Утретій патрульній роті в/ч 1241 Внутрішніх військ МВС України живуть троє собак. Вони, так, як і найбільш знамениті собаки-рятівники, можуть шукати людей, допомагати затримувати злочинців, підтримувати порядок у місті. Вони можуть навіть зніматися у кіно про собак-міліціонерів, адже, за плечима у них — і важка праця при затриманні злочинців, і хвилини слави на виставках собак.
Граф — німецька вівчарка. Діна і Малюк — ротвейлери. Шести- і семирічні собаки, практично, не мислять свого життя без військової служби. Із собаками працювати — легко, оскільки, всі вони — зі стажем. Спочатку їх навчали найпростішого — ходити на повідку біля господарів. Потім — долати складну доріжку перешкод. Усі вони пройшли велику школу дресирування і навіть мають певні “бойові заслуги”. Тож, краще чи гірше, але собаку можна і треба навчити слухати людину. Починати треба — із піврічного віку.
— Обираючи собі цуценя з-серед зграї, потрібно обирати найбільшого і найбільш допитливого — такого, щоб усюди пхав свій носик. Такі собаки будуть сильними, витривалими, і легко навчатимуться, — каже начальник групи собак-начальник групи спеціалістів служби собак третьої патрульної роти в/ч 1241 Внутрішніх військ МВС України Володимир Бурко. — Важливо перечекати так звану “ясельну” групу — до 5 місяців. Потім чим швидше — розпочинати собаку дресирувати. У перші дні дресирування можна проводити тривалі прогулянки, ігри на відпочинку для встановлення контакту між дресирувальником і собакою. Найкращий підхід — активно спілкуватися із собакою. Не варто на початку дресирування підвищувати на неї голос. Інтонація голову, особливо, при вимові клички, має бути ласкавою. Якщо собака відгукується на кличку і підходить до дресирувальника, найкраще дати їй трохи корму. Якщо тактика виявиться правильною, то вже за кілька днів недовіра до дресирувальника зміниться довірою: собака буде намагатися ввесь час перебувати поблизу дресирувальника, охоче вступати у гру з ним, реагувати на зміни інтонації його голосу, на кличку. Саме тоді треба перейти безпосередньо до дресирування.
Важливо, що на здатність до дресирування впливає не тільки порода і вік собаки, але і — стать. Самки, приблизно так, як жінки, переважно — спокійніші і більш постійні, ніж чоловіки. Вони — надзвичайно вірні, зосереджені і слухняні. Тоді як самці — менш уважні. Однак, саме вони у бойових умовах показують себе по-справжньому. Два роки тому Графові вдалося перешкодити втечі від правоохоронців людини, яку підозрювали у зберіганні наркотиків. Тоді він отримав у нагороду від військової частини мішок корму. Можливість випробувати себе у бою випадає нечасто, тому Граф, разом із двома своїми “колегами”, щоранку патрулюють вулиці міста. Правопорушникам — страшно: патрулювати і тренуватися собак виводять голодними.
Саме ж дресирування розпочинається із найпростішого: долання невеликих бар’єрів, виконання елементарних словесних команд, наприклад, “до мене” (собака має обійти дресирувальника і сісти зліва), “поряд” (собака на повідку йде поряд із господарем). Надалі можна розпочинати спеціальну дресировку, наприклад, для військової служби. Що стосується породи, то найкраще для дресирування підходить звичайна німецька вівчарка. Калуський охоронець Граф відрізняється тим, що здатен вести людину “по сліду”. Кінологи тренують його найпростішим методом: людина ховається у приміщенні, сліди заплутують, собаці дають понюхати речі людини. За кілька хвилин собака знаходить і їхнього господаря.
Для решти собак щоденне дресирування включає долання складної смуги перешкод. Так для них минає, практично, весь робочий день. Дві перерви на обід — і, загалом, шість годин бігання, стрибання. Собаки легко долають висоту до 1,7 м. У дресируванні найчастіше поєднують контрасну методику, коли собака виконує вказівки після того, як дресирувальник смикне за повідок, або ж методику заохочення, коли собака виконує завдання, точно знаючи, що за це отримає гостинця.
Загалом, собаки — повноцінні військовослужбовці. Перебувають на повному державному забезпеченні. Їм виділяють гроші на всі потреби: від харчування — до спорядження. Собаче “спорядження” — це три паски: короткий, довгий і шлея, намордник і дресирувальник костюм. Останній, щоправда, одягає дресирувальник. У ньому собачі укуси здаються просто “міцними затисками”. Без нього дресирування неможливе: зведені щелепи вівчарки ще якось можна розвести, а от 42 зуби ротвейлера — не так і легко. У ротвейлерів — “залізна хватка”. Тому, якщо раптом собака серйозно зчепився із іншим псом на вулиці, треба намагатися їх шокувати. Найкраще, якщо є під руками вода: її треба вилити на собак, або ж вистрелити із петарди. Якщо вдасться підібратися ближче, — на внутрішньому боці стегна собаки є спеціальна “нервова” точка, на яку треба натиснути, щоб угамувати собаку. Якщо щелепи не піддаються, — їх можна підважити, використавши для цього предмет, який би не попсував тварині зуби.
Решта “спорядження” носять безпосередньо самі собаки. Довгий повідок і шлея використовуються безпосередньо під час тренувань та під час розшуку людини. На короткому повідку собака ходить поряд із дресирувальником по місті. Перед прогулянкою — обов’язковий “марафет”: розчісування собак, а, заодно, і огляд їхнього стану.
У середньому, пес служить у війську до дев’яти років. Після цього — заслужений відпочинок, званий серед фахівців “ремонтною категорією”. Дослужити до виходу на пенсію щастить не кожному псові. Адже, головне для військових, — щоб собака був керованим. Тому, при сильних проявах собачої неадекватності, може постати і питання про те, чи варто псу продовжувати службу.
Калуські вихованці — призери цьогорічної виставки військового собаківництва. Так, наразі Малюк із одним з солдатів-кінологів перебуває на навчаннях у Золочеві. Його “колеги” змушені патрулювати місто за нього. Тож, якщо раптом десь побачите службового собаку, то треба поводитися просто взірцево. Адже, люди можуть пробачити помилки. Собаки — ніколи.