Де ж могила о. Гната Рожанського?

У 50-томному зібранні творів Івана Франка (Том 3, с. 257-258) читаємо поетичні рядки:
…Предновак терпить духовий
Просторая руськая хата!
Тож того, що тут посів сіяв новий,
Згадаймо — Рожанського Гната.
Честь пам’яті твоїй, гаряча душе!
Мов свічка яркая, згорів ти!
Та полум’ям своїм надовго
Серць тисячі руських огрів ти.

Ці рядки Каменяр написав під час студентської мандрівки Бойківщиною (“Дня 3 серпня 1884 року. Калуш”). Написав під враженням нездійсненої зустрічі з місцевим священиком о. Гнатом Рожанським (парохом с. Хотіня біля Калуша). Цю зустріч Іван Франко планував кількома роками раніше, та непередбачувані справи не дали їй здійснитися.
Чим же хотінський священик о. Гнат Рожанський заслужив увагу з боку знаного вже тоді письменника Івана Франка?

Франко прагнув
до Хотіня
Протягом 1867-1868 років у Львові вийшла друком двотомна збірка поезій Тараса Шевченка “Кобзар”, що була тоді найповнішим виданням його творів. Перший том було видано коштом Корнила Сушкевича (друкарня закладу Яссолінських, 1867; 277 с.). Другий том вийшов друком 1868 року і містив 368 сторінок.
У “Кобзар” увійшло понад 200 творів, серед яких значну частину становили політичні вірші та поеми, що не друкувалися у Росії або були спотворені цензурою. Зокрема, “Розрита могила”, “Чигирине, Чигирине…”, “Стоїть в селі Суботові…”, “Думка” (“Тече вода в синє море…”). Раніше ці поезії Шевченка друкувалися хіба що у галицьких часописах “Мета”, “Нива”, “Основа”, “Вечерниці”.
Ініціатором, редактором і видавцем цього “Кобзаря” Тараса Шевченка був тоді ще студент Львівської духовної семінарії Гнат Рожанський (1844-1883). У виданні творів Шевченка йому допомагали Григорій Боднар (майбутній священик с. Свістильників на Рогатинщині. — Авт.), Олександр Барвінський і Корнило Сушкевич. Із цими діячами української культури та літератури Гнат знався як активіст “Молодої громади” у Львові, а видання Шевченкових поезій ще більше зблизило їх.
Це було перше видання на території Західної України творів Тараса Шевченка. До того поезії Кобзаря друкувалися хіба що у періодичних виданнях. “Кобзар” 1867-1868 років нині є бібліографічною рідкістю, адже наклад поезій становив усього 500 примірників. Його тепер можна віднайти хіба що в архівах Львова чи Києва.

Гнат Рожанський був добре знайомий з Іваном Франком (очевидно, з часу навчання обох у Львові. — Авт.). Із Каменярем о. Рожанський підтримував зв’язки і після того, як 1869 року був висвячений на священика та отримав парафію у селі Хотіні Калуського деканату (церква Покрови Пресвятої Богородиці. — Авт.).
У фондах філіалу Інституту літератури, що у Львові, зберігся лист Івана Франка до о. Гната Рожанського. Ось його зміст із деякими скороченнями:
“Високоповажний отче!
Ваші ласкаві запросини приїхати на якийсь час до Вас (у Хотінь. — Авт.) приймаю дуже радо. Щодо того, коли буду міг приїхати, то це певно не можу нічого сказати… Ніяк не борше, як кінцем січня. Попереду прийдеться мені набути пару днів у Львові і прилагодити матеріали до деяких праць, котрі у Вас при вільнім часі хотів би полагодити… Постараюсь в данім разі донести Вам, коли іменно прибуду.
Здоровлю Вас сердечно, остаюсь Ваш щирий Іван Франко.
Дрогобич, 30 грудня 1881”.
Не склалося тоді в Івана Франка з відвідинами, бо у листі за січень 1882 року до Івана Белея пише:
“Іване, друже!
…Проси в Гладиловича, щоби прислав борше грошей, щоб я міг справити собі деяку одежину — хотів би м, бачиш, поїхати трохи до о. Рожанського, та нема в чім… Жду”. (т. 48, с. 304).
Улітку 1882 року на Калущині через великі дощі сталася повінь (у Хотіні Лімниця вийшла з берегів і затопила половину села. — Авт.). У листі до того ж Івана Белея восени 1882 року Іван Франко повідомляє:
“Друже І.!
…Гнат Рожанський відписав, що їхати до него не можна. Вода сьогорічна забрала йому все. Прийдеться сидіти дома…” (Т. 48, с. 318).
Будучи сотрудником, а згодом — парохом церкви Пресвятої Богородиці у Хотіні біля Калуша (1869-1883) о. Рожанський, крім Івана Франка, листувався і з іншими українськими діячами: письменником Юрієм Федьковичем, літератором і громадським діячем Павлином Свенціцьким, правником Корнилом Сушкевичем та Антіном Петрушевичем (останньому допомагав у виборах 1873 року від округу Калуш-Богородчани. — Авт.).
У книжці “В шану Кобзареві” (Вінніпег, 1964, с. 19) Григорій Боднар, товариш по семінарії у Львові (1869), подає словесний портрет о. Гната Рожанського:
”…Був Ігнатій середнього росту, в зорі у него виднілась печаль… Лице мав худорляве, віку 25 літ. Товариський І. Р. був і любив читання у вільну хвильку…”.

Де могила о. Рожанського?
Від шлюбу Гната і Марії Рожанських (доньки о. Михайла Левицького із парафії Кропивник Калуського деканату. — Авт.) народилися двоє синів: Микола-Йосиф (187?-1916), майбутній парох села Мостище і Калуський декан, та Любомир (1872-1925), відомий економіст, директор Українського Земельного банку у Львові (1910-1925).
Помер о. Гнат Рожанський 2 червня 1883 року через хворобу (імовірно, сухоти. — Авт.), проживши неповних сорок літ життя. Залишився у пам’яті хотінчан як добрий парох громади, який боровся з пияцтвом (заснував “Общество трезвости”. — Авт.), залучав молодь до церкви. Був членом “Просвіти”, до якої вступив на початках зародження товариства 1869 року у Львові.
У Хотіні ще і дотепер переказують про величний похорон о. Гната Рожанського, на якому було багато гостей зі Львова, Станіслава, Калуша. Прощав покійного в останню дорогу о. Володимир Петрушевич, тодішній парох Старого Угринова і Бережниці.
Вже по смерті хотинського священика Іван Франко писав, що “покійний отець Г. Рожанський… був щирим народолюбцем, чоловіком світлим і наступовим” (т. 43, с. 360).
Похоронений отець Рожанський на старому цвинтарі Хотіня, що через дорогу від теперішнього храму Святого Миколая. На могилі був поставлений хрест із вапняку, який за довгі роки завалився. Сама могила священика заросла травою, а земля на ній осіла. Правда, хотінський священик о. Дмитро Кишенюк переконує, що могила о. Гната Рожанського — біля самого храму (тут могили трьох священиків — о. Ілярія Яновича, о. Маріана Юркевича і невідомого. — Авт.).
Колишній директор хотінського Будинку культури при зустрічі розповів: “Мій тато знав, де похований священик Хотіня Рожанський. Свого часу він показував мені його могилу — то на старому сільському цвинтарі. Я знаю це місце. Правда, могила о. Рожанського занедбана, заросла травами. Хотінська громада вже давно ставить питання про достойне вшанування імені священика. І о. Кишенюк нас підтримує”.
Хотінчани виношують ідею восени цього року відновити могилу священика, встановити пам’ятну дошку о. Гнату Рожанському на церкві і хрест — на його могилі.
*  *  *
Донька о. Миколи Рожанського (внука о. Гната Рожанського. — Авт.) Аделія 1906 року вийшла заміж за доктора медицини Маркила Рожанковського (1871-1954), полковника австрійського флоту, знаного у Калуші лікаря (подружжя Рожанковських проживало у нашому місті з 1916 року. — Авт.).
Аделія з Рожанських померла 1926 року. Її чоловік Маркил відійшов у вічність 1954 року. Обоє поховані на старому цвинтарі. Збереглися і їхні могили. До речі, матір’ю д-ра Рожанковського була Осипа з Шухевичів — двоюрідна тітка майбутнього командира УПА Романа Шухевича (1907-1950).

P. S. Учора у міській масовій бібліотеці №1 (завідувач — Микола Когут) відбулася літературна година “Честь пам’яті твоїй, Гнате…”, присвячена о. Гнату Рожанському — видавцю першого “Кобзаря” Тараса Шевченка на Галичині (1867-1868). Серед присутніх були: нинішній парох Хотіня о. Дмитро Кишенюк, журналіст Михайло Коломиєць, директор музею-оселі родини Івана Франка у Підгірках Лідія Іваницька, завідувачі міських бібліотек, учні 10-х класів ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 та читачі бібліотеки.


До теми
Комуністична влада не хотіла вшановувати таких “велетів духу”, як священик Рожанський
Ще наприкінці 70-80-х років минулого століття, коли нині журналіст та дослідник Михайло Коломиєць був студентом Львівського держуніверситету імені Івана Франка, він чи не вперше познайомив калушан з іменем неординарного священика о. Гната Рожанського:
— Моїм викладачем курсу української літератури був доктор філологічних наук професор Іван Овксентійович Денисюк. Його лекціями (особливо про творчість Івана Франка та Лесі Українки) заслуховувалися і фізики, і математики, і географи. На одній із лекцій я почув, що у серпні 1883 року Іван Франко побував у Калуші і тоді ж написав поетичні рядки, у яких закликав “згадати Рожанського Гната”. Мене зацікавило: хто такий цей Гнат Рожанський і чому Каменяр згадав його, перебуваючи під час студентської мандрівки у Калуші?
У коментарях до так званого зібрання творів Івана Франка я дізнався, що о. Гнат Рожанський був парохом у селі Хотінь біля Калуша. Перебуваючи вдома, вирішив з’їздити у Хотінь і відшукати тут сліди священика Рожанського. Мені порадили звернутися до Михайла Курника. Його батько і показав мені могилу отця на старому сільському цвинтарі. А ще старший із Курників наголосив: “Пам’ятаю зі слів свого батька, що похорон о. Рожанського був багатолюдним. Окрім священиків, було багато гостей зі Львова, Станіслава, недалекого Калуша”. На жаль, із роками могила була занедбана і давно пора достойно вшанувати того, якого Іван Франко назвав “чоловіком світлим і наступовим”.
У тому часі (а це був 1981 рік) міськком комсомолу організував зустріч із львівським письменником Романом Іваничуком. Через тодішню голову Товариства книголюбів у Калуші Дарію Мацишин мене внесли у список виступаючих на цьому зібранні.
Тоді у своєму виступі я згадав про о. Гната Рожанського, наголосивши, що він був нашим земляком і пропагував твори Тараса Шевченка у Галичині. Мій виступ припав до душі письменнику і Роман Іваничук особисто подякував мені за те, що повертаю із небуття призабуті імена.
Дещо пізніше мої дописи про життя о. Гната Рожанського були надруковані на сторінках калуських газет “Будівельник” і “Зоря Прикарпаття”. На жаль, тодішня комуністична влада не хотіла вшановувати таких “велетів духу”, як священик Рожанський.