Про свої враження від участі у конференції “Вікнам” розповів владика Василь Івасюк, екзарх Одесько-Кримський:
— Преосвященний Владико, розкажіть про Ваші враження від конференції, що відбувається зараз?
— Дуже важливо є те, що ми зібралися. Тут, в Одесі, у такому гарному місці над морем говорять різні конфесії, люди різних поглядів — і йдеться про Церкву, деколи може навіть і більше про ті засоби технічні, якими можна було передавати ту інформацію до людей, бо це є дуже важливо. І це для нас є звично — Церква завжди користувалася різними досягненнями науки і техніки.
— Скажіть, отут зібралися і протестанти, і католики, і православні. Чи однакові завдання стоять перед усіма цими Церквами? Бо досі вважалося, що Інтернет — це якесь таке зло, де багато інформації — шкідливої та агресивної.
— Знаєте, я вам так скажу. Наприклад, маєте ви мирний атом, але ж його можна використати й у зовсім протилежному напрямку чи на інші цілі. Так само Інтернет: його теж можна використати по-різному. Головне — вміти вибрати, вміти фільтрувати, що для нас є головним. Я думаю, що перед нашими Церквами є одне важливе завдання — донести слово Боже до кожної людини. Щоб кожна особа могла почути те слово Боже, могла почути правду і через неї спастися. А все решта — допоміжне.
— Чи можемо вважати, що перехід від web1.0, де прикладом є сухий офіційний сайт чи однобічна офіційна інформація, до web2.0, коли користувач уже може реагувати, може коментувати і мати інтерактив, — є зростанням ролі самих мирян? І чи це не є якоюсь певною загрозою для розпалювання релігійних конфліктів і подібних речей?
— Бачите, я вам чесно скажу: я не дуже так розуміюся у тому Інтернеті, хоч уже трохи і освоїв, може не надто багато. Мені особливо приємно, що це більше розуміють молодші люди, вони добре знають, щось там шукають. Там може бути все. Тому нам треба вміло користуватися, треба мати розум, треба мати мудрість. Я би казав, що треба робити так, як перед кожною справою: маєш зайти в Інтернет — помолися, відчуй свою душу, що тобі є потрібно з доброго керунку — і там треба шукати. І все треба відділяти через певне сито.
Про задум самої конференції і про нову премію у галузі релігійної журналістики більше розповів директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.
— Тарасе, як узагалі виникла ідея створення та організації от-такої конференції?
— Така конференція — це нічого нового. Вона відбувається не вперше, у тому числі і в Одесі. Це конференція типу баркемп, тобто — без краваток, без офіціозу, яка збирає людей, які зацікавлені у темі, а не тих, кого треба припрошувати “приїдьте-приїдьте”. Тут зібралась тусовка людей, котрі крутяться десь посередині між оцими двома речами — Церква і мас-медіа, люди, які працюють у світських та церковних мас-медіа, які працюють у прес-службах, у дуже сучасних комунікаційних мережах. Тобто зібрати цих людей, щоб вони обговорили ці теми, хто що знає, щоб поділився своїми заннями і досвідом з іншими, — це така стара традиція. Я називаю її традицією самоосвіти, яка була у наших братствах ще з часів пізнього середньовіччя: щось знаєш сам — поділися своїми знаннями з іншими.
Ця ідея, фактично, носилася у повітрі вже віддавна, оскільки Релігійно-інформаційна служба України зараз задіяна в одному з інформаційних проектів. Місце його реалізації — це південь України. Тому вирішили саме в Одесі провести конференцію. Тим паче, тут були зацікавлення, тут був і запит на такий захід. Зацікавлення виявилось великим, особливо, якщо врахувати, що ми особливо нікого не запрошували. Тобто, і спікери, й учасники самі зголошувалися на цю конференцію, самі прибували. Значить, для них це є також зацікавлення, щоб попрацювати, це акція для власного самозбагачення кожного із учасників досвідом. Сподіваюся, що такі конференції будуть і далі продовжуватися. Бачу, що є дуже багато питань, крім загальних і теоретичних, чи навіть пропагандистських, нових методів — аж до якихось дрібних питань, коли розглядаються вже певні технічні питання, коли експерти вчать багатьох корисних речей. Після таких конференцій нерідко виникають запрошення провести якісь тренінги з невеликою групою людей з певних конкретних питань.
— На цій конференції представлені різні конфесії, деномінації. Більше всіх протестантів, багато католиків, трохи менше православних. Чи можна сказати, що в усіх цих Церков є якісь спільні задачі чи спільний розвиток?
— Спільні задачі однозначно є: це — нести слово Боже людям, розповідати про нього у медіа. Інтернет — один із сучасних засобів достукатися до людей, тому тут є спільні інтереси. Рівень розвитку, звичайно, є дуже різним, тому що одні представники прес-служб вже самі можуть навчати, інші — тільки починають створюватись. Тому тут дуже різні рівні, але є зацікавлення суттєве, є бажання всіх. Фактично, по цьому ми навіть можемо судити, де й у яких Церквах поважно ставляться до такого напрямку, як Інтернет і розвиток Церкви в інтернет-просторі.
Дуже часто медіа-служінням займаються протестанти, і тому вони самі частіше організовують такі різні заходи, і самі присутні на таких заходах. Вони шукають нову сферу дії, тому їх справді багато. Католики мають досить великий досвід роботи у цій сфері. А от для православної традиції, яка має, мабуть, найкращі мас-медіа у країні і має чим похвалитися, діяльність у нових медіа є менш активною, ніж у протестантів. Але у кожного з них є спільне завдання — вести людей до Бога. Друге спільне завдання — це використовувати медіа для виконання цього першого завдання. Цікаво на цій конференції те, що ніхто не питається: ти хто? Тобто при реєстрації не вказують, хто до якої конфесії належить. Після тривалого спілкування ти можеш навіть і не знати, до якої конфесії належить ця людина. Ти просто знаєш, що це є християнин. Тут присутній момент словесного сопричастя. Ми маємо про що поговорити — і тому ми тут є разом.
— Започаткована премія імені Папи Римського Івана Павла ІІ. Хто може брати у ній участь? Хто може подаватися на конкурс? Як відбувається висування і яку мету ставили перед собою засновники цієї премії?
— Папа Іван Павло ІІ був в історії Вселенської Церкви людиною, котра найбільше зробила для того, щоб зблизити Церкву зі світом соціальних комунікацій. Реально він видав десятки документів, котрі стосуються медіа. Щороку він видавав спеціальний лист, присвячений журналістам, які працюють у сфері соціальної комунікації. Іван Павло ІІ багато зробив для того, щоб Церква зрозуміла, що PR, власне, зв’язки з громадськістю за допомогою мас-медіа, для Церкви є надзвичайно важливим. Він видавав багато ідей, які зараз використовують представники мас-медіа різних конфесій.
І коли католицька Церква визнала Івана Павла ІІ (Кароля Войтилу) блаженним, наша інформаційна служба, що виникла більше десяти років тому напередодні візиту Папи в Україну, вирішила започаткувати такий конкурс. Це був стимул. Україна не мала жодного мас-медіа, який би говорив для іноземного читача про релігійне життя в Україні у різних аспектах не з позицій якоїсь Церкви, а говорив би позаконфесійно. Ми тоді і заснувалися як Релігійно-інформаційна служба України. Тому вважаємо для себе певним моральним обов’язком відзначити постать саме цього Папи і привернути увагу до сфери релігійної журналістики, і показати важливість цієї сфери. Вона не є менш важливою, аніж журналістика політична чи економічна.
Премія імені Папи Римського Івана Павла є міжконфесійною, оскільки сам Іван Павло ІІ був досить відомий як екуменіст, людина, яка зближувала. Ми вважаємо, що релігійна журналістика має зближувати, а не розділяти. Участь у цій премії можуть брати представники різних конфесій, і вже є номінанти, які представляють різні конфесії.
Процес подання кандидатів з їхніми напрацюваннями триває до середини червня. Можна використовувати різні шляхи: через соціальні мережі, через форми подання на сайті РІСУ (www.risu.org.ua), через пропозиції редакцій. Журі буде багатоконфесійне. Серед експертів також будуть і журналісти, і не журналісти.
Як тільки ми оголосили цю премію, відразу зголосилася організація, яка підтримала нашу ідею, — це паломницький центр зі Львова. Він і надав нагороду для переможця першої премії — паломницький тур слідами Кароля Войтили: подорож із Польщі до Риму.
Премія не є комерційною, хоч ми, звичайно, зацікавлені, щоб були якісь меценати, адже сподіваємося, що премія буде щорічною, щоб відзначати фахівців: а це — і журналісти, публіцисти, і блогери, які працюють у сфері релігійної інформації. Ця ідея виникла так трохи спонтанно, тому зараз ми намагаємося організувати її якнайкраще. І хоч можуть бути якісь помилки, але ми бачимо, що інтерес до неї досить великий. У соціальних мережах уже почалося голосування. Існує навіть певна конкуренція. Але для нас важливо, щоб переможцем була людина, яка найпрофесійніше і найповіше подала б означену тему, щоб вона розкрила глибину релігійного життя, показала невідоме загалу, і навіть — зворохобила це середовище. Важливо, щоб це був матеріал, про який говорять не тільки церковні ЗМІ, але і світські, щоб це був матеріал, котрий би привернув увагу до релігійного життя, можливо, навіть тих людей, котрі ніколи не цікавилися релігійною тематикою. Звичайно, це має бути позитивний матеріал, а не такий, що викликає масу критики чи негативу. Він має сприяти розвитку релігійного життя
— Значний сегмент конференції присвячений Інтернету і, зокрема, такій темі, як блогерство, блогінг, соціальна та громадянська журналістика. Які Ваші прогнози щодо розвитку саме цього напрямку і його ролі у релігійному житті і взагалі у житті медіа?
— Це, власне, і є ті напрямки, які будуть успішно розвиватися, які мають великі перспективи, хоча кажуть, що блогерство таке, як воно є у нас, у світовому форматі відмирає, Але це точно не про нас. Соціальна журналістика є вагомою у нашому постмодерному суспільстві, у якому часто немає авторитетів. І якийсь блогер іноді може стати для багатьох інших справді авторитетом. Він може, як ніхто, привернути увагу до якоїсь теми. І ми вже маємо багато блогерів, які можуть поділитися таким досвідом. Важливо також побачити не якусь безособову Церкву чи інституцію, а блогера — конкретну особу, не аноніма — і можна бачити його християнські погляди. Тобто блогерство — це те, що може зараз повернути Церкву до особи.