Петро Буяк — талановитий митець та відомий мандрівник. Фото зі сторінки сторінки Петра Буяка у Facebook Петро Буяк — талановитий митець та відомий мандрівник. Організатор мотоекспедиції «Дніпром» — до Байкалу», яку провели торік. Вони побували у багатьох місцях, у них свій, особливий погляд на життя. Однак, Петро залюбки повернувся до рідного Івано-Франківська. І — до гуцулів, культуру яких вважає абсолютно особливою.
Тарас Лаврук — письменник-казкар, мандрівник із Івано-Франківська, який багато років вивчає звичаї гуцулів.
«То було ще тогди» — така назва серії листівок. Спочатку це були дрібні зображення, намальовані акрилом. За місяць — їх вдалося втілити у формі листівок на глянцевому папері, які можна придбати у книгарнях Івано-Франківська. Тарасу Лавруку та Петрові Буяку спав на думку містичний сюжет із життя гуцулів. Вони разом буквально за кілька хвилин вигадали історію, в якій розповідається про велетенських їжаків, на яких у давні часи гуцули звозили із полонини молоко.
У наборі — 5 дизайнерських листівок. На «лиці» кожної — ескізи у народному гуцульському стилі. Оповідки до листівок народилися також спонтанно. Вони написані не зовсім зрозумілою верховинською говіркою, але саме цим вони і цінні, — каже співавтор проекту, Петро Буяк.
— З’явиться ще один Буковель — зникнуть гуцули. Тож поки я спілкуюся із людьми, черпаю від них енергетику, пишу, — додає співавтор проекту, Тарас Лаврик. — Гуцули зникають. Ще років 10-15 — справжніх гуцулів не залишиться. Мені здається, якщо вони зникнуть, зникну і я.
Листівки презентували у Тернополі перед кількома десятками друзів та знайомих, які слухали імпрезу, під час якої автори зачитали оповідки, у захопленні. До участі запросили школярів, які намалювали свої версії історії про їжаків. З їхніх ілюстрацій видно, як добре діти уловили суть, що може свідчити — історія хоч і вигадана, але природня і зрозуміла. Однак на цьому автори не зупиняться. Планують створити за сюжетом містичної історії театральну феєрію, з якою хочуть дебютувати на «Черемош-фесті».
”ГУЦУЛИ БАЧАТЬ, ЩО ТИ З ІНШОГО СВІТУ, І ЇМ — СМІШНО»
Співавтор проекту «То було ше тогди» Тарас Лаврук став від самого початку. Він писав казки про Гуцульщину, яку здавна любить і вивчає. Стара Гуцульщина, яка була описана у книжках мандрівників, починалася від Коломиї, і через Пістинь тягнулася до Рахова.
— Сьогодні там знаходиться п’ять величезних туристично-курортних комплексів. Звичайно, що говорити про традиції у побутовому, реальному, а не фестивальному виразі, не можна, — каже Тарас Лаврук. — Залишився тільки Верховинський район.
Тарас багато років подорожує Карпатами. Здавна близько товаришує із гуцулами та їхніми сім’ями. Досконало вивчив звичаї та обряди цього народу, їхню мову, пісні, казки.
— На початку ХІХ століття їх назвали гуцулами. Раніше їх так не називали. А як називали, ніхто не знає. Є кілька сіл, які зберегли устрій, який мали у ХІХ столітті. У них з’явилися електричні чайники. А більше і нічого не змінилося, — зазначає Тарас.
За словами мандрівника, гуцульська сім’я сильно відрізняється від традиційної української родини. І від цього не стає менш міцною.
— Яке у гуцулів ставлення до сім’ї?
— У гуцулів завжди існував звичай любасів та любасок. Ніхто не забороняв нікому мати позашлюбні стосунки. Ми приїжджали із жінкою в одне із сіл. Ми приїздили гостювати. У жінки запитали, чи вона не хоче… Коли вона сказала, ні, вони здивувалися. Я мусив сказати, що вона слаба. Хлопці питалися у присутності своїх жінок. І ніхто не мав нічого проти.
— У мого товариша- гуцула — дві дочки. Русяві, синьоокі. Такі красиві, що я би почекав, поки вони виростуть, і женився би, — розмріюється одружений Тарас Лаврук. — Ми гостювали, сіли за стіл, і він розповідав, як те менше, найкрасивіше, заслабло. А вони не мали чим їхати. І вже мала згинути, але вижила!
— Як сприймають гуцули «чужаків»?
— Вони розуміють мову. Як і індійські та африканські племена. Коли приїздить журналіст і говорить англійською мовою, вони стають навколо, їх багато, а він один. І вони так підсміюються. Вони диференціюють чітко, що ти із іншого світу, і їм смішно.
Тарас і Петро планують показати історію про єжів у формі феєрії на фестивалі «Черемош-фест». Автори співпрацюють із акторами-аматорами. Частину акторів підберуть одразу по ходу вистави.
— Вже костюми шиються на фестиваль (у травні. — Авт.). Це має бути постановка у театрі. Може, би і урочисту постановку у драматичному театрі у Івано-Франківську зробити! — планує Лаврук.
Співавтори наголошують — гуцули — це чиста сторінка у історії візуального мистецтва, оскільки для цієї культури характерний розвиток музичної форми творчості, народного театру, костюму, однак повна відсутність образотворчого мистецтва. Тому на думку товариша, живопис Петра Буяка раціонально було би охрестити «гуцульським наївом».
— Там написано на одній із листівок «Це було ше тогди, коли гуцул гуцулом ше не звався». Так от, і ще — до ХІХ століття ніхто не скаже: дивися, яку картину намалював гуцул Петро. І навіть різьба була від ХІХ століття. Я би назвав це гуцульським побутовим живописом, тому що іншого немає. Ті елементи живопису залишилися на скелях, де малювали петрогліфи, — каже Тарас.
У Карпатах Тарас не раз віднаходив петрогліфи на скелях. Петро також не раз спілкувався із гуцулами. Живопис Петра Буяка письменник вважає цілком натуральним, зробленим «по-гуцульськи».
— Він уловив світовідчуття гуцулів, із єжами, і одразу потрапив у «десятку», — вважає товариш Буяка Тарас.
”Форель” — нова робота івано-франківського художника, яка тільки чекає своєї казки. Товариші планують видати книгу новітнього гуцульського фольклору. Більша частина матеріалу — готова. Написані казки, і гуцульські єжі Петра Буяка — не єдині герої
— Спочатку це задумалося як дитячий проект. Багато сучасних дітей не знають народних героїв, навіть таких як лисичка, вовчик, натомість спілкуються із Машою та Ведмедем, — бідкається Тарас. — Цю ситуацію якось потрібно змінювати, і видавництво Старого Лева вирішило взятися за проект, щоб їжак став новим дитячим героєм. Тож, напевно тепер знову слід писати казки! Напевно буде ще певна кількість листівок домальована. Треба дописати, домалювати, зібрати.
Залишилося менше місяця, щоби підготувати мистецький проект до Черемош-фесту. Він буде включати елементи міфології, драми, імпровізації. Будуть вони вчити гуцульські приказки.
— Сценарій написано місяць тому. До театральної трупи входять шестеро акторів і актрис. Після вистави 3-4 травня будемо представляти на сцені другу частину, яка буде створена під час фестивалю, і куди ми залучимо 20 людей масовки. Обличчя буде видно тільки у двох персонажів, одного чоловічого, і одного жіночого! Буде створено 15-хвилинну відео виставу.
— Петре, пригадай, коли, де і з ким народився проект «То було ше тогди...»?
— Проект як такий шо несе в собі назву «То було ше тогди...» народився відносно нещодавно десь місяці два тому. Сам його початок був ще раніше. Розпочалося з того, що мені в голову прийшла думка намалювати велетенського їжака, на якому їде баба і везе молоко у відрах з полонини до молочарні. Таких картинок вийшло аж шість. Я показав їх своїм друзям Тарасу і Уляні, і сказав, що був би тішився, якби з того вийшли якісь листівки, і аби люди собі тішилися. Але було б непогано, щоб до цих листівок була написана казочка. Сюжет був доволі простий і зрозумілий. Все просто. Доісторична Гуцулія. Конів люди ще не мали. Існували великі їжаки. Ними і возили всяку всячину. Їжаки вміли говорити і пили з дідами горілку. Одним словом, таке фентезі. Тарас дуже швидко написав казку, яка і отримала нарівні із листівками назву «То було ше тогди...» Уляна швиденько на комп’ютері все розклала «по поличках» Я позичив гроші і надрукував у Львові листівки.
Петро Буяк на презентації
— Кажеш, уже показував проект різним людям у різних містах? Як відрізняється сприйняття їжаків та інших гуцульських міфів у різних людей?
— Одразу після того, як в друкарні ми файно посиділи і відзначили уродини листівок, я подався в міні-мандри по Львову, Києві, Тернополю а згодом повернувся в Івано-Франківськ. У кожному місті відбувалися як неформальні так і офіційні презентації на котрі приходили як дорослі так і діти. Але реакція усіх була позитивною і після кожного мого виступу люди підходили і казали, що казочка досить маленька і варто було б видати щось більше, наприклад, дитячу книжку. Тут і прийшло прозріння. Я зателефонував Тарасу і Уляні. Ми порадилися і вирішили, що книжці в недалекому майбутньому таки бути. На рахунок сприйнятття чоловіків і жінок, то усі страшенно тішаться останньому реченню, де Баби йдуть в баню їжа мити.
— Як можна використати інтернет для популярицзації автентичної культури гуцулів? Тарас Лаврук зазначив, що буде знято трилер за сценарієм «То було ше тогди...». Якщо не секрет, яка сюжетна лінія,які будуть декорації, костюми, де зніматимете і де опублікуєте?
— Інтернет це, напевно, на сьогоднішній день єдиний спосіб швидко надати розголосу будь-якій події. Швидкий інструмент для втілення своїх ідей. Швидкий зв’язок та пошук потрібних людей. Тому Гуцулія тут має порятунок на виживання і популяризацію. Про триллер, то поки таємниця.
— Ти багато подорожував торік. Чи плануєш знову у мандри?
— Мандрував досить багато по Середній Азії а на майбутнє таки поїду до Обами в Гамерику і вип’ю з ним кави, тай розповім йому про гуцульських єжів.
— Спостерігав за іншими народами. Чи порівнював звичаї тюркських народів і звичаї українців, зокрема, гуцулів?
— Монголи і гуцули мають насправді багато спільного. Монголи мають скотоводство роблять сири, сушать мясо. Їздять на конях. Мають велику і глибоку мудрість. Гуцули мають також все те з молоком, що і монголи, окрім кумису. Це здається дивним, але гуцули мають велику любов до степу. Тому, напевне, і вирубують ліс, аби бачити степи перед очима.
— Наскільки збереглася автентика тут і там і що потрібно робити, щоб її зберегти?
— Зберегти можна лише в один спосіб. Це заборонити на десять років популяризацію туризму в Карпати і демонтувати Буковель.
— Театральний проект і триллер це різні проекти. Чи вже маєш досвід зйомки короткометражних фільмів та їх промоції?
— В театральних перфоменсах деякий досвід я маю, але кіно ще не знімав. Тому і попросили нашого друга, оператора Павла Бабія, щоб той відзняв виставу.
— Ти мотоцикліст. Коли тягне сісти на «залізного коня» і чкурнути кудись, чи не шкодуєш, що взявся за відродження звичаїв гуцулів?
— Я вже не мотоцикліст. Це в минулому. Після подорожі я продав мотоцикл і кілька років точно до нього не повернусь. А в Гуцулію по справжньому може відвезти тільки нічний потяг «Червона рута». Я ніколи не шкодую за те, що берусь за якісь проекти, бо роблю це від серця із великим задоволенням знаючи результат і наслідки. Головне, щоб ловити кайф від своєї праці і щоб іншим не шкодити.
— Івано-Франківськ — твій дім. Чи сумуєш за рідним містом у мандрах?
— Франківськ, як на мене, переживає найскрутніші часи. Часи втрати своїх коренів, свого зерна істини та спокою. В цьому винні посадовці, які вщент руйнують його архітектуру і надалі популяризують тупу «культурну аутентику» радянської України. Тут просто серце плаче. Місто зараз абсолютно нейтральне. У мандрах завжди сумую за своїм домом і друзями. Тому певне завжди сюди і повертаюся.
Довідка
2-4 травня 2014 року у селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області вже вдруге відбудеться фестиваль, який можна назвати зразковим для нашого краю. «Черемош-фест» – фестиваль карпатської культури та екологічного туризму. Минулого року цей фестиваль відбувся за участю десятків колективів, цього року обіцяє бути ще масштабнішим.
