Життя після ув’язнення можливе. Але, якщо Закону будуть дотримуватися і влада, і звільнені Новий склад спостережної комісії виконком утворив ще 25 січня цього року (рішення №15), тож на своє засідання через півроку зібралися керівники установ і організацій, які мають відношення до цієї ділянки роботи. За особистою заявою, до складу комісії також був включений і представник «Вікон». Це дозволяє Положення про такі комісії та піклувальні ради, що є чинним сьогодні у редакції Постанови №1042 Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 р., хоч дехто із членів комісії не особливо зрадів. Крім того, у січні представник редакції підготував ще одну заяву — на участь у роботі такої комісії, але вже при районній владі. Звідти прийшла відповідь, що така комісія вже давно є (хоч термін повноважень — три роки. — Авт.), непогано працює й участі громадськості не потребує. І все це, не зважаючи на те, що склад таких комісій повинен щоразу оновлюватися, більше того — у світлі останніх змін законодавства — в роботі таких комісій можуть брати члени громадських організацій, установ та підприємств за заявою. Очевидно, до такого «демократизму» район ще не готовий.
Шкода, що інші ЗМІ про засідання згаданої Спостережної комісії повідомлені не були, адже питання, що розглядалися, — особливо гострі. У нас, як завжди, після літа та осені “несподівано” приходить зима. Майже так само ніхто не передбачив, що до “круглої” дати — 20-ої річниці відновлення незалежності України — постане питання звільнення від покарання засуджених осіб. Ця добра милосердна гуманна традиція потребує підготовки і доброї організації заздалегідь.
Півроку тишини й — ось: в алярмовому режимі збирається комісія виконкому, члени якої були запрошені невчасні з порушенням процедури. Дехто, ймовірно, з цих причин так і не прийшов. Скажімо, без особистої присутності начальника райвідділу УМВС в Івано-Франківській області щось обговорювати складно, оскільки основною інформацією про засуджених та осіб, які звільняються із місць позбавлення волі, володіє саме структура МВС, що спільно працює у цьому напрямку із обласним управлінням Департаменту виконання покарань. Також дивно, що на засідання не запросили нікого із представників цього департаменту або, наприклад, прокуратури, духовенства — капеланів пенітенціарних установ, допомога яких у роботі комісії була б відчутною.
Закон звільнить 16 тисяч “зеків”
Відповідно до Закону ”Про амністію в 2011 році” від покарання у вигляді позбавлення волі та від інших покарань звільняються особи, які були засуджені за злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими, а також ті, що були вчинені з необережності. До тих, хто вийде на волю, відносяться, у першу чергу, ті, хто на момент вчинення злочину був неповнолітнім; на момент набуття чинності закону — вагітні жінки, а також ті, які мають неповнолітніх дітей (і водночас — не позбавлені батьківських прав) або дітей-інвалідів незалежно від віку; засуджені, які мають групу інвалідності, хворі на рак, туберкульоз, СНІД та інші тяжкі хвороби; ветерани війни та учасники бойових дій, “чорнобильці”; чоловіки та жінки, котрим на момент набрання чинності цього закону виповнилося відповідно 60 та 55 років; засуджені особи, котрі мають батьків, визнаних інвалідами або котрі досягли 70-річного віку за умови, що інших дітей у них немає. Також будуть звільнені від покарання й особи вище перелічених категорій, які засуджені за умисні злочини, що передбачають покарання до 10 років, якщо на момент вступу закону у силу вони відбудуть більше половини строку основного покарання. Якщо приналежні до оцих категорій особи були засуджені вперше на строк до 8 років — звільняються, відбувши більше половини строку покарання; ті, що були засуджені на строк до 6 років — звільняються, відбувши більше двох третин строку покарання. Також звільняються за тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовці, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені вперше за тяж-кі злочини за умови, що вони вже відбули більше половини основного строку покарання. Усі ті, котрим пощастило менше — котрі на день вступу закону у силу не мають відповідних відбутих мінімальних строків покарання або не досягли певного віку чи відповідних обставин, — для тих строк невідбутої частини покарання скорочується наполовину. Закон також передбачає, що, якщо до особи засудженого можна застосувати кілька підстав для звільнення, — використовується та, що поліпшує становище особи.
Під амністію однозначно не потрапляють ті, хто відбуває довічне ув’язнення, а також ті, котрим смертну кару чи довічне позбавлення волі у порядку помилування було замінено на певний строк ув’язнення. Не будуть звільнені особи, які мають дві і більше судимостей за тяжкі й особливо тяжкі злочини; які після вироку, відбуваючи покарання, вчинили знову умисний злочин; які вже звільнялися умовно-достроково, але впродовж невідбутої частини покарання знову вчиняли умисний злочин; які злісно порушують режим у період відбування покарання та інше.
Обов’язок виконання даного закону лягає на суди за обов’язкової участі прокурора. Причому, на звільнення від покарання можуть розраховувати не тільки ті, обвинувачувальний вирок стосовно яких уже набув сили і котрі відбувають покарання, але і також ті, які вчинили злочини до дати набуття чинності цього закону, — ті, стосовно яких кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства, а також ті, справи котрих ще перебувають у провадженні у судах.
У світлі цих норм нещодавні калуські розмови про ймовірні призначення в органи влади та місцевого самоврядування осіб, щодо яких відкриті кримінальні справи чи ведеться слідство, набувають особливого змісту і безперспективності кримінального переслідування. Цікаво, чи визнають Юрія Луценка тяжкохворим і таким, що підпадає під амністію? В усякому разі, влада “ненавмисно звільнивши” екс-міністра, могла б зберегти таке-сяке обличчя перед Європою. Ще більш цікавою видається справа Юлії Тимошенко, котру, ймовірно, кваліфікуватимуть як “особливо тяжку”. Можливо, під амністію потраплять в’язні політичні та умовно засуджені — громадські активісти, щодо яких була застосована санкція за хуліганство та інші злочини. Крім того, можна прогнозувати, що значно зросте інтерес окремо взятого контингенту засуджених повпливати на рішення окремих лікарів (котрі ставитимуть діагнози), адміністрацію виправних установ (злісне порушення режиму можна приписати кожному), прокурорів та слідчих (котрі можуть притримати справу до винесення вироку або перекваліфікувати із тяжкої статті на легшу). Одне слово, запитань та пересторог — багато. А особливо, зважаючи на норму статті дев’ятої закону, котра говорить, що “застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений заперечує проти цього”. Тут, очевидно, — значне поле для зловживань. Хоч таке іноді трапляється.
Мало шансів виправитися
Колишніх засуджених, звичайно, на щастя для них, випустять на волю. І таких за оцінкою газети ”Львівська пошта” буде небагато-немало — майже 16 тисяч із 155-ти по всій країні (із них більше 5 тисяч — хворі на туберкульоз. — Авт.). На жаль, Україна, випустивши в’язнів із тюрем, неготова виконувати інший свій закон — “Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”. Тут думки як звичайних громадян, так і експертів розділилися. Медики побоюються нових хвиль епідемій гепатитів і туберкульозів, а правники — нової хвилі злочинності, адже в Україні, за статистикою, кожен третій злочин вчиняє колишній в’язень. Але ж хіба основною причиною рецидиву злочинів є така “закоренілість” злочинного світогляду? Виявляється, суспільство вільних людей неготове їх прийняти: колишні в’язні не мають для соціалізації “стартових” грошей; складно виготовити документи; багато хто не має де прихилити голову; такі люди не можуть знайти роботу. Хоча, звичайно, частенько буває, що колишні “зеки” не хочуть працювати і стати на нормальну стежку життя (особливо це стосується засуджених за тяжкі умисні злочини та наркозалежних. — Авт.).
Але ж, якби серед колишніх в’язнів знайшовся навіть один інакший, котрий бажав би виправитися, — у нього мало шансів кудись подітися. І якщо із вакансіями на громадські роботи ще якось півбіди, то місто, фактично, не володіє ні ліжкомісцями у гуртожитках, ні окремим соціальним житлом. От і виходить, що після тюрми доводиться тинятися і бомжувати. Від такого життя до крадіжок і розбою недалеко, а це — пряма дорога назад у тюрму. Замкнене коло. Серед колишніх засуджених багато хворих, у тому числі — і на пізні форми туберкульозу, гепатиту, і їм необхідне серйозне та недешеве лікування. У наш час навіть звичайному повноцінному членові суспільства іноді буває важко найти роботу і якось себе реалізувати, не те, щоб звільненому із тюрми, на котрого, ясна річ, дивляться в основному під цим кутом зору.
Що робити — Спостережна комісія сьогодні не знає. Відомо одне: якщо не будуть вжиті адекватні заходи — калушан можуть чекати неприємні сюрпризи у їхніх гаражах, на дачах, у громадському транспорті і в під’їздах, квартирах, офісах та на підприємствах. На засіданні комісії навіть висловили ідею запропонувати громадськості влаштувати якийсь благодійний концерт, бал чи інший захід, щоб зібрати кошти для звільнених із місць позбавлення волі хоч би на перший час. Уся біда у тому, що вони, в основному, будуть звільнені восени, під зиму і дехто, навіть якщо і має родичів — а є такі, які не приймають до себе своїх рідних, що відбули строк, — виявиться на снігу без паспорта і засобів до існування. У небезпеці не тільки колишні засуджені, але і, відповідно, решта законослухняних громадян та їхнє майно. Адже, якщо вибору не буде, колишні в’язні візьмуться за старе, і винною у цьому буде також і влада.
У зв’язку із тим, що жодної фактажної інформації чи проекту рішення для роботи комісія не мала, було вирішено утворити три неформальні підгрупи всередині комісії, котрі б займалися моніторингом ситуації умовно засуджених та режимом повсякденної діяльності звільнених, влаштуванням житлових та інших соціальних умов, працевлаштуванням та соціальною адаптацією, захистом інших основоположних прав людини і громадянина, подачею клопотань про помилування, розглядом заяв на матеріальну допомогу та інших питань. Із того протоколу засідання, що є у редакції, можна зробити один висновок: поки що як для колишніх засуджених, так і для решти калушан, не зроблено нічого, і найближчим часом просвітку не видно.
На жаль, конкретної дати нового засідання комісії, навіть — орієнтовної, визначено не було, що не сприяє ретельності і системності у роботі. Більше того, самі норми Положення про такі спостережні комісії говорять, що “організаційною формою роботи спостережної комісії є засідання, які проводяться в міру потреби…” (п.16 Положення), а голова комісії “забезпечує підготовку та затверджує план роботи комісії на півріччя (рік), визначає питання, які підлягають розгляду на її черговому засіданні” (п.19 Положення). І, якщо міська влада в особі заступника міського голови Галини Романко не бачить потреби збиратися цій комісії, то їй, напевно, видніше.
Якщо зацікавлені особи або їхні рідні мають відповідні клопотання, заяви, прохання чи побажання до комісії, вони можуть безпосередньо звернутися у міську раду до заступника Галини Романко або будь-кого із членів комісії, у тому числі і письмово — до редакції “Вікон”.
Робімо щось для цих людей, принаймні, допоможімо порадою, з чого почати і щоб допомогти їм вийти із тої складної ситуації, у котру вони потрапили, допомогти виправити життєву дорогу. Аби не було так, що на Страшному Суді Христос скаже: “Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви.”… (МТ 25: 42-43).