Задум з’явився кілька місяців тому, після того, як депутат обласної ради Ярослав Ткачівський у газеті “Галичина”, засновником якої є Івано-Франківська обласна рада, образив журналіста Сергія Білого за те, що той написав про відсутніх на сесії депутатів облради. Саме, коли було голосування по заяві Тимошенко, пан Ткачівський також був відсутнім. ЗМІ вирішили захищатися, а заодно — і вказати публічним людям на неприпустимість втручання у журналістську діяльність, перешкоджання такій діяльності. Створення групи та рейтингу ворогів медіа спрямовані на захист прав і законних інтересів журналістів, привернення уваги до фактів безпідставних нападів на ЗМІ та окремих журналістів з боку чиновників, бізнесменів, політиків та інших публічних осіб, вчинення ними образ, погроз у бік репортерів та безпідставної відмови у наданні інформації. Список прикарпатських ворогів медіа — це, насамперед, інформаційна акція, покликана поінформувати людей про те, що у представників засобів масової інформації до них є певні претензії. Кілька місяців у соцмережі facebook.com представники ЗМІ у створеній групі “Журналістська група: створюємо список прикарпатських ворогів і друзів медіа” оголошували претендентів та голосували за них.
У верхню частину списку, зокрема, потрапили:
Ярослав Ткачівський, депутат Івано-Франківської облради — за те, що публічно образив журналіста;
Ігор Насалик, міський голова Калуша — за нападки у травні 2011 року на журналістів місцевої газети “Західний вісник”;
Микола Палійчук, екс-голова Івано-Франківської ОДА — за те, що відмовив журналісту в інтерв’ю через те, що йому не сподобалися запитання;
Богдан Остафійчук, ректор Прикарпатського національного університету — за неадекватну реакцію на появу журналістів на засіданні Вченої ради;
Петро Стрембіцький, голова Галицької районної ради — з метою тиску на журналістів скоротив на чверть розмір річної дотації місцевій газети.
Після голосування всередині групи журналісти визнали ворогом медіа №1 в 2011 році Богдана Остафійчука. Друге місце посів Ярослав Ткачівський, а на третьому “бронзовому” опинилися Ігор Насалик та Микола Палійчук (вони отримали однакову кількість голосів. — Авт.).
Церемонія вручення розпочалась у внутрішньому дворі університету, біля пам’ятника “патрона” — Василя Стефаника. На дану акцію прийшло близько двох десятків журналістів — і це у той самий час, коли в Івано-Франківську мала місце інша значна подія — обласна конференція Партії регіонів.
Ректор Прикарпатського університету Богдан Остафійчук до журналістів не вийшов: чи то через обідній час, чи то через небажання спілкуватися, а, може, й з інших причин. У приймальній проректора прийняти приз відмовились. Також нічого не відповіли про місце перебування домінанта. Тому журналістам не залишилось нічого іншого, як залишити смачний корисний овоч під дверима у ректора зі сподіванням, що його використають за призначенням. На клямку дверей також повісили і заготовлений прес-реліз про свою акцію.
Коли вже всі розходилися, журналістові “Вікон” пощастило випадково зустріти професора Геннадія Сіренка, того самого, що також фігурує на відомому відео зі скандального засідання Вченої Ради, з котрої вигнали журналістів. Тому, крім коментарів організаторів акції вдалося почути альтернативну думку члена Вченої Ради університету.
Сергій БІЛИЙ, журналіст^
— Сергію, скажіть Ви були ініціатором такої групи внаслідок однієї з публікацій Ярослава Ткачівського щодо Вас, чи Ви не засмутились, що приз дістався іншому домінантові?
— Власне це є рішенням членів групи і я його поважаю і підтримую. Це є прояв демократії в найкращих його традиціях. Тому засмучуватися нема чого, навіть навпаки – група виявилась солідарною, навіть ті люди котрі не голосували за пана Остафійчук вони прийшли сьогодні і підтримали тих, котрі висловились за те, щоб йому власне дати той приз.
—Скажіть? будь-ласка? яку можна дати пораду і керівництву цього ВНЗ і можливо інших вишів, бо якось так виглядає, що немає розуміння як співпрацювати із ЗМІ?
—Тут порада одна: є Конституція і є закони України. Незнання законів не звільняє від відповідальності, як відомо – якщо читати законодавство, то можна багато чого сказати і про уряд і про Верховну Раду, але в загальному закони є хороші – інше питання що їх виконання бажає бути кращим. Тому закони треба ретельніше читати, намагатися їх дотримуватися і власне, зрозуміти одне: ЗМІ не є ворогами чиновників чи керівників таких установ як Прикарпатський університет, депутатів і таке інше. ЗМІ – це ті люди, котрі намагаються зробити життя в цій країні кращим, допомогти людям від яких щось залежить в цьому плані зробити правильні кроки, тому треба прислухатися.
Було десять домінантів, Ваш кандидат не так далеко і відстав – чи хотілося усіх претендентів десь зібрати в одному місці і прочитати короткий курс лекцій тему «Як співпрацювати із ЗМІ?» і не тільки законодавство, але й стратегії роботи із ЗМІ, можливо якісь елементи PR, щоб люди принаймні розуміли як себе повести, щоб потім їхні колективи за них не червоніли?
— Я гадаю, що такий семінар потрібен не тільки цим десятьом домінантам. Він потрібен взагалі для всіх керівників, від яких залежить ситуація в суспільстві. Це і керівники державних установ, народні обранці, керівники політичних і громадських структур, можливо і навіть серйозним бізнесменам, від яких залежить економічна ситуація в регіоні і в країні. Такі тренінги дійсно треба проводити як для них самих так і для прес-служб, можливо навіть краще разом – щоб і керівники розуміли що роблять їх прес-служби. ЗМІ – це дуже серйозний інструмент, який можна і треба використовувати. Якщо правильно його використовувати то проблем із гарбузом не буде.
— Як Ви думаєте, чому пан ректор не вийшов до журналістів сьогодні і яким могло б бути завершення цієї акції на хороших тонах і в добрих кольорах?
— Чому не вийшов? Хочеться вірити, що ректор усвідомив свою помилку і можливо йому стало соромно. Інша думка, яку не хотілося б припускати, але доводиться – це те, що він не усвідомив хибності своїх дій і просто тікає від преси, від розмови віч-на-віч. А як би хотілося? Все-таки хотілося б щоб ректор зустрів журналістів, визнав що був неправий і запропонував як би ми наступного разу могли висвітлити діяльність, в тому числі і щоб Вчена Рада не проходила осторонь від загалу.
Руслан КОЦАБА, тележурналіст і громадський діяч:
— Руслане, сьогодні відбулося вручення призу, ректор не вийшов до журналістів, як Ви можете це прокоментувати?
— Може бути єдиний коментар: людина боїться брати відповідальність за свої дії і свої вчинки. І оце все що твориться, оця біда з нами – в макросенсі і мікросенсі – це все є від браку відповідальності і можливості уникнути відповідальності. В будь-якому разі він все-таки не уникнув відповідальності, хоч він і не вийшов до нас. Є громадський осуд, є чітка позиція, причому дуже дружня, журналістської братії, які сприйняли образу двох журналістів як свою власну. І все-таки є можливість Остафійчуку подумати про те, яким чином більше не потрапляти в номінанти. Ми сьогодні зробили це весело і не агресивно, але якщо чесно то це заперечується право на нашу професію, причому невмотивовано, в грубій формі, і що найбільше вражає – в грубій формі із вуст які не мали б то робити – з уст інтелігенції. Порєдна галицька інтелігенція, яка розумієте, каплички ставить біля кожного корпусу, яка всюди каже, що вона не бере хабарів, і всі вони великі патріоти і великі випускники Альма Матер… І що дуже вражає, вони самі не зрозуміли, що вони самі підставили ректора… особисто я до цього ректора відношуся так само як до Ющенка: людина перейшла межу своєї компетенції – тобто він був дуже компетентний і дуже доречний на посаді проректора з наукової роботи так як і Ющенко, коли був головою Національного банку – і потім коли якимось чином хвиля чи шумовиння винесло його наверх – він напевно зрозумів, що може тільки нашкодити…
— Руслане, спочатку на Вченій Раді образили журналістів, тепер відбулося вручення цього призу – можемо прогнозувати, що відбудеться якесь певне нерозуміння чи вже образа ректора і всього колективу – яку можна дати пораду творчому колективу університету і ректору зокрема щоб цю ситуацію винести якщо і не в теплі стосунки, то хоча б в нейтральні?
— Я пропоную тільки один такий доцільний і дуже доречний варіант: все переводити в юридичну площину. Тобто скажімо так я к я – я емоцій не випускав – я особисто подав заяву в прокуратуру, є конкретний перелік статей, з них основна це стаття 171 ККУ про перешкоджання журналістській діяльності. Я пропоную і всім викладачам чи журналістам, якщо будуть такі непорозуміння, спроба перевести оціночні судження в факти і навпаки – то простіше все перевести в юридичну площину. Є прокуратура, є суд – нехай розбираються. А все інше – емоції, спроба домовитися і один одному сподобатися – вони є від лукавого і до добра не приводять, тому що вони провокують ще більші образи. В житті ми переконуємося, що якщо ми хамові не скажемо що він хам, то тоді хам думає, що він нормальний, але от коли він знає що він хам – він тоді озирається щоб не на хамити ще раз, бо його вже розкусили. Це не стосується Остафійчука, я не вважаю його хамом, він втомлений чоловік, який тоді можливо трохи неадекватно повів себе тим, що мене вигнав. Ми бачимо – в даній ситуації, що так дружно журналісти встали на захист права на свою професію, бо нам його попробували заперечити, нам сказали, що ви собі йдіть туди, бо тут вже є якийсь журналіст…
— Який би Ви намалювали у своїй уяві позитивний розвиток подій і сьогоднішньої церемонії?
— Ви знаєте, я набирав його по всіх номерах телефонів, які тільки зміг знайти… Я сподівався, що просто-напросто… от є журналісти, з ними треба жити нормально як книжка пише, сподівався що він вийде сюди, дасть інтерв’ю, пообіцяє що більше такого не буде – ми будемо висвітлювати роботу університету, відповідно університет буде прихильно ставитися до журналістів, звичайно, залишаючи за журналістами право писати не зовсім приємні речі, котрі, можливо, в університеті всередині їх не видно, але видно добре зі сторони. То я й думав що це розрулиться само собою. На жаль, ректор не спромігся знайти в собі сили, шкода, бо якщо чесно, я чомусь думав, що він вийде. І мені дуже прикро, що він не знайшов в собі сили, все-таки він ректор, він відповідальний за хамські дії членів Вченої Ради, котрі і грубили і мало що не в шию мене виганяли, мене і журналістку «Галицького кореспондента», він відповідальний як їхній шеф і бос за їхні дії. Це нормально вибачатися коли ти не правий, воно не шкодить нікому, воно додає і одному й другому.
— Чи вбачаєте Ви якусь політичну складову в тому числі і на Вченій Раді, що одні будуть триматися Остафійчука, бо це може і не найкраща кандидатура, зате більш прогнозована, і те що Партія Регіонів намагається підімнути під себе університет як ресурс, який потім можна використовувати на виборах, - що можна взагалі складати про політичну складову?
— Взагалі, так сталося, такий парадоксальний момент в історії: завдяки натиску людей нас очолили ті, які були недостойні нас очолювати. Тобто ми, широка маса тих хто себе, умовно скажемо, уявляє себе помаранчевими, по людських якостях виявилися набагато вищими за своїх поводирів. І таке можливо трапилося й тут, що, можливо, ректор розуміє що таке Партія Регіонів, а посада ректора в найбільшому ВНЗ Прикарпаття це є політична посада, бо це є десятки тисяч голосів які ой як потрібно буде Партії Регіонів наступної осені, коли їхній рейтинг прямуватиме до нуля. І коли зараз іде так звана «ректоріада», то ми розуміємо, що пан Остафійчук показав що він неспроможний вести діалог, він глухо замикається в собі, в колі своїх людей які тільки звалять його і він навіть не розуміє, що проблема не в політиці. Проблема в конфлікті не політичному, бо кожна влада хоче контролювати ректора найбільшого ВНЗ Прикарпаття чи то помаранчева чи голуба. Проблема в конфлікті «старі-нові», тобто всі ті члени Ради вони звичайно що окрім того що їхні родичі і діти зараз теж на кафедрах працюють, але вони хотіли щоб ті зайняли їхні місця. А решта розумні голови не можуть ті місця посягнути, бо правила гри якісь такі що за ними неможливо виграти. Тому цей конфлікт не політичний а конфлікт «старі проти нових».
Геннадій СІРЕНКО:, завкафедри теоретичної і прикладної хімії Природничого інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:
— Сьогодні ректорові вручали гарбуз, цікава з цього приводу Ваша думка?
— Не грайтесь ви в ці дитячі ігри, питання зараз набагато складніше і ми повинні туди сили спрямовувати. В нас злочинна страшна влада, ви візьміть Табачника, я за ним як депутат міської і обласної рад – тоді Хмельницької ради я був депутат. То ми стикалися з ним – не я особисто, а рада – коли він був головою адміністрації президента Кучми. З того моменту мене зацікавила його діяльність, в нього ж навіть дисертації нема.
— Як Ви можете прокоментувати чи є політична складова в тому, що зараз відбувається в університеті чи ні?
— Я вважаю, що в університеті нічого не відбувається. І ця комісія, вона абсолютно не фахова була, це комісія була глибокого совєтського пошиву, як жертва комуністичного аборту.
— Скажіть тоді, на Вашу думку, з якої метою приїхали ці перевіряючі?
— З якою метою? Там були трошки натягнуті відносини як у нашого керівництва, так і у завкафедри одного – котрий хотів зробити більше спеціалізацій, бо це для нас дуже важливо. А вони понесли його в сторону, він підняв там «кіпіш». А вони сказали – раз так, ну то ми дамо вам перевірку. Я думаю, що це не було пов’язано із обранням ректора, як про це зараз пишуть газети – це абсолютно. Перевірка повинна бути, але не така, – не така глибока і не така широка. А так як їм там трошки підсолили, а вони вибачте мають про себе високу думку. В принципі я висловив свою думку на Вченій Раді, не на цій, а на попередній – міністерство освіти має бути ліквідоване як таке за непотрібністю. Тому що університети кругом у світі самостійні, а школи мають управління освіти – міське, районне, обласне. Для чого потрібне це міністерство і та комісія, для чого вони приїхали? Вони приїхали перевіряти папірці. Я працюю завкафедрою, от вони мені на кафедрі казали – дайте мені оті папірці, ось ці папірці, а чого тут дата така а не така. Я от йому показую – дивіться, у нас є публічні лекції, бо ми не називаємо їх відкритими, бо значить мали б бути і закриті, вони в нас є публічними. Я читаю публічні лекції, ми видаємо книгу з дисками студентам на публічну лекцію і ці всі матеріали даємо…
— На Вашу думку, в тій ситуації що виникла, хіба не краще було б керівництву із журналістами поспілкуватися і прояснити якось ось ці моменти, щоб факти не були викривлені?
— Ви повинні стати на одну дуже просту річ, Вчена Рада – це не мітинг, це не зібрання де ви повинні все відслідковувати. Я – журналіст двох газет. Якщо потрібно якусь хохму – я надрукую (Сміється – Авт.).
— Але ж це державний навчальний заклад і тут немає ніяких таємниць – ні в управлінні ні в грошах?
— Так, все правильно. Будь-ласка, – є зібрання трудового колективу, є зібрання структурних підрозділів ну і все інше – наукові конференції, методичні конференції, всі заходи навчально-виховного процесу, а от вчена Рада… Я особисто там можу все відверто сказати, чи то у вашій присутності чи ні – бачте, я з Донбасу, а Донбас як відомо, порожняк не гонить… (Сміється – Авт.). Вчена Рада повинна розбирати вузькі питання. Те, що ректор запросив туди багатьох і просто представників з кафедр – ширша була Вчена Рада – я йому сказав, що це все неправильно. Бо ми от розбираємо наші упущення, оте все дурне – зрозумійте, що якість освіти не залежить від папірців, розумієте. Бо та комісія тільки шукала якісь папірці, їх більше нічого не цікавило.
— Ну то виходить, що там на тій Вченій Раді не було нічого такого страшного, не було фактично й що приховувати?
— Та не було нічого страшного. Не треба було просити журналістів із залу. Якщо вони вже з’явилися по будь-якій причині – то хай будуть. Я просто став на захист і сказав, що я є журналіст двох газет і цього журналіста досить, нащо чужих (Сміється – Авт.). То вже була спроба врятувати ситуацію, бо ситуація вже виявилась дурною.
— То Ви не проти того, щоб журналісти були присутні на Вченій Раді?
— Ні, я не проти. Отакі речі, коли бувають на вченій Раді, коли розбираються ці блохи – нікому не потрібні. Ректор читав дві години оті блохи, а нічого серйозного нема.
— Бачте, якби журналісти були присутні, то змогли б розібратися що міністерство переслідує університет…
— Ні, от ви б узяли б у мене інтерв’ю – я б вам сказав (Сміється – Авт.), що ота перевірка зовсім недоречна, вірніше вона нефахова. Уявіть собі – у нас є Перевіряли так: якщо низькі або високі оцінки на 30% від решти в цю сесію студентів, то такий предмет виносився на контрольну роботу. А треба тестові завдання, - ми давно розкритикували тести. Але якщо потрібно – нехай буде, ми створили і тести. У нас були проблеми, але ми їх вирішували на кафедрах і без них. От наприклад, по аналітичній хімії у біологів і агрохіміків – у біологів читається по аналітичній хімії якісний і кількісний аналіз – два розділи, а в агрохіміків тільки кількісний аналіз. Голова комісії чи то від медицини чи історик, я вже не пам’ятаю, вона взяла коли їй принесли ті тести, каже о, аналітична хімія – давайте для біологів і агрохіміків потасуємо, ці тести. Ну вибачте, якщо агрохіміки не вчили один розділ, а біологи вчили обидва, то так і вийшло – біологи написали суперово, а агрохіміки отримали щось вісім чи дев’ять двійок. Ну вони і кажуть, ми знаємо такого, що нам пропонується…
— Скажіть, яку можна дати якусь мудру пораду, можливо ректор вас послухає, бо якось вийшло так що журналісти образились на ректора, сьогодні, мабуть, ректор образиться на журналістів…
— Та я читав ті публікації… Ну так не треба теж писати… що ректор мудак… Я можу сказати що це за слово. «Мудо» в українському словнику це значить – яйця тварини або людини, а «мудак» десь від цього походить ну там багато значень: і «вош лобкова» і «дурень», «телепень»… Я, до речі, все виписав, нема часу мені взяти запитати того, хто вжив це слово як вираз, що він розумів під цим…
— Як можна дійти до якогось нормального спілкування між університетом і ЗМІ? Журналісти настроїлись так, бо тут було заперечене право на їх професію, що їх виганяли… Чи можна сподіватися, що ректор вийде і публічно скаже, що помилився чи можливо був емоційний?
— Так, тут є цей нюанс, безумовно, бо ми не маємо наслідувати Януковича, хоч і той вже пішов і збирає прес-конференції… Ректору треба таке підказати. Він достатньо розумний, просто його треба переконувати в цьому. Я не знаю хто його накрутив, – чи накрутив, чи може він неправильно проаналізував, розумієте… Я тоді, на тій Вченій Раді, запропонував йому зробити на п’ять хвилин перерву, щоб ситуацію розрядити. Він зробив це, ми йому пояснювали, я так зрозумів, що він це сприйняв так що нібито хтось прислав журналістів спеціально, щоб розкрутити кампанію проти нього, розумієте.
— Там після тої перерви, про яку Ви кажете, залишилась ще одна журналістка із «Галицького кореспонденту», її там виявили і вже таки вигнали через годину…
— А щось я не вздрів цього, та нехай би залишалася. Я за те, щоб журналісти були повсюди, в тому числі і в маєтку Януковича. Журналісти – це ті люди що нам показують світ як він є, особливо ті, яким отут пече в грудях… От подивіться на Мустафу Наєма – він запитав Януковича, що якщо ви процвітаєте, то чому всім так погано? І тут ви бачите, Президент херню згородив… Що тут можна подумати – якщо Кучма колись кинув здуру «щоб того Гонгадзе і близько не було», то підлеглі розуміють в більшому плані, то що хіба чекати такого із Мустафою? Я за свободу мислення, я за демократичний стиль мислення, ми досягли вже високого рівня демократії і дуже тяжко цій заразі, сучасній владі, щось задавити в нас. І якщо ректор буде такі речі робити, і кроки проти… я, до речі, вже кидав колись заяву на стіл… Керівнику треба розуміти багато ситуацій і не ображатись особисто, як Ющенко, на людей… це сама остання справа – ображатися – треба вище бути…
Розмовляв спеціальний кореспондент газети «Вікна» Ігор ТКАЧ
ДО ТЕМИ:
Остафійчуку вручили гарбуза як ворогу ЗМІ. У Насалика — “бронза”. ФОТО
http://vikna.if.ua/news/category/if/2011/12/26/7276/view
Журналісти Прикарпаття створюють список ворогів мас-медіа. Калушани — присутні
http://vikna.if.ua/news/category/if/2011/11/10/6777/view