у нас склалися непрості стосунки. Я переконаний, що у рідному місті Олекса Гірник достойний більш належного пошанування. Так, меморіальна дошка встановлена. Але благоустрій майданчика навколо неї востаннє проводили у 2000 році. За цей час і майданчик, і стіна будинку, на якій встановлена таблиця, піддалися руйнуванню та потребують реконструкції. Я вже двічі звертався до міського голови з проханням виділити необхідні для реконструкції кошти. Але всі мої звернення — проігноровані. Між іншим, минулого року було два випадки вандалізму біля таблиці Олекси Гірника. Про це я повідомив Калуський міський відділ УМВС, але зловмисники досі не знайдені.
— Нещодавно через “Вікна” Ви зверталися з відкритим листом до міського голови та депутатів міської ради. Власне, акцентували на проблемі, про яку щойно сказали. А також — просили підтвердити або скасувати звання Почесного громадянина міста Калуша, яке 10 років тому присвоїли Олексі Гірнику. Чи отримали Ви відповідь на своє звернення?
— Своє звернення я оприлюднював через газети, але також й офіційно реєстрував у міській раді. Відповіді — немає. Загалом, така позиція міста мене трохи дивує. Батько був уродженцем Богородчан, але, проживши у Калуші 25 років, вважав себе калушананином. Інших Героїв України місто не має. То невже не можна достойно поцінувати єдиного? У таких питаннях не повинно йтися про політичні погляди міського голови чи депутатського корпусу. Просто людині треба віддати належне, а не проводити “відчіпні” заходи та виголошувати чергові промови. Це — профанація.
— Неналежне поцінування національних героїв сьогодні — проблема всієї України. Так, останніх кілька днів не вщухають розмови про те, що Степана Бандеру та Романа Шухевича таки позбавлять звань Героїв України. Між тим, ці звання їм, як і Олексі Гірнику, присвоював Президент Віктор Ющенко. На Вашу думку, чи може нинішня влада позбавити звання Героя і Вашого батька?
— Не думаю, що Олекса Гірник мріяв про звання Героя України. Це — не так цінність для нього чи його сім’ї, як цінність для держави. Адже держава живе тоді, коли за неї бореться хоча би одна людина. У радянські часи нам нав’язували імена багатьох вигаданих псевдогероїв. Зараз же — позбавляють справжніх. Іде наступ на українські цінності та героїв. Звісно ж, тато підпадає під ті ж критерії, через які почесного звання можуть позбутися Степан Бандера та Роман Шухевич. Адже, формально, він не був громадянином України, оскільки загинув до 1991 року. Але він загинув за Україну, і тому позбавляти його цього звання зараз — просто неетично. Хоча, у світлі останніх подій, ми цього, звичайно, не виключаємо. Утім, Олекса Гірник, як й інші герої, яких хоче викреслити з історії нинішня влада, все одно для справжніх патріотів залишаться героями.
Загалом, якими би не були дії влади, віддавати атрибути, які свого часу нам урочисто вручили при нагородженні, ми не будемо. Вони зберігаються у родині у Калуші, і максимум, куди можуть переїхати, — музей у Богородчанах.
— Сьогодні ім’я Олекси Гірника живе не так у спогадах про нього та його вчинок, як у премії та фундації його імені. Останню Ви презентували в Івано-Франківську у вересні минулого року. Запам’яталися, зокрема, плани щодо заснування громадського університету імені Олекси Гірника у Калуші для людей, яким — за 50; облаштування кутка Олекси Гірника в історико-краєзнавчому музеї Калущини тощо. Чи вдалося вже хоча би на крок наблизитися до втілення цих задумів? Чим узагалі займається фундація зараз?
— Насправді, різні організаційні питання займають дуже багато часу. Тому за кілька місяців ще небагато вдалося зробити, тим більше при наявності перешкод. Але зараз фундація — це моє основне заняття. Вона відкрита для фізичних та юридичних осіб, а метою її створення є пропаганда національних цінностей у різних сферах життя, а також патріотичне виховання молоді. Наразі ми активно працюємо над тим, щоб якомога більше дітей могли відвідати шевченківські місця. Також готуємо нове видання публікацій Михайла Іщенка, а за кошти меценатів щорічно вручаємо премію імені Олекси Гірника.
У 2012 році виповниться 100 років від дня народження батька. Тож, тепер працюємо над тим, щоб належно цю дату відсвяткувати, у тому числі — й у Калуші та Богородчанах, і в Києві, і в Івано-Франківську.
— Робота у фундації остаточно відволікла Вас від політики? Ще кілька місяців тому Ви були активним учасником виборчого процесу і, здавалося, не мали наміру у цьому плані щось змінювати.
— Ні, політика нікуди не ділася. Просто на даний час дещо змістилися акценти. Загалом на сьогодні я є активним учасником усіх політичних акцій, які відбуваються у країні на знак протесту проти політичних репресій та “наїзду” на Героїв України. Окрім цього, добре пам’ятаю всі обіцянки, з якими йшов до калушан, і хочу запевнити: не відмовлюся від них.
Я залишаюся фахівцем у бюджетній сфері, оскільки багато років працював саме з цими питаннями. Наразі є політичним консультантом партії “Наша Україна” у Верховній Раді. Особисто вивчав питання формування Державного бюджету України на 2011 рік. Народний депутат вніс 30 поправок до нього. І вперше жодна з цих поправок не була врахована. Мене турбує, що цьогоріч щодо Калуша не передбачено жодного конкретного фінансування ні по екологічній програмі, ні по інших потребах. Щодо екології, то зараз активно налагоджуємо роботу з Міністерством екології. Адже оголосити у Калуші зону екологічного лиха — це одне, а довести справу до завершення та ліквідувати всі загрози — зовсім інше. Також малоприємно те, що, попри дві страшні повені, які накрили Калуш у 2008 та 2009 роках, держава досі не профінансувала ліквідації їхніх наслідків. Судячи з бюджету-2011 — і не профінансує.
— Дякую за розмову.